Справа № 22-а-9980/08 р. Головуючий у першій інстанції: Ярмола О.Я.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
08 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Дурицької О.М., Маслія В.І.
при секретарі: Трибой І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2007 року по справі за його позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, -
ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2007 року в задоволенні позову відмовлено за його безпідставністю.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач являється учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та інвалідом 2-ї групи, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, що стверджується копією посвідчення (категорія 1) серії НОМЕР_1 від 25.04.1997 року та довідкою МСЕК.
25.12.2006 року ОСОБА_1. було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 120 грн., що не заперечується сторонами. Такий розмір допомоги відповідач визначив, виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд першої інстанції прийшов до висновку про незаконність та необґрунтованість позовних вимог, а тому відмовив в їх задоволенні.
Апеляційна інстанція не може погодитися з такими висновками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 2 категорії в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Судова колегія приходить до висновку, що позивач мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, а тому виплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 120 грн., тобто меншому ніж встановлено законом, порушує права позивача і суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи відповідача про необхідність застосування постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеною постановою встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом, залишився зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги. Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги за 2006 рік, повинен був керуватися положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а тому постанова Білоцерківського міськрайоного суду Київської області від 15.11.2007 року. підлягає скасуванню з постановленням нової про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Таким чином, відповідач неправомірно відмовив позивачу у донарахуванні допомоги за 2006 рік, а, отже, на користь позивача підлягає стягненню щорічна грошова допомога на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2006 рік, згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно зі ст. 198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
За таких обставин, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд першої інстанції повинен був встановити, що позовні вимоги законні та обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2007 року та постановлення нової про задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2007 року по справі за його позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2007 року - скасувати.
Постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради в здійсненні перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік у відповідності до положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману суму одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі, визначеному ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: