Справа № 729/237/13-ц Провадження № 22-ц/795/1597/2013 Головуючий у I інстанції - Бойко В.І. Доповідач - Шитченко Н. В.
Категорія - цивільна
22 липня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.
суддів: Висоцької Н.В., Смаглюк Р.І.,
при секретарі - Зіньковець О.О.,
за участю представників сторін: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бобровицького районного суду від 23 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, виконкому Браницької сільської ради про скасування рішення виконкому сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності на житловий будинок, -
В лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним рішення виконавчого комітету Браницької сільської Ради Бобровицького району Чернігівської області № 19 від 21 березня 2012 року «Про оформлення права приватної власності на житлові будинки», і недійсним - свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2012 року, видане виконавчим комітетом Браницької сільської Ради на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та визнати за ним право власності на спірний будинок, мотивуючи заявлені вимоги тим, що орган місцевого самоврядування безпідставно визначив частки у будинку на ім'я відповідачів, виходячи з того, що садиба являлась майном колгоспного двору.
Рішенням Бобровицького районного суду від 23 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ним вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про те, що спірний будинок станом на 1991 рік відносився до господарств колгоспного двору, виходячи з показів свідків та не взявши до уваги записи в по господарських книгах Браницької сільської ради Бобровицького району. Апелянт вказує також, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були зареєстровані у спірному домоволодінні вже після 1991 року, а відповідач ОСОБА_4 стала проживати в ньому лише з 1986 року, тобто вже після того часу, коли господарство колгоспного двору припинило своє існування.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносився до господарств колгоспного двору, а членами цього двору на час прийняття Закону України «Про власність» були позивач та відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, а отже орган місцевого самоврядування правильно визначив частки сторін по ? у садибі, що знайшло своє відображення у виданому свідоцтві про право власності на домоволодіння.
Однак, з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 28 червня 1986 року по 17 серпня 2012 року.
Рішенням виконавчого комітету Браницької сільської Ради Бобровицького району Чернігівської області № 19 від 21 березня 2012 року «Про оформлення права приватної власності на житлові будинки» оформлено право приватної власності на будинок АДРЕСА_1 по ? частині кожному: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а.с. 5)
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Браницької сільської Ради на житловий будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 являються власниками кожен ? частини наведеного будинку (а.с. 6-7).
Записами в погосподарських книгах Браницької сільської ради та довідками цього органу місцевого самоврядування підтверджується, що в період з 1958 року по 1982 рік домоволодіння відносилось до господарств колгоспного двору. В 1982 році батьки позивача вибули з даного господарства у зв'язку з придбанням іншого будинку в цьому ж населеному пункті. З цього ж року записи щодо статусу господарства в погосподарських книгах сільської ради змінились на «робітничий двір» (а.с. 15-17, 24, 28-39).
Записами в трудових книжках ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується, що жоден з них в колгоспі не працював (а.с. 11-13, 100-102).
ОСОБА_6 зареєстрований у спірній садибі з 1999 року (а.с. 111 зворот), ОСОБА_5 - в 2007 році (а.с. 112).
Згідно з положеннями ст. 120 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на час виникнення спірних відносин, колгоспний двір є сімейно-трудовим об'єднанням осіб, які використовують на праві спільної власності майно двору для ведення підсобного господарства та сімейних потреб. Сім'я селянина-колгоспника складає основу колгоспного двору, а належність до неї - одна з умов членства в колгоспному дворі.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказано, що положення ст.ст. 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, що виникли після введення в дію цього закону. До правовідносин, які виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, а отже спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватись за нормами, які регулювали власність цього двору, зокрема: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку у його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Виходячи з аналізу наведених норм та наданих стороною позивача доказів, апеляційний суд вважає, що в 1982 році колгоспний двір припинив своє існування, оскільки батьки позивача, які працювали в колгоспі, вибули з господарства, придбавши інший будинок. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що за життя вони скористались правом на виділ своєї частки в натурі, а отже, втратили право на таку частку відповідно до чинного на той час законодавства. Таким чином, на час припинення колгоспного двору і перетворення його в господарство робітників єдиним його членом залишився позивач.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що наведені зміни знайшли своє відображення в погосподарських книгах Браницької сільської ради відносно зміни статусу садиби. Висновок суду першої інстанції щодо сумнівності записів в по господарських книгах не відповідає обставинам справи, оскільки матеріалами справи підтверджено, що батьки ОСОБА_3 з господарства вибули, позивач у колгоспі не працював ніколи, а назва господарства (робочий або робітничий двір) не являється принциповою, оскільки відображає лише те, що статус колгоспного двору припинився.
Крім цього, суд першої інстанції, вказуючи, що в погосподарських книгах відсутні посилання на рішення виконкому, за якими змінився статус садиби, не послався на нормативний акт, яким передбачено обов'язкове прийняття рішення органу місцевого самоврядування в такому випадку.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мати позивача - ОСОБА_8 після придбання іншого будинку фактично не втратила статус члену колгоспного двору у спірній садибі, оскільки приймала участь у веденні особистого підсобного господарства, виходячи з наступного. За положеннями ст. 59 ЦПК України обставини справи, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами. Суд, пославшись на покази свідків зі сторони відповідача про участь матері позивача у веденні господарства, не звернув увагу про те, що інші докази на підтвердження цього в матеріалах справи відсутні, а за положеннями діючого на той час законодавства особа не могла бути членом двох господарств. Отже, за відсутності інших належних доказів, що підтверджують факт участі ОСОБА_8 у веденні господарства позивача, ці покази свідків є лише припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення, якщо їх заперечує інша сторона.
Не ґрунтується також на матеріалах справи висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_4 проживала в будинку з 1983 року, оскільки позивач в цей період перебував у шлюбі з іншою жінкою і розлучився з нею лише в 1986 році. В цьому ж році позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 і вона зареєструвалась у спірній садибі.
Таким чином, виходячи з наведених обставин в сукупності, апеляційний суд вважає доведеною ту обставину, що ОСОБА_3 являється єдиною особою, хто набув право власності на житловий будинок, оскільки після припинення колгоспного двору не втратив право на його майно.
Не беруться до уваги при розгляді даної справи заперечення представника відповідачів відносно збільшення вартості спірного майна за рахунок коштів та праці відповідачів, оскільки позов про стягнення коштів або визнання права власності з цих підстав не заявлявся, а суд відповідно до положень ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що в ході судового розгляду знайшли підтвердження доводи позову про те, що оспорюваними рішенням органу місцевого самоврядування та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності порушується право власності ОСОБА_3, а отже відповідно до положень ст. 393, 328 Цивільного кодексу України їх слід визнати нечинними.
Разом з тим, відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на домоволодіння, оскільки ОСОБА_3 не позбавлений можливості після набранням рішенням суду законної сили вирішити це питання в позасудовому порядку, звернувшись до Браницької сільської Ради Бобровицького району з відповідною заявою про оформлення права власності на садибу.
Відтак, керуючись п.п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 109, 112, 120, 126 Цивільного кодексу УРСР (в ред. 1963 року), ст.ст. 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 309, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Бобровицького районного суду від 23 травня 2013 року - скасувати.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, виконкому Браницької сільської ради про скасування рішення виконкому сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності на житловий будинок - задовольнити частково.
Визнати незаконним рішення виконавчого комітету Браницької сільської Ради Бобровицького району Чернігівської області № 19 від 21 березня 2012 року «Про оформлення права приватної власності на житлові будинки».
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2012 року, видане виконавчим комітетом Браницької сільської Ради на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, виконкому Браницької сільської ради на користь ОСОБА_3 по 443 (чотириста сорок три) грн. 03 коп. судового збору з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: