Справа № 22-а-12558/08 Суддя 1-ї інстанції Малінова О.С.
Суддя - доповідач Сухарьок М.Г.
26 листопада 2008 року м. Донецьк
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сухарька М.Г.
суддів Білак С.В.,
Гаврищук Т.Г.
при секретарі Крючковій К.М.
за участю сторін: позивачаОСОБА_1
представник відповідача в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на постанову Костянтинівського міськрайоннного суду Донецької області від 11 липня 2008 року по справі № 2-а-15/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, третя особа-Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
Постановою Костянтинівського міськрайоннного суду Донецької області від 11 липня 2008 року визнані неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови позивачу в перерахунку та виплаті недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2001- 2007 роки відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 ріку. На користь ОСОБА_1 з відповідача було стягнуто заборгованість по допомозі на оздоровлення за 2001- 2007 роки в сумі 8668, 2 грн. та недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі 2888 грн.
Відповідач з постановою суду не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати і прийняти нове, відмовивши позивачу в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанову суду треба скасувати , виходячи з наступних підстав.
Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалід війни, що підтверджується відповідними посвідченнями. Правовий статус ветеранів війни, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551. Розділом 3 якого визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 13 якого передбачає пільги інвалідам війни.
Приписами частини 5 статті 13 зазначеного закону встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Фінансування витрат пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Колегія судів зазначає, що на відповідача покладений обов'язок здійснення виплати разової грошової допомоги саме в розмірах, передбаченим цим Законом.
Конкретні розміри для інвалідів війни 3 групи були встановлені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Саме у зазначених розмірах позивач отримав, а відповідач виплатив разову грошову допомогу за вказаний строк, наведені обставини встановлені судом першої інстанції та не спростовуються сторонами.
Пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України серед інших положення статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» серед інших здійснюється у розмірі 360 грн.
Таким чином, виплата одноразової щорічної допомоги до 5 травня 2007 році здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального закону, суд першої інстанції вірно на користь позивача стягнув недоплачену суму за 2007 рік.
Стосовно щорічної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції вірно визначився, що відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII), передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Управління праці і соціального захисту населення виплачувало позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в період з 2001 - 2004 року у розмірі 26 грн. 70 коп., яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В подальшому виплати збільшились, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, з 2005 - 2007 роки у розмірі 120 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Постановою №836, на яку посилається відповідач, всупереч Закону № 796-XII, (який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомога в твердій грошовій сумі, зокрема, - 21 грн. 50 коп. (за грошовою реформою 1996 року). Між тим, з моменту прийняття постанов №836, 562 встановлені ними розміри щорічної допомога на оздоровлення залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України № 796-XII та Закони України Про державний бюджет на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, тобто суд правильно задовольнив позов і зобов'язав зробити перерахунок щорічної грошової допомоги з урахуванням отриманих позивачем коштів.
Вимоги позивача, щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради заборгованості по допомозі на оздоровлення за 2001, 2002 задоволенню не підлягають, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256. Таким чином, позивач пред'явив позовні вимоги до неналежного відповідача у справі і в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення за 2001,2002 роки колегія суддів вважає за необхідне відмовити.
Вимоги про стягнення компенсації на оздоровлення за 2006 рік задоволенню не підлягають, так як відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік», на 2006 рік зупинена дія абзацу 3 частини 4 ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплат компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Таким чином судова колегія вважає, що помилковим є рішення суду, в частині стягнення з відповідача заборгованості по допомозі на оздоровлення за 2001, 2002 та 2006 роки, тобто постанова прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 204, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на постанову Костянтинівського міськрайоннного суду Донецької області від 11 липня 2008 року по справі № 2-а-15/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, Головного управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, третя особа-Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Постанову Костянтинівського міськрайоннного суду Донецької області від 11 липня 2008 року по справі № 2-а-15/08 - скасувати.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1у доплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради здійснити ОСОБА_1нарахування та виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки у сумі 7306, 6 грн. та щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в сумі 2888 грн.
В інший частині в задоволення позовних вимог відмовити.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 26 листопада 2008 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий: Сухарьок М.Г.
Судді: Білак С.В.
Гаврищук Т.Г.