25 листопада 2008 року колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Мельнікової Л.В.
суддів: Подобайло З.Г., Григорова А.М.
при секретареві - Співак О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові справу за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця ОСОБА_1на постанову господарського суду Сумської області від 21 лютого 2008 року по справі за адміністративним позовом прокурора Кролевецького району Сумської області в інтересах держави в особі - Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи підприємця ОСОБА_1про стягнення 4.160,95 грн., -
У грудні 2007 року прокурор Кролевецького району Сумської області в інтересах держави в особі - Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Сумської області з адміністративним позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1., яким просив стягнути з відповідача 4.160,95 грн., з яких: 3.872,11 грн. - адміністративно-господарські санкції за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2006 році, 288,84 грн. - пеня за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.
Прокурор посилався на те, що на підприємстві відповідача у 2006 році норматив для працевлаштування інвалідів складає 1 робоче місця, але фактично норматив 1 робочого місця для працевлаштування 1 інваліда відповідачем не виконаний.
Постановою господарського суду Сумської області від 21 лютого 2008 року позов задоволений в повному обсязі.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції посилається на те, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами, а також якщо відповідачем не приймались заходи, спрямовані на недопущення порушення.
Відповідачем не були виконані вимоги Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' від 21 березня 1991 року з наступними змінами щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, оскільки невиконаний норматив 1 робочого місця для працевлаштування 1 інваліда.
Не погоджуючись з ухвалою суду в апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.
Категорія: 46 Головуючий 1 інстанції - Малафєєва І.В.
Справа 22-а-3421/08 Суддя доповідач - Мельнікова Л.В.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову господарського суду Сумської області від 21 лютого 2008 року слід відповідно правил ст. 200 КАС України - залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції було встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції наступне.
Середньооблікова численність штатних працівників позивача в 2006 році становить 24 осіб, фонд заробітної плати 92.930,59 грн., норматив для працевлаштування інвалідів на 2006 рік складає - 1 особа.
Щомісячна звітність до центру занятості по формі 3-ПН за січень-липень, листопад, грудень 2006 ріку про наявність місць для працевлаштування 1 інваліда позивачкою не надавалась.
Відповідно до статті 19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' (далі по тексту - Закон), для підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4-х відсотків від середньооблікової численності шатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно, розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ч. 3 ст. 18 цього Закону, а саме: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова численність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, з 01 січня 2006 року не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведене, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведене, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії не переробної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Наказом Державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 року за № 1442/11722, затверджено форму статистичної звітності № З-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)», який щомісячно подається підприємствами, установами та організаціями на адресу державної служби зайнятості.
Дане, на думку колегії суддів, свідчать про те, що відповідачем не вжито всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів тому, що обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При відсутності такої інформації, органи, визначені ст. 18 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів'' не можуть скористатися своїми правами.
Колегія суддів зазначає, що штрафні санкції є альтернативним зобов'язанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Порушенням, в даному випадку, є саме не працевлаштування відповідачем встановленої для його підприємства кількості інвалідів, а не факт несплати ним штрафних санкцій за недодержання нормативу для працевлаштування інвалідів. Право позивача порушується у випадку несплати йому у строк до 15 квітня адміністративно-господарських санкцій, оскільки факт невиконання нормативу не означає, що останні не будуть сплачені. При цьому Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а визначає лише порядок сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її період.
У рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 “Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів», визначає процедуру сплати підприємствами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, с уми адміністративно-господарських санкцій та пені за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не суперечить положенням ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з Положенням про державну службу зайнятості, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47, державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених працівників і безробітних з метою підвищення їх конкурентної спроможності на ринку праці як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян.
На фінансування даних заходів витрачаються кошти державного фонду сприяння зайнятості населення (п. 4 Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення, затвердженого тією ж постановою КМУ).
Надані відповідачкою в обґрунтування заперечень проти даного позову договори, укладені між нею та Кролевецьким районним центром зайнятості про здійснення ФОП ОСОБА_1. професійного навчання шляхом стажування осіб за направленням РЦЗ за професією (спеціальністю), навчальною програмою - швачка 3 розряду, на думку колегії суддів не свідчать про виконання відповідачкою положень ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.
Не приймаються до уваги, в візку з розбіжністю інформації, довідки Кролевецького районного центру зайнятості, отримані відповідачкою у 2008 році, щодо відсутності чи наявності на обліку інвалідів, “які би могли працювати у сфері швейного виробництва».
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1- залишити без задоволення, а постанову господарського суду Сумської області від 28 лютого 2008 року - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя (підпис) Л.В. Мельнікова
Судді: (підпис) З.Г. Подобайло
(підпис) А.М. Григоров
Повний текст виготовлений та підписаний 01 грудня 2008 року.
З оригіналом згідно.
Суддя -