Копія
Іменем України
Справа № 801/2700/13-а
30.07.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Кондрак Н.Й. ,
Кобаля М.І.
секретар судового засідання Міщенко М.М.
за участю сторін:
представник позивача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність № 513 від 23.04.13,
представник відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим - не з'явився сповіщений у встановленому законом порядку,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю.) від 21.05.13 у справі № 801/2700/13-а,
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим (вул.Сімферопольська, 5-А, м. Бахчисарай, Автономна Республіка Крим, 98400)
про скасування рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2013 адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим № 884 від 28.02.2013.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 220,70 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.
У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 30.07.2013, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно.
Згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Судова колегія, розглянувши справу в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим про скасування рішення від 28.02.2013р. № 884 про застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 22070,53 грн. за ненадання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що відповідачем неправомірно прийняте оскаржуване рішення 28.02.2013р. на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у той час коли зазначена норма не є діючою з дня набрання чинності Законом України від 08.07.2010 р. № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 зареєстрована Бахчисарайською районною державною адміністрацією АР Крим 03.04.2001р. як фізична особа-підприємець, про що свідчить відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2 та перебуває на обліку як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим.
Відповідно до акту від 28.02.2013р. № 16-ф про результати планової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладений на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, представлених до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 28.12.2002р. по 22.02.2013р., відповідач виявив ряд порушень, серед яких згідно із висновками наведеного акту порушення ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.03р. №1058-IV, що виразилося у неподанні позивачем «Індані» на 3 застрахованих осіб за 2005р. (а.с. 11-18).
Так, на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.03р. №1058-IV, за неподання відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку, рішенням Управління Пенсійного Фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим від 28.02.2013р. № 884 про застосування фінансових санкцій за надання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 22070,53 грн. (а.с. 8).
Отже, не погодившись з вказаними рішенням, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо його оскарження.
Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.03р. №1058-IV (далі - Закон №1058) в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону, п.п. 1.6 п. 1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 05.11.2009р. № 26-1, до страхувальників за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом.
В пункті 5 ч. 9 ст. 106 Закону №1058 (в редакції до 01.01.2011р.) передбачено, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
01.01.2011р. набрав чинності Закон України від 08.07.2010 р. № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в зв'язку норма п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 втратила чинність.
У відповідності до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, слідує, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Зокрема, правомірність поведінки особи, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.
В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.
Відтак, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення № 884 про застосування фінансових санкцій було прийнято 28.02.2013р., тобто у той час, коли пункт 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили Законом України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Рішення відповідача не містить посилання на будь-яку іншу норму права.
В пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Дія вказаної норми Перехідних положень поширюється і на сплату внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, оскільки відповідно до ст.ст. 1, 4, 6 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16 від 14.01.1998 р. Пенсійний фонд України відноситься до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16 від 14.01.1998 р. залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Частиною 1 ст. 14 Основ законодавства встановлено, що страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
У відповідності до ст. 6 Основ законодавства України № 16 страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.
До 01.01.2011р., тобто до набрання чинності Законом України № 2464 від 08.07.2010р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідальність за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за несвоєчасне надання звітів, та порядок її застосування регулювалися статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Стаття 106 цього Закону втратила чинність із 01.01.2011р.
Отже, з 01.01.2011р. втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, подання відомостей до системи персоніфікованого обліку.
Виходячи зі змісту пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, органи пенсійного фонду можуть стягувати ті недоїмки, штрафи та пеню, які виникли до 01.01.2011р. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та застосовується з посиланням на пункт 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Однак, органи пенсійного фонду з 01.01.2011 р. не вправі за порушення нараховувати штрафи та пені, визначені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність, і їх застосування з 01.01.2011 р. суперечить статті 58 Конституції України, не зважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Таким чином, застосування відповідачем при винесенні рішення № 884 від 28.02.2013р. недіючої норми права суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.
Дискреційні повноваження органів державної влади та спосіб їх здійснення повинні полягати виключно в межах принципу законності із застосуванням правових норм, що мають законну силу під час притягнення до відповідальності юридичних та фізичних осіб за вчинене правопорушення. Недотримання цього принципу призводить до негативних наслідків у вигляді руйнування правових підвалин функціонування механізму органів державної влади як окремих ланок у системі останньої, зокрема у даному випадку - сфери загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відтак, Управління Пенсійного Фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим при застосуванні фінансових санкцій до позивача винесло рішення № 884 від 28.02.2013р. на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058, який було виключено з 01.01.2011 р. відповідно до Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.
Пунктом 1 ч.2 ст. 162 КАС України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Так, скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.
В адміністративному позові позивач просив суд скасувати рішення відповідача № 884 від 28.02.2013р. без вимоги про визнання його протиправним.
Частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим № 884 від 28.03.2013р.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АР Крим - залишити без задоволення.
2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.13 у справі № 801/2700/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 05 серпня 2013 р.
Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська
Судді підпис Н.Й. Кондрак
підпис М.І. Кобаль
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.А.Щепанська