Справа № 22-а-9872/08 р. Головуючий у першій інстанції: Сингаївський О.П.
Доповідач: Саприкіна І.В.
08 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Дурицької О.М., Маслія В.І.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги на оздоровлення, -
ОСОБА_1. звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги на оздоровлення за період з 2001 по 2007 роки.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2007 року позов задоволено частково: визнано дії відповідача неправомірними та стягнуто з останнього на користь позивачки недоплачену щорічну допомогу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за 2007 рік в розмірі згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та постановити нову, якою відмовити в позові повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка перебуває на обліку в УПСЗН як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії. Щороку позивачу УПСЗН виплачувалася допомога на оздоровлення, зокрема в 2002-2004 роках згідно постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року в сумі 26,70 грн.; в 2005-2007 роках згідно постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року позивачу виплачена допомога в сумі 100 грн.
В липні-серпні 2007 року позивачка зверталася до відповідача із заявами про перерахунок та виплату їй допомоги на оздоровлення за період 2001-2007 роки в розмірі згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач листами відмовив позивачам у перерахунку.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 2 категорії в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позивачка мала право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, а тому виплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення в фіксованих розмірах 26,70 гри., а з 2005 р. в розмірі 100 грн., тобто меншому ніж встановлено законом, порушує права позивача і суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи відповідача про необхідність застосування постанов КМ України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеними постановами КМ України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Враховуючи те, що апелянт оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дане рішення не оскаржено, то апеляційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати інші позовні вимоги, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.
Апеляційна інстанція не може прийняти до уваги доводи апелянта та повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості вимоги ОСОБА_1. про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, з оглядну на наступне.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом, залишився зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги. Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р. визнано неконституційними положення п. 30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги в розмірі відповідно до мінімального заробітку. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги за 2007 рік, правомірно керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а тому постанова Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2007 року в частині стягнення щорічної грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2007 рік, згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи» є повністю законною та обґрунтованою.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що відповідачем як в суді першої, так і апеляційної інстанцій зроблено не було.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином, відповідач неправомірно відмовив позивачці у донарахуванні допомоги за 2007 рік, а, отже, на користь позивачки підлягає стягненню щорічна грошова допомога на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2007 рік, згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність дій відповідача, порушення Конституції та законів України. Отже, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, а тому підстав для його скасування не вбачається. За таких обставин апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги на оздоровлення - підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія
В задоволенні апеляційної скарги Управлінню праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області - відмовити.
Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: