Справа № 161/5618/13-ц
Провадження № 2/161/2218/13
02 серпня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі : головуючого - судді Кухтея Р.В.
при секретарі Ленічеві Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, -
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
01.08.2013 р. на адресу Луцького міськрайонного суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, яке є предметом позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та аналізуючи викладені у заяві обставини, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Аналогічне роз'яснення міститься в абзаці 2 частини 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про судову практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 70 цього Кодексу передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо цё право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З позовної заяви убачається, що предметом позовних вимог є поділ спільного майна подружжя, до складу якого увійшли житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами, земельна ділянка, загальною площею 0,10 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0722881800:03:001:5030, яка розташована за адресою : АДРЕСА_2, складське приміщення по АДРЕСА_3, а також квартира АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв.м.
З копії витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна убачається, що зазначене вище нерухоме майно знаходиться в обтяженні.
Пленум Верховного суду України у п.4 Постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про судову практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно ст.152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р., відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316,317,319,321 ЦК України).
Стаття 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Так само, як це передбачено відповідно до більшості інших гарантованих Конвенцією основних прав, держава може обмежити здійснення права на власність. Вона може позбавити особу її майна «в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом».
Крім того, держава, що керується верховенством права, повинна забезпечити справедливу рівновагу між інтересами захисту права власності свого громадянина та загальними інтересами, у спосіб, який узгоджується з правом на «мирне володіння [своїм] майном», як цього вимагає перше речення статті 1 Протоколу № 1, на що, зокрема, звернув увагу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції».
Викладені позивачем доводи на підтвердження позовних вимог без заперечень відповідачів є переконливими, а тому з огляду на вищевикладене та практику Європейського суду, позов слід забезпечити шляхом зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Керуючись ст.ст.60, 131, 151, 152, 153 ЦПК України, абзацу 2 п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про судову практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», 1, 2, 4, 7 та 11 протоколів до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд .-
Заяву задовольнити.
До вирішення справи по суті - зупинити продаж арештованого майна, у зв'язку з пред'явленням позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, а саме житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами, земельна ділянка, загальною площею 0,10 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0722881800:03:001:5030, яка розташована за адресою : АДРЕСА_2, складське приміщення по АДРЕСА_3, а також квартира АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв.м.
Ухвалу до негайного виконання направити у відділ Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції Волинської області, Реєстраційну службу Луцького районного управління юстиції.
Про результати виконання ухвали відділу Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції Волинської області, Реєстраційну службу Луцького районного управління юстиції повідомити Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі протягом п'яти днів після отримання її копії апеляційної скарги.
Заходи забезпечення позову також можуть бути скасовані судом, який постановив ухвалу, за заявою особи щодо якої вони вжиті, шляхом подачі заяви протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Суддя Луцького міськрайонного суду Р.В.Кухтей