Справа № 22а-5594/08 Головуючий у І інстанції - Чередніченко Н.П.
Суддя-доповідач Василенко Я.М.
20 січня 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Василенка Я.М.,
суддів Ситникова О.Ф., Бистрик Г.М.
при секретарі Литвині О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31.07.2007 року у справі за її позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції про скасування неправомірного рішення, -
18.09.2006 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача НОМЕР_1 від 23.08.2006 року та просила зобов'язати відповідача у відповідності з процедурою передбаченою законодавством, провести перевірку наведених позивачем фактів та прийняти правомірне рішення.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31.07.2007 року заявлений позов залишений без задоволення.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачка прибула до України з Азербайджану у серпні 2005 року, позивачка покинула територію Азербайджану у зв'язку з переслідуванням на етнічному грунті, оскільки її чоловік за національністю був вірменом. У 1992 році, коли сім'я ОСОБА_1 проживала у Вірменії, чоловік покинув їх і позивач залишилася проживати з двома доньками, після чого вони переїхали проживати до Азербайджану. Позивачка стверджує, що проживаючи в Азербайджані вона, як дружина вірмена та мати вірменок, постійно зазнавала всіляких ущемлень і образ з боку місцевого населення. Ні ОСОБА_1., ні її рідні не притягалися в Азербайджані до відповідальності в кримінальному чи адміністративному порядку, вона мала роботу. ОСОБА_1. отримала паспорт громадянки Азербайджану, з яким легально перетнула кордони Росії і України.
ОСОБА_1. свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_1 від 23.08.2006 року є не обгрунтованим, оскільки відповідач не проводив перевірку наданої нею інформації про ситуацію в Азербайджані і причин, які змусили позивачку виїхати з країни.
В свою чергу відповідач в своїх запереченнях проти позову стверджує, що належним чином перевірив інформацію, яку надала позивачка при зверненні до Державного комітету України у справах національностей та міграції, що ним було враховано дані, які повідомила позивачка при проведенні з нею співбесіди, а з матеріалів, які є у розпорядженні відповідача не вбачається наявності будь-якого переслідування позивачки за національною ознакою чи через релігійне сповідання та ОСОБА_1. не приведено ніяких конкретних фактів переслідування чи погроз на її адресу. Крім того відповідач зазначає, що у висновку, складеному співробітником Управління міграційної служби у м. Києві детально зазначено всі встановлені перевіркою обставини, зокрема й ті, що позивачка не мала будь-яких утисків чи дискримінації з боку державних органів Азербайджану.
Суд першої інстанції встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог, мотивуючи своє рішення тим, що при проведенні перевірки за заявою позивачки відповідачем не встановлено наявності для останньої загрози стати жертвою вказаних вище переслідувань, тому побоювання позивачки не можна вважати обґрунтованими.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитися виходячи з наступного.
Відповідно до положення ст. 1 Закону України «Про біженців» зазначено, що біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно абз. 6 ст. 13 вищевказаного Закону України у разі виникнення сумнівів, щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, встановлення справжності і дійсності поданих ним документів, право уповноваженого органу на звернення до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Така ж вимога міститься в абзаці 3 ст. 14 зазначеного закону.
Згідно Інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, затвердженої наказом Держкомнацміграції України № 20 від 29.04.2002 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.05.2002 рокуроку № 422/6710, якою визначена процедура оформлення документів, необхідних для вирішення питання про надання, втрату, позбавлення статусу біженців на території України, передбачено, що особа особисто звертається до органу міграційної служби із заявою про надання статусу біженця, при розгляді заяви цим органом проводяться співбесіди за правилами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про біженців», з оформленням протоколу, перевіркою достовірності інформації, повідомленої заявником, готує письмовий висновок, який направляється до Держкомнацміграції.
Так, повідомленням НОМЕР_2 від 12.09.2006 року, прийнятим на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_1 від 23.08.2006 року, позивача повідомлено, що йому відмовлено в наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, посилаючись на положення абз. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців».
Позивачка, ОСОБА_1. не погоджуючись з прийнятим рішенням, пояснила, що під час проведення співбесіди вказувала співробітникам відповідача на конкретні випадки переслідування її з боку населення Азербайджану, однак ця інформація не була належним чином перевірена, оскільки в разі перевірки була б підтверджена і визнана такою, що відповідає дійсності.
Дані, про які позивачка повідомляла, спростовані не були.
Крім того, ОСОБА_1. відмовлено в наданні статусу біженця на підставі відсутності документів, які б підтверджували факт переслідування за національною ознакою, що не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами.
Колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Суд приймає до уваги твердження позивача, що висновок про відсутність уОСОБА_1. обґрунтувань побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відповідач зробив за результатом однієї співбесіди, оскільки відповідачем іншого не доведено.
У відповідності до ст. 13 Закону України «Про біженців» органи міграційної служби здійснюють перевірку наявності обставин, за якими статус біженця не надається. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності та дійсності поданих ним документів, орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Виходячи з того, що Держкомнацміграції перевірка фактів, викладених позивачем під час співбесіди, не проводилась, запити у відповідні органи не були зроблені, а тому можна зробити висновок, що рішення Держкомнацміграції було прийнято формально.
Варто зазначити, що, в цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Судовою колегією також враховується те, що свого обов'язку згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України щодо доказування правомірності свого рішення відповідачем не виконано, зокрема, зроблено необгрунтований висновок, непроведено всебічне дослідження всіх матеріалів і доказів, не надіслано запитів.
Колегія суддів, перевіривши, чи прийняте оскаржуване рішення відповідача НОМЕР_1 від 23.08.2006 року на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, вважає, що воно не відповідає вказаним вимогам.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31.07.2007 року - задовольнити.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31.07.2007 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_1 від 23.08.2006 року про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу біженця.
Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та міграції у відповідності з процедурою передбаченою законодавством провести перевірку наведених позивачем фактів та прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця в Україні.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_15,10 грн. судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:
Судді: