Справа № 22-а-12555/08 Суддя 1-ї інстанції Максюта І.О.
Суддя - доповідач Сухарьок М.Г.
26 листопада 2008 року м. Донецьк
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Білак С.В., Гаврищук Т.Г.,
при секретарі Крючковій К.М.
сторони в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області на постанову Кіровського міського суду Луганської області від 9 вересня 2008 року по справі № 2-а-239/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоотриманої разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2002-2008 роки, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою якою просить зобов'язати відповідача УПСЗН нарахувати та сплатити на його користь суму недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня як інваліду війни 2 групи за 2002 - 2008 роки.
Постановою Кіровського міського суду Луганської області від 9 вересня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнані протиправними дії відповідача, щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку розміру призначеної щорічної разової грошової допомоги інваліду війни до 5 травня за 2002-2008 роки. З УПСЗН виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області на користь позивача стягнуто щорічну разову грошову допомогу інваліду війни до 5 травня за 2002-2008 роки у розмірі 11993, 28 грн.
УПСЗН виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області не погодилось з постановою суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу, в якій просило постанову суду скасувати.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, постанову суду скасувати, виходячи з наступних підстав.
Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалід війни, що підтверджується відповідними посвідченнями. Правовий статус ветеранів війни, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551. Розділом 3 якого визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 13 якого передбачає пільги інвалідам війни. Приписами частини 5 статті 13 зазначеного закону встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Фінансування витрат пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення. На УПСЗН покладений обов'язок здійснення виплати разової грошової допомоги саме в розмірах, передбаченим цим Законом.
Як вбачається із матеріалів справи саме у зазначених розмірах позивач і отримав, а відповідач виплатив разову грошову допомогу за 2002-2007 роки, що не спростовується сторонами.
Зазначені виплати здійснені у розмірах, встановлених на відповідні роки Постановами КМУ та Законами України “Про Державний бюджет України».
Однак, відповідно до норм статті 44 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірі 160 гривень.
При цьому, у відповідності до п.1 Рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 у справі № 1-27/2004 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення ст. 44 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік», якими встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірі 160 гривень.
Враховуючи зазначене виплата одноразової щорічної допомоги у 2004 році здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального Закону.
Як зазначено вище, спеціальним законом передбачено, що інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Отже, у відповідності до ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла до 05 травня 2004 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики. За матеріалами Держкомстату середня заробітна плата за попередній рік - 2003, складала 462, 58 гривень.
Таким чином, мінімальний розмір пенсії за віком в 2004 році складав (462,58 гривень х 20 %) 92, 50 коп., а розмір разової грошової допомоги за 2004 рік, який повинен бути сплачений склав 92, 50 х 8 = 740 гривень.
Замість передбачених за Законом №3551-12 восьми мінімальних пенсій за віком - а саме 740 гривень, позивачу виплачено тільки 160 гривень.
Тобто, недосплачена сума складає 740 - 160 = 580 грн.
Виплата спірної грошової допомоги у 2007 році у розмірі 360,00 гривень також є неправомірною з огляду на наступне.
Пунктом 1 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України “Про Державний бюджет України» на 2007 рік», у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Враховуючи зазначене виплата щорічної разової допомоги до 5 травня, здійснена відповідачем у розмірі 360,00 гривень, передбаченому Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік», є такою, що порушує норми спеціального закону.
Враховуючи положення статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в редакції, яка діяла на момент спірної виплати за 2007, рік, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, а також Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком.
Суму прожиткового мінімуму на 2007 рік на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць встановлено Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V у розмірі 406 гривень з 01.04.2007 року по 30.09.2007 року.
При цьому, статтею 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Отже, мінімальний розмір пенсії за віком станом на 01.04.2007 рік складав 410, 06 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік, який повинен бути виплачений позивачеві складає: (410, 06 х 8) = 3280,48 гривень.
Фактично позивачеві було виплачено лише 360,00 гривень. Отже сума, що підлягає доплаті складає 3280,48 - 360 = 2920,48 гривень.
Крім того, виплата спірної грошової допомоги у 2008 році у розмірі 400 гривень також є неправомірною з огляду на наступне.
Відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-XIV, мінімальна пенсія за віком станом на 01.04.2008 року встановлена в розмірі 481 грн.
Фактично позивач отримав від Управління праці грошову допомогу до п'ятого травня у 2008 році в розмірі 400 грн. При цьому відповідач керувався Постановою КМУ від 12.03.2008 року № 183 у відповідності до положенням пункту 20 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік».
Однак, положення п.п. “б» п.п. 2 пункту 20 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік», згідно якого розмір допомоги до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 10-рп від 22.05.2008 р.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік, який повинен бути виплачений позивачеві складає: (481 х 8) = 2886 гривень.
Фактично позивачеві було виплачено лише 400 гривень. Отже сума, що підлягає доплаті складає 2886- 400 = 2486 гривень.
Стосовно виплат, що здійснені відповідачем позивачу у 2002, 2003, 2004, 2005, 2006 роках у розмірах, передбачених Постановами КМУ № 279, 544 та Законами України “Про Держаний бюджет» на відповідні роки, зазначених вище, судова колегія вважає такі виплати правомірними, оскільки наявність статей Законів України “Про Державний бюджет» на відповідні роки, а також положень зазначених Постанов КМУ, які встановлюють розміри щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, не визнані неконституційними.
Доводи скаржника щодо пропущення позивачем встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду колегією суддів не прийнято уваги, виходячи з наступного.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Частина 2 цієї статті надає право стороні, яка пропустила строк на звернення до суду, відновити пропущений строк у разі, якщо причини, які його спричинили були поважними. Припис наведеної норми щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач не наполягав на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до суду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області на постанову Кіровського міського суду Луганської області від 9 вересня 2008 року по справі № 2-а-239/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоотриманої разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2002-2008 роки-задовольнити частково.
Постанову Кіровського міського суду Луганської області від 9 вересня 2008 року по справі № 2-а-239/08 -скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоотриманої разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2002-2008 роки - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги до 5-го травня у відповідності до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2004, 2007 та 2008 роки.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної грошової допомоги до 5-го травня за 2004 рік у розмірі - 580 грн., за 2007 рік - 2920,48, за 2008 рік - 2486 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 26 листопада 2008 року.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий Сухарьок М.Г.
Судді Білак С.В.
Гаврищук Т.Г.