ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
06 серпня 2013 року 08:15 №826/11223/13-а
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції України у Святошинському районі м. Києва
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
18.07.2013 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б. В. надійшов адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (надалі - ДПІ у Святошинському р-н м. Києва) в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002411720 від 01.07.2013 р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва (надалі - ППР №0002411720).
2. Судові витрати покласти на Відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.07.2013 р. провадження по справі було відкрито та призначено до судового розгляду.
В судове засідання з'явився позивач, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про порушення відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон №168) під час винесення ППР №0002411720.
В судове засідання не з'явився представник відповідача, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання не вказав, клопотання про відкладення судового розгляду справи не подавалось.
Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.
ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 04.03.2009 р. Відповідно до довідки ЄДРПОУ основними видами діяльності позивача є: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздробна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; неспеціалізована оптова торгівля; консультування з питань комерційної діяльності й керування.
За результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, 12.06.2013 р. відповідачем було складено Акт №410/434/17-20/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 за період з 01.10.2010 р. по 30.11.2010 р. та з 01.04.2011 р. по 31.05.2011 р. дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість» (надалі - Акт №410/434/17-20/НОМЕР_1).
При цьому, в Акті №410/434/17-20/НОМЕР_1 зафіксовано висновок, що перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.10.2010 р. по 30.11.2010 р. та з 01.04.2011 р. по 31.05.2011 р. на суму 11 550, 60 грн. в тому числі за жовтень 2010 р. на суму ПДВ 1 058,33 грн., за листопад 2010 р. на суму ПДВ 2 973,33 грн., за квітень 2011 р. на суму ПДВ 5 335,61 грн., за травень 2011 р. на суму ПДВ 2 183,33 грн.
Як наслідок, в даному Акті зазначено, що відповідно до пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1. п.7.4., пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону №168 та п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198 ПК України ФОП ОСОБА_1 завищено податковий кредити з податку на додану вартість на загальну суму 11 550,60 грн., в тому числі за жовтень 2010 р. на суму ПДВ 1 058,33 грн., за листопад 2010 р. на суму ПДВ 2 973,33 грн., за квітень 2011 р. на суму ПДВ 5 335,61 грн., за травень 2011 р. на суму ПДВ 2 183,33 грн.
01.07.2013 р. відповідачем було винесено ППР №0002411720, на підставі Акту №410/434/17-20/НОМЕР_1 яким встановлено порушення пп.7.3.2 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 та п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198 ПК України, в зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання позивачу за платежем з податку на додану вартість в сумі 15 582,14 грн.
Вважаючи, що відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача під час винесення спірного податкового-повідомлення рішення позивач оскаржив рішення відповідача в судовому порядку.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положеннями ч.1 ст.639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
В ч.1 ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем, як Покупцем, та ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД», як Продавцями, існували договірні відносини, згідно яких наведеними товариствами передавались, а позивачем за плату придбавались товари для подальшого їх використання у своїй господарській діяльності.
Так, відповідно до видаткових накладних ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» поставило, а позивач отримав товари на суму 69 303,64 грн. за видатковими накладними та рахунком-фактурою, зокрема: видатковою накладною №РН-071002 від 07.10.2010 р. на суму 6 350,00 грн. (підшипник вижимний МАN 81305500250 -1 шт.); видатковою накладною №РН-018110 від 18.11.2010 р. на суму 13 440,00 грн. (підвісний підшипник 28672001500 - 8 шт.); видатковою накладною №РН-0040400 від 04.04.2011 р. на суму 3 033,61 грн. (шестерня КПП 157605 - 1 шт., кільце синхронна 119119 - 1 шт., муфта скольженія ХХХХХХ - 1 шт., ступиця синхронна 157180 - 1 шт.); видатковою накладною №РН-0180400 від 18.04.2011 р. на суму 3 980,02 грн. (амортизатор 016508 - 4 шт., кронштейн кріплення амортизатора 0105044 - 1 шт.); видатковою накладною №РН-0220401 від 22.04.2011 р. на суму 25 000,01 грн. (бак паливний SCANIA 1517308 - 2 шт.); видатковою накладною №РН-0180501 від 18.05.2011 р. на суму 8 300,00 грн. (компресор KNORR LK4941 - 1 шт.); видатковою накладною №РН-0260500 від 26.05.2011 р. на суму 4 800,00 грн. (стартер SCANIA - 1 шт.); за рахунком-фактурою №СФ-0000154 від 17.11.2010 р. на суму 4 400,00 грн. (кран 4613152640 - 1 шт.)
На підставі вказаних накладних позивачем було проведено перерахунок коштів за товар (із врахуванням ПДВ), що підтверджується банківськими виписками АТ «УкрСиббанк» відділення №993 за особовим рахунком позивача, зокрема перерахунок було здійснено на суму 69 303,64 грн.: за 11.10.2010 р. на суму 6 352,00 грн.; за 18.11.2010 р. на суму 13 440,00 грн.; за 14.04.2011 р. на суму 3 033,61 грн.; за 05.05.2011 р. на суму 3 980,02 грн.; за 22.04.2011 р. на суму 22 500,01 грн.; за 18.05.2011 р. на суму 8 300,00 грн.; за 26.05.2011 р. на суму 4 800,00 грн.; за 17.11.2010 р. на суму 4 400, 00 грн.
В пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Крім того, п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому, п.201.7 та п.201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За наслідками вказаної поставки ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» було виписано на користь позивача податкові накладні на суму 69 303,64 грн., зокрема: №71002 від 07.10.2010 р. на суму 6 350,00 грн.; №171102 від 17.11.2010 р. на суму 4 400,00 грн.; №181100 від 18.11.2010 р. на суму 13 440,00 грн.; №28 від 18.05.2011 р. на суму 8 300,00 грн.; №47 від 26.05.2011 р. на суму 4 800,00 грн.; №6 від 04.04.2011 р. на суму 3 033,60 грн.; №22 від 18.04.2011 р. на суму 3 980,02 грн.; №34 від 22.04.2011 р. на суму 25 000,01 грн.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Так, в межах даного спору судом встановлено, що не було спростовано відповідачем, про здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД», а також віднайшли своє підтвердження обставини подальшого використання придбаних позивачем товарів.
Зокрема, як вбачається із матеріалів справи, що не спростовано відповідачем, позивач реалізував придбані автомобільні запчастини іншим контрагентам (ТОВ «АВАНІТ ГРУП», ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна», ТОВ «Авто-Сера» та ТПК «АГРОМАТ»), що посвідчується відповідними видатковими накладними, зокрема: №А-00000065 від 08.10.2010 р. на суму 8 755 грн. (підшипник вижимний МАN 81305500250 -1 шт.); №А-00000104 від 23.11.2010 р. на суму 16 800,00 грн. (підвісний підшипник 28672001500 - 5шт.); №А-040401 від 04.04.2011 р. на суму 3 433,60 грн. (шестерня КПП 157605 - 1 шт., кільце синхронна 119119 - 1 шт., муфта скольженія - 1 шт., ступиця синхронна 157180 - 1 шт.); №А-270403 від 27.04.2011 р. на суму 4 484,31 грн. (амортизатор 016508 - 4 шт., кронштейн кріплення амортизатора 0105044 - 1 шт.); №А-310502 від31.05.2011 р. на суму 26 400,00 грн. (бак паливний SCANIA 1517308 - 2 шт.); №А-260503 від 26.05.2011 р. на суму 8600,00 грн. (компресор KNORR LK4941 - 1 шт.); №А-260502 від 26.05.2011 р. на суму 5 202,56 грн. (стартер SCANIA - 1 шт.); №А-00000101 від 18.11.2010 р. на суму 5 118,00 грн. (кран 4613152640 - 1 шт.).
За реалізований товар, позивач отримав від контрагентів (ТОВ «АВАНІТ ГРУП», ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна», ТОВ «Авто-Сера» та ТПК «АГРОМАТ») кошти, що посвідчується банківськими виписками АТ «УкрСиббанк» відділення №993 за особовим рахунком позивача.
Таким чином, судом встановлено, що не спростовано відповідачем, позивач здійснював господарські діяльність за результатом якої отримував прибуток.
Більше того, суд приймає до уваги, що позивач мав технічну можливість отримувати товар від ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» за місцезнаходженням продавця (м. Луцьк, вул. 8 Березня 1, к.4/1), зокрема: позивач має у власності автомобіль, що посвічується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Суд також приймає до уваги, що позивачем було відображено господарські операції із ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» та отримання податкових накладних в Книзі обліку прибутку та витрат, що ведуть громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності протягом календарного року за 2010 р. (ОСОБА_3, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ НОМЕР_1) та Книзі обліку прибутку та витрат, що ведуть громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності протягом календарного року за 2011 р. (ОСОБА_3, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ НОМЕР_1).
Більше того, інформація про отримані від ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» податкові накладні були відображені позивачем в Податкових деклараціях (за жовтень, листопад 2011 р., квітнень, травень 2011 р.) розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (за жовтень, листопад 2011 р., квітнень, травень 2011 р.), реєстрі отриманих та виданих податкових накладних №5 (за жовтень, листопад 2011 р., квітнень, травень 2011 р.).
Крім того, відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6 - п.138.9, пп.138.10.2 - пп.138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.
При цьому, в пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, п.138.11 цієї статті, п.140.2 - п.140.5 ст.140, ст.142 і ст.143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).
Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.
Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Водночас, судом встановлено, що не спростовано відповідачем, що первинна документація у позивача по взаємовідносинах із ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» (за період: жовтень-листопад 2010 р. та квітень-травень 2011 р.) реально відображає фактичне здійснення господарських операцій.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Крім того, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
З аналізу вказаних правових норм суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів; використання зазначених товарів у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
При цьому, аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
На підставі наявних в матеріалах справи, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку, що позивач правомірно здійснив декларування податкового кредит з податку на додану вартість в сумі 11 550,60 грн. за результатами взаємовідносин із ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» (за період: жовтень-листопад 2010 р. та квітень-травень 2011 р.).
Водночас, як вбачаться із змісту Акту №410/434/17-20/НОМЕР_1 відповідачем було зроблено висновок про відсутність реальних операцій між позивачем та ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» в зв'язку із встановленням Луцькою ОДПІ в акті про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства №46/22-6/35594018 від 14.03.2012 р. не підтвердження податкових зобов'язань ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» з ФОП ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2010 р., квітень та травень 2011 р. Як наслідок, органом державної податкової служби робиться висновок щодо відсутності реального здійснення господарських операцій та нікчемності правочинів.
Однак, під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся зміст правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, виконання договірних зобов'язань та рух активів у процесі здійснення господарських операцій, жодних доказів відсутності факту реальності господарських операцій між ними суду не надано.
Більше того, суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «МЕДЕО ЗАХІД» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.
Суд також звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законодавством України не передбачена відповідальність фізичної особи-підприємця за зобов'язаннями свого контрагента, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 27.02.2013 №К/9991/92757/11, від 20.02.2013 №К/9991/53330/12, від 28.02.2013 №К-20720/10, від 07.03.2013 №К-41951/10, від 04.04.2013 №К/800/8602/13, від 13.06.2013 № К/9991/71532/11.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір відшкодовується в повному обсязі.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції України у Святошинському районі м. Києва задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002411720 від 01.07.2013 р., що винесене Державною податковою інспекцією України у Святошинському районі м. Києва.
3. Присудити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 156 (сто п'ятдесят шість) грн. 00 коп. направлених із Державного бюджету на асигнування діяльності Державної податкової інспекції України у Святошинському районі м. Києва.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін