Справа № 22-а-12164/08 Суддя 1-ї інстанції Ковальчук Г.Л.
Суддя - доповідач Сухарьок М.Г.
5 листопада 2008 року м. Донецьк
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сухарька М.Г.
суддів Білак С.В.,
Гаврищук Т.Г.
при секретарі Крючковій К.М.
за участю сторін: представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Назарова І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краснолуцького міськвиконкому на постанову Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 червня 2008 року по справі № 2а-68/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краснолуцького міськвиконкому про визнання дій неправомірними, -
Позивачка звернулась до суду з позовною заявою в якій просила визнати неправомірною відмови УПСЗН в наданні їй пільг на 50 % користування комунальними послугами. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є дружиною померлого інваліда війни, у зв'язку з чим, згідно з положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551 (надалі Закону України №3551) вона має відповідні пільги.
Постановою Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 червня 2008 року позивачці відмовлено в задоволенні її позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю. Суд мотивував свою відмову тим, що, що померлий чоловік позивачки за життя не мав статусу інваліда війни або учасника бойових дій, тому на нього не поширюється дія п. 2 ст. 10 Закону України №3551.
Позивачка не погодилась з рішенням суду і подало апеляційну скаргу в якій посилається на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушені норми матеріального права. Просила постанову суду скасувати, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне в задоволенні вимог викладених в апеляційній скарзі відмовити, постанову суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Під час розгляду справи судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3., який з 10.06.1970 року по 01.12.1970 року проходив службу у Радянській Армії.
У період проходження військової служби ОСОБА_3 отримав захворювання зору, у зв'язку з чим був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, придатним до нестройової служби у воєнний час, що підтверджується свідоцтвом № 2234 від 14.11.1970 року.
Законом України №3551 передбачено надання статусу інваліда війни особам, які брали участь у бойових діях у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн та на території інших держав.
Згідно п. 1 ст. 10 Закону України №3551 його чинність поширюється на сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або інших обов'язків військової служби, а також внаслідок захворювання, одержаного в період військової служби.
Крім того, згідно з положень п.2 ст. 10 Закону України №3551 його чинність також поширюється на дружин померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин померлих учасників війни і бойових дій, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
Відповідно до ст.7 Закону України № 3551 до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни належать також інваліди з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання;
5) осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;
6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах;
8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією і стали інвалідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. З ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що ОСОБА_3 за життя не мав право на статус інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону України №3551, оскільки, згідно акту огляду серія КЄ № 262354 від 04.03.1971 року ОСОБА_3 визнаний інвалідом 3 групи, захворювання отримав в період проходження військової служби а не при виконанні обов'язків військової служби, участі у бойових діях не приймав, відповідно до свідоцтва про смерть помер 09.01.1976 року у віці 24 років від ураження електричним струмом.
Виходячи з вимог Закону України № 3551, суд першої інстанції мотивовано зазначив, що довідка від 26.08.1994 року не є підставою для надання пільг згідно ст. 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки ОСОБА_3 за життя не мав статусу інваліда Великої Вітчизняної війни або учасника бойових дій, то на ОСОБА_1. не поширюється дія п. 2 ст. 10 Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Судова колегія прийшла до висновку, що рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198 - 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краснолуцького міськвиконкому на постанову Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 червня 2008 року по справі № 2а-68/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краснолуцького міськвиконкому про визнання дій неправомірними- залишити без задоволення.
Постанову Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 червня 2008 року по справі № 2а-68/08 - залишити без змін.
Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 5 листопада 2008 року.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий: Сухарьок М.Г.
Судді: Білак С.В.
Гаврищук Т.Г.