Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 липня 2013 р. Справа №805/9589/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10-40 год.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крилової М.М.
при секретарі Фоміній О.Д.
за участю:
представника позивача Кірєєвої Т.В.,
представника відповідача Самойленко М.М., -
розглянувши позовну заяву Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради до Територіальної Державної інспекції з питань праці у Донецькій області про скасування припису, -
Позивач, Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіальної Державної інспекції з питань праці у Донецькій області про скасування припису.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неправомірно прийняв припис від 13.06.2013 року № 05-20-064/0002-0002, яким позивача зобов'язано у строк до -1.08.2013 року подати звіт до відділення Фонду соціального захисту інвалідів та забезпечити виконання нормативу працевлаштування інвалідів відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників складає 50 осіб, а чисельність працюючих інвалідів складає 2%, замість 4%. Позивач зазначає, що Управлінням складений та направлений до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 29.01.2013 року звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік. Крім того, позивач зазначає, що Управління інформує службу зайнятості про наявність вакансій та безпосередньо надає оголошення в періодичному виданні та на веб-сайті міської ради, однак до Управління для зайняття вакантних місць інваліди не звертались. Таким чином, позивач вважає, що спірний припис відповідача від 13.06.2013 року № 05-20-064/0002-0002 підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги не визнав, пояснивши, що під час проведення перевірки було враховано показник чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, в результаті чого встановлено факт невиконання позивачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, при цьому також встановлено про відсутність з боку позивача будь-яких заходів з метою забезпечення виконання нормативу згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Таким чином, відповідач вважає спірний припис правомірним та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у справі, суд встановив наступне.
Так, Територіальною Державною інспекцією з питань праці у Донецькій області проведено перевірку Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що складений акт № 05-20-064/0002.
Перевірка проведена згідно Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженому наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 року № 390 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 року за № 1291/21603.
Відповідно до п. 1 цей Порядок встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)", Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386.
По результатам проведеної перевірки було встановлено, що на порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Управлінням праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Так, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2012 рік становила 50 особу, а чисельність працюючих інвалідів складає 2% замість 4%. Крім того, встановлено неподання до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
За наслідками зазначених порушень Інспекцією з питань праці прийнято припис від 13.06.2013 року № 05-20-064/0002-0002, яким приписано у строк до 01.08.2013 року подати звіт до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, забезпечити виконання нормативу працевлаштування інвалідів відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та інформувати Інспекцію про таке виконання.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ч.1 ст.19 вищезгаданого Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Судом встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників позивача складає 50 осіб, а чисельність працюючих інвалідів складає 2% замість 4% від загальної чисельності працюючих.
Крім того, відповідно до частини сьомої ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання Фонду звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подання щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної статті видано постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», якою затверджено, зокрема, Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (за текстом - Порядок).
Так, відповідно до п.2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.
Як встановлено перевіркою, начальник Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Стригунов В.О. надав для перевірки звіт за формою №10-П1 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, однак підтвердження про отримання Фондом звіту не надав, мотивуючи, що звіт направлявся нарочно 29.01.2013 року, але отримання звіту Фондом не підтверджено.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем будь-яких документів на підтвердження того, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів отриманий Фондом не подано, з огляду на це, суд вважає, що позивач не виконав вимог, встановлені ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги.
Статтею 20 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Отже у відповідності до цієї норми Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради як бюджетна організація за відсутністю працевлаштування інваліда не сплачує адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів.
Разом з тим, дана норма свідчить про те, що бюджетні підприємства, установи та організації не звільнені від виконання вимог ст. 19 зазначеного Закону та повинні виконувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже законодавство України створює рівні умови для всіх підприємств, установ та організацій в аспекті виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
При цьому, незважаючи на звільнення бюджетних підприємств, організацій та установ від адміністративно-господарських санкцій, посадові особи цих підприємств, організацій та установ можуть бути притягнути до адміністративної відповідальності, зокрема за ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою встановлено, що невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, зі змісту позову вбачається, що державним інспектором з питань праці на посадову особу - начальника Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Стригунова В.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення № 05-20-064/0001.
Так, постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 15.07.2013 року Стригунов В.О. визнаний винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.188-1 ч.2 КУпАП та на нього покладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 170,00 грн.
Зазначене рішення суду набрало законної сили 26.07.2013 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України, Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає доведеним та встановленим рішенням суду порушення законодавства з боку відповідача, за результатом встановлення яких прийнято оскаржуваний припис від 13.06.2013 року № 05-20-064/0002-0002.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, позивачем не надані суду докази в обґрунтування заявлених вимог, тому, з огляду на викладене, суд вважає, що дії відповідача у прийняті припису від 13.06.2013 року № 05-20-064/0002-0002 є правомірними.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги не підлягають задоволенню.
З огляду на зазначене та на підставі статей 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради до Територіальної Державної інспекції з питань праці у Донецькій області про скасування припису - відмовити повністю.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 29 липня 2013 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 05 серпня 2013 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Крилова М.М.