30 липня 2013 року справа № 919/637/13
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Грицай О.С., при секретарі Григор'євій К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Прокурора Гагарінського району міста Севастополя
(99011, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16)
в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_2)
(АДРЕСА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції
(98612, АР Крим, м. Ялта, вул. Московська, 45)
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
за участю:
прокурора - Шульга Антон Миколайович, старший прокурор відділу, посвідчення НОМЕР_1 від 25.09.2012 року;
ОСОБА_2, посвідчення НОМЕР_2 від 11.10.2012 року;
позивача - не прибув;
відповідача - не прибув;
третьої особи - не прибув.
У червні 2013 року прокурор Гагарінського району міста Севастополя, виступаючі в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про повернення Севастопольській міській Раді земельні ділянки площею 0,0279 га, 0,0099 га, 0,0068 а, 0,0078 га, привівши їх у попередній стан, звільнивши від споруд.
Позовні вимоги мотивовані посиланням на статті 116, 125, 212 Земельного кодексу України, а також тим, що відповідно до акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, складеного Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією , плану схеми земельної ділянки виконаному ДП «Севгеоцентр», встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює самовільне зайняття чотирьох земельних ділянок водного фонду, загальною площею 0,0524 га, а саме:
- земельна ділянка площею 0,0279 га огороджена з одного боку парканом та забетонована у бік моря, яка фактично використовується у якості набережної, території для підходу до плавзасобів, крім того на неї знаходиться частина площею 0,0012 га двоповерхової будівлі загальною площею 0,0625 га;
- земельна ділянка площею 0,0099 га забетонована у бік моря, яка фактично використовується у якості набережної, території для підходу до плавзасобів;
- земельна ділянка площею 0,0068 га огороджена парканом та використовується у якості тенісного корту;
- земельна ділянка площею 0,0078 га зайнята у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), яка фактично використовуються для стоянки плавзасобів.
Справа розглядалась у судових засіданнях 25.06.2013 року, 10.07.2013 року, 30.07.2013 року. У судове засідання 30.07.2013 року представники позивача, відповідача, третьої особи не з'явились, повідомлені належним чином, від представника відповідача надійшов відзив, з якого вбачається прохання останнього розглядати справу у його відсутність, у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на те, що він не приймав участь у перевірки. Крім того, в акті перевірки не зазначено хто и коли здійснював зайняття земельних ділянок будівництвом об'єктів.
Відповідно до ст. 77 ГПК України неявка в засідання суду представника сторони не є обов'язковою підставою відкладення розгляду справи.
За таких підстав, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, прокурор не заперечував розглядати справу по суті, справа відповідно до статті 75 ГПК України розглядається без участі представника позивача, відповідача, третьої особи, за наявними в справі доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті, оскільки подальше відкладення розгляду справи призведе до порушення строку вирішення спору.
Крім викладеного судом встановлено, що 22.02.2010 року між Севастопольською міською радою (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець відповідно до рішення Севастопольської міської ради від 10.06.2009 року № 7074 та від 26.01.2010 року №9399 надає, а орендар приймає у строкове оплатне користування земельну ділянку для обслуговування наявних споруд з послідуючою їх реконструкцією в водно - спортивний комплекс з віднесення земельної ділянки площею 0,3677 га до категорії земель водного фонду, земельної ділянки площею 0,1277 га - до категорії земель рекреаційного призначення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,4954 га (пункт 2.1 договору).
Пунктом 3.1 договору визначено, що він укладений строком на 25 років.
17.05.2013-18.05.2013 року державним інспектором охорони навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції Сергієнко К.М. була проведена позапланова перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, про що складений відповідний акт (далі по тексту Акт перевірки).
Відповідно до вказаного Акту було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює самовільне зайняття чотирьох земельних ділянок площею 0,0524 га, які прилягають до земельної ділянки, що знаходиться у користуванні відповідача площею 0,0377 га, а саме:земельна ділянка площею 0,0279 га огороджена з одного боку парканом та забетонована у бік моря, яка фактично використовується у якості набережної, території для підходу до плавзасобів, крім того на неї знаходиться частина площею 0,0012 га двоповерхової будівлі загальною площею 0,0625 га; земельної ділянки площею 0,0099 га, яка забетонована у бік моря, яка фактично використовується у якості набережної, території для підходу до плавзасобів; земельної ділянки площею 0,0068 га огороджена парканом та використовується у якості тенісного корту; земельної ділянки площею 0,0078 га зайнята у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), які фактично використовуються для стоянки плавзасобів (а.с. 19-29).
Акт перевірки та План схема земельної ділянки, що була виготовлена ДП "Севгеоцентр", стали підставою для звернення прокурора в інтересах позивача з даним позовом до господарського суду.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
За приписами статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
При цьому, відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Статтею 13 Конституції України проголошено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Виходячи зі змісту статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста Севастополя належить до повноважень Севастопольської міської Ради, а відтак прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Спірні правовідносини є земельними правовідносинами, а тому підпадають під правове регулювання як загальних норм Цивільного кодексу України, так і спеціальних норм Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).
За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 211 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, як зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.
Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону, у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Розділом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" встановлені положення щодо відповідальності за порушення земельного законодавства та у пункті 3.1 визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
З відзиву відповідача вбачається, що вказані набережні та гідротехнічна споруда були збудовані у 1970-80 роках за кошти громадської організації «Всеармейськое военно-охотничье общество». У подальшому у 2000 році двоповерхова будівля (трибуни для глядачів у тенісних кортів) були продані відповідачу на підставі договору купівлі - продажу від 10.02.2004 року, копію якого було залучено до матеріалів справи. Однак, як вбачається з наданого договору купівлі-продажу від 10.02.2004 року відповідачем було придбано майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.
Доказів того, що саме відповідачем було здійснено самовільне зайняття земельних ділянок площею 0,0279 га та 0,0099 га, які огороджені з одного боку парканом та забетоновані у бік моря, які фактично використовується у якості набережної, території для підходу до плавзасобів матеріали справи не містять.
З наданого відповідачем Технічного обслідування інспекції ДАБК від 27.10.2000 року вбачається місцезнаходження тенісних кортів по АДРЕСА_5, однак, на підтвердження своєї правової позиції прокурором було надано план схему земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3. Пояснень з приводу розходжень за адресами надано не було, у зв'язку з чим можливість перевірити реальне місцезнаходження тенісних кортів у суду відсутня.
З наданого прокурором 29.07.2013 року плану схеми земельної ділянки (з відомостями координат самовільно зайнятої території) не вбачається самовільне зайняття земельних ділянок саме відповідачем. Крім того, з плану схеми вбачається, що її виконав інженер ОСОБА_5 із ДП "Севгеоцентр". Однак, така схема не може бути прийнята судом у якості належного та допустимого доказу, оскільки у вступній частині Акту перевірки відсутні дані про участь зазначеної особи у цій перевірці, він Акт перевірки згідно з пунктом 4.19 Порядку 2 не підписував.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зазначена План-схема, не може бути належним доказом того, що відповідач використовує земельні ділянки за межами наданої йому в оренду земельної ділянки.
Крім того, згідно з пунктом 6.1 Порядок планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства у разі необхідності в акті перевірки наводиться план-схема місця розташування земельної ділянки (схематичний абрис чи викопіювання з картографічних матеріалів планів земельної ділянки з прив'язкою до місцевості та зазначенням суміжних землекористувачів). На плані-схемі вказується загальна площа земельної ділянки та площа, на якій виявлено порушення (забруднення, самовільне зайняття, нецільове використання земельної ділянки тощо). У Плані-схемі наданої суду прив'язка до місцевості та зазначення суміжних землекористувачів взагалі відсутні.
Позовні вимоги прокурора повністю ґрунтуються на Акті перевірки, а тому вказаний доказ підлягає всебічній оцінці судом на предмет його належності та допустимості.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Статтею 7 цього Закону встановлені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема: а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів.
Повноваженнями щодо встановлення самовільного зайняття земельних ділянок та вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам цей орган не наділений.
Такими повноваженнями згідно зі статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" наділений центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Крім того, відповідно до статті 4 Закону України від 05.04.2007, № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності.
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року №454/2011 Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).
Однак, вищенаведене положення так саме не містить повноважень щодо встановлення самовільного зайняття земельних ділянок.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.02.2013 N 132, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 березня 2013 р. за N 412/22944, був затверджений Порядок планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства (далі по тексту Порядок 1). Згідно з пунктом 1.1. цього Порядку державний нагляд (контроль) з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства здійснюється Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами (далі - інспекційні органи) відповідно до статей 15 2 та 188 Земельного кодексу України, статей 5, 6, 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 18 1 та 19 Закону України "Про охорону земель", пунктів 4, 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459, пунктів 4, 6 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року N 770, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за N 34/20347. Цей порядок не передбачає можливість здійснення такого контролю Державною екологічної інспекцією та її територіальними органами.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року за № 46, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 січня 2009 р. за N 18/16034, затверджений Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства (далі по тексту Порядок 2). Згідно з пунктами 1.2. та 1.3 цей Порядок визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів та поширюється на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції України, державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим, державних екологічних інспекцій в областях, містах Києві та Севастополі, Державної Азовської морської екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (далі - органи Держекоінспекції) та суб'єктів господарювання.
Наказом Міністерство екології та природних ресурсів України від 02.10.2012 року № 483, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04 жовтня 2012 р. за N 1690/22002, затверджені уніфіковані форми актів перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містять перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), у тому числі акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
Вказаними нормативними документами можливість перевірки екологічними інспекціями самовільного зайняття земельних ділянок так само не передбачено.
Суд також зазначає, що згідно з Актом перевірки предметом цієї перевірки було дотримання вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними речовинами, а ні дотримання ФОП вимог земельного законодавства. Крім того, питання в галузі охорони земельних ресурсів були висвітлені у пункті 4 Акту перевірки. Згідно з відповідями на поставлені запитання у відповідача були наявні документи, що посвідчують право власності чи право користування на земельну ділянку. Таким чином, порушення вимог законодавства, зокрема самовільне використання земельних ділянок, зазначені у відповідному розділі не відповідають обставинам встановленим під час проведення перевірки.
Крім того, Акт перевірки в порушення пункту 6.2 Порядку 1 та пункту 4.19 Порядку 2 не підписаний ФОП або уповноваженою ним особою. Доказів отримання відповідачем вищенаведеного акту перевірки матеріали справи також не містять.
В матеріалах справи наявні дві копії акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства (а.с. 19-29; 68-77), які не містять дату їх складання. Крім того, вищенаведені копії актів не однакові за змістом, так в акті перевірки, який був наданий суду в належно засвідченій копії відсутня фраза про відмову відповідача від підписання акту та відсутні підписи свідків, що було наявне в наданій раніше копії акту перевірки, що ставить під сумнів взагалі наданий акт як доказ у справі, крім того, судом витребовувався оригінал акту перевірки, який не був наданий позивачем.
Ухвалою суду від 10.07.2013 року від позивача та прокурора було витребувано докази направлення акту перевірки на адресу відповідача, відповідно до пункту 4.21 Порядку від 10.09.2008, № 464 "Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства", відповідно до якого у разі, якщо посадова особа або уповноважений нею представник суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта перевірки особисто, то такий акт передається через канцелярію суб'єкта господарювання (із зазначенням вхідного реєстраційного номера) або відправляється рекомендованим листом. До примірника акта, який зберігається в органі Держекоінспекції, додаються документи, що підтверджують факт поштового відправлення та вручення адресату акта перевірки. Однак, вищенаведені докази не були надані суду.
У матеріалах справи наявний припис Державної Азово- черноморської екологічної інспекції від 21.05.2013 року №55 відповідно до якого зобов'язано відповідача усунути порушення законодавства щодо самовільного зайняття чотирьох земельних ділянок, по вул. Льотчиков, 1, та термін виконання до 21.06.2013 року, що свідчить про передчасність самого позову, оскільки останній був наданий суду 04.06.2013 року. У судовому засіданні було оглянуто оригінал припису, який був направлений відповідачу на адресу: АДРЕСА_3, про що свідчить наданий на огляд суду конверт з поштовим поверненням «за закінчення терміну зберігання». Однак, як вбачається з самого акту перевірки, витягу з ЄДРЮОтаФоП та матеріалів справи юридична адреса відповідача є АДРЕСА_2, у зв'язку з чим належних доказів на підтвердження направлення припису на адресу відповідача матеріали справи не містять.
Таким чином, під час проведення перевірки були допущенні порушення норм чинного законодавства, що виключає безумовну можливість встановлення актом перевірки факту самовільного користування земельними ділянками саме відповідачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено - 31 липня 2013 року
Суддя О.С. Грицай