справаНОМЕР_32-а-5251/08 Головуючий суддя суду 1 інстанції Блохіна Ж.В.,
суддя - доповідач Бабенко К.А.
20 січня 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Бабенка К.А.,
суддів: Зайцева М.П.,
Коваля М.П.,
при секретарі Коноваленко Т.А.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на Постанову Господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2007 року у справі за адміністративним позовом відділення у Чернігівській області Фонду соціального захисту інвалідів до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Постановою Господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2007 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану Постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити Позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-XII (далі - Закон № 875), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону № 875 Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Пунктом 2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі - Положення), визначено, що робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Пунктом 3 Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно п. 10 Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, відповідно до ст. 18 Закону № 875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 18-1 Закону № 875, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до частини третьої ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Отже, з аналізу вищевикладених норм Закону № 875 випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, на які власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
Матеріалами справи встановлено, що 28.02.2007 Відповідачем подано Позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за (форма 10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 10 осіб. Для Відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, згідно Закону № 875 становить 1 робоче місце.
Відповідно до Довідки Позивача від 15.06.2007 НОМЕР_1, на його обліку протягом 2006 року перебувало 2 інваліда з вищою освітою за спеціальністю економіст.
Як вбачається з листа Позивача від 22.06.2007 НОМЕР_2 протягом 2006 року на його обліку перебували інваліди ОСОБА_2 з 24.02.2006 по 03.06.2007 та ОСОБА_3 з 14.09.2006 по 16.01.2007. Відповідач в 2006 році інформацію про наявність вакансій для інвалідів на підприємстві за формою 3-ПН не подавав, відповідно інваліди на підприємство не направлялись (а.с. 34). Однак такий висновок Позивача суперечить наявним матеріалам справи.
Зокрема, колегією суддів встановлено, що згідно Протоколу № 1 засідання загальних зборів Відповідача від 02.02.2006 вирішено створити за власні кошти два робочих місця для подальшого працевлаштування інвалідів.
Наказом Відповідача від 03.02.2006НОМЕР_3 створено комісію для атестування робочого місця для інвалідів.
06.02.2006 створеною Відповідачем комісією проатестовано створені два робочих місця для працевлаштування інвалідів, а саме робоче місце сторожа-охоронця та робітника з благоустрою.
Згідно Пояснення головного бухгалтера Відповідача ним кожного місяця повідомлялось Позивача про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та про потребу Відповідача в працевлаштуванні інвалідів (а.с. 37).
Крім того, як вбачається з показів свідка ОСОБА_3., які він надав 12.07.2007 в судовому засіданні, 07.09.2006 він став на облік у Семенівському районному центрі зайнятості, де, в кінці вересня 2006 року, йому запропонували замістити вільне вакантне місце наявне у Відповідача, від якого ОСОБА_1. відмовився. Тому, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідача інформував відповідний районний центр зайнятості про наявність у нього вакансій для працевлаштування інвалідів.
Встановивши наведене, суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, що суперечить ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", згідно якої такий обов'язок покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України від 16.01.2003, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 218 цього ж Кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання
Згідно ст. 230 згаданого Кодексу штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відтак, оскільки Відповідачем створено, відповідно до встановленого Законом № 875 нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, подавалися звіти протягом 2006 року про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з його вини.
Оскільки, у діях Відповідача вина відсутня і як наслідок склад правопорушення, відтак, застосування адміністративно-господарських санкцій Позивачем до Відповідача є безпідставним.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а Постанова Господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2007 року - скасуванню з постановленням нової, якою в задоволенні адміністративного позову відмовляється повністю.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2007 року - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення її в повному обсязі.
Постанову складено в повному обсязі 26.01.2009.
Головуючий суддя К.А. Бабенко
судді: М.П. Зайцев
М.П. Коваль