Справа № 0308/19136/12 провадження № 22-ц/773/1091/13 Головуючий у 1 інстанції:Пушкарчук В.П.
Категорія: 20 Доповідач: Подолюк В. А.
23 липня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Подолюка В.А.,
суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Федонюк С.Ю.,
при секретарі - Губарик К.А.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи на стороні відповідачів ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та недійсним державного акту на право приватної власності на землю, витребування нерухомого майна, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки з апеляційними скаргами позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8 та представника відповідача ОСОБА_2, представника ОСОБА_9 - ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Луцького міськрайонного суду від 07 червня 2013 року,
В листопаді 2012 року ОСОБА_7 звернувся в суд зі зміненими та уточненими під час розгляду справи позовними вимогами до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи на стороні відповідачів ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, недійсним державного акта на право приватної власності на землю, витребування нерухомого майна, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку і земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивував тим, що судовим рішенням від 28 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2004 року по вересень 2010 року та придбання в цей період спірного нерухомого майна житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10 га. по АДРЕСА_1 Волинської області, яке рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 червня 2012 року визнане об'єктом їх спільної сумісної власності.
Однак, 30 жовтня 2012 року позивачу було відмовлено в державній реєстрації вказаного нерухомого майна з посиланням на те, що ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбала це майно.
Вважає такі правочини вчиненні незаконно, оскільки укладалися в період набрання судовими рішеннями законної сили про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю сторін, при нотаріальному посвідченні договорів в порушення вимог ч.2 ст.369 ЦК України не було письмової та нотаріально-посвідченої згоди іншого співвласника на укладення оспорюваних правочинів.
З цих підстав просить визнати недійсними, відповідно до ст.ст.203,215,368 ч.4 ЦК України, договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 3 жовтня 2012 року, укладених між відповідачами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та Державний акт на право приватної власності на землю від 9 жовтня 2012 року серії ЯМ №024895, відповідно до положень ст.388 ч.1 п.3 цього Кодексу, витребувати у ОСОБА_9 житловий будинок та визнати за позивачем право власності на 1\2 частину всього спірного нерухомого майна.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 07 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволені частково.
Визнано недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10 га. по АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу ОСОБА_11 договорів, зареєстрованих за №989 та № 990.
Вирішено стягнути з відповідача ОСОБА_8 на користь позивача судові витрати в сумі 229 грн.40 коп. сплаченого судового збору.
В решті позовних вимог відмовлено.
Позивач ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на рішення в частині відмови йому в задоволенні позовних вимог з посиланням на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині. Зазначає, що в порушення вимог ст.36 ЗУ «Про іпотеку», п.п.6.4.,6.4.2 договору іпотеки від 24 жовтня 2006 року, предмет іпотеки не був проданий іпотекодержателем а відповідачкою ОСОБА_8, яка не вправі була вчиняти такі дії від свого імені. Крім того, суд першої інстанції при задоволені позовних вимог про визнання правочинів недійсними залишив поза увагою позовні вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, який був виданий на підставі договору купівлі-продажу. Крім того, не навів мотивів чому не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_7 про відмову в позові про визнання його права власності на 1\2 частину нерухомого майна.
В поданій апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_8 та представники відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, посилаючись на незаконність судового рішення в частині задоволення позовних вимог із-за порушення норм матеріального та процесуального права зазначають, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Зокрема, судом першої інстанції не дано оцінки технічному паспорту на житловий будинок, відповідно до якого, після укладення правочину, об'єкт спору був суттєво реконструйований, визначити індивідуальні особливості та вартісні характеристики, які існували на момент укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу, являється не можливим. Тому, рішення в цій частині не відповідає вимогам ст.ст.370,364 ЦК України. Крім того, суд не дав оцінки тій обставині, що на момент укладення договорів купівлі-продажу рішення суду про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю не набрало законної сили, тому письмова згоди іншого співвласника не потрібно, оскільки підготовка до реєстрації поданих документів була проведена 02 жовтня 2012 року.
Третя особа на стороні відповідача ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» в апеляційній скарзі на рішення в частині задоволення позовних вимог зазначає, що оскільки кредитні зобов'язання існували лише між банком і ОСОБА_8, яка отримувала особисто кошти на придбання будинку і земельної ділянки, нерухоме майно у зв'язку з цим було передане в іпотеку, тому правочини по відчуженню спірного майна на підставі нотаріального посвідчених договорів із перерахуванням покупцем суми заборгованості банку відповідають вимогам законодавства.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу позивача, апеляційні скарги відповідачів та їх представників, третьої особи ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заперечив.
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтримали апеляційні скарги відповідачів та третьої особи на стороні відповідача в повному обсязі, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_7 заперечили, просять відхилити її як безпідставну.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга позивача ОСОБА_7 не підлягає до задоволення, а скарги відповідача ОСОБА_8 та представників ОСОБА_2, ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» слід задовольнити з наступних підстав.
Так, судом з письмових матеріалів справи встановлено, що 20 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір за умовами якого позичальник отримала 153000 доларів США з цільовим призначенням - придбання житлового будинку площею 208,9 кв.м. та земельної ділянки площею 0.10 га. по АДРЕСА_1 та 24 жовтня цього ж року був укладений договір іпотеки на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором (72-73,83-94).
Із-за неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, за адміністративним позовом були скасовані постанови державного виконавця про накладення арешту на спірне нерухоме майно, зі згоди банку між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 3 жовтня 20012 року були укладені та нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу вказаного житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до умов яких, ОСОБА_9 02 жовтня 2012 року перерахувала ТзОВ «ОТП Факторинг-Україна» 719370 грн. Проведена державна реєстрація права власності вказаного житла за покупцем та виданий 09 жовтня 2012 року державний акт на право власності на земельну ділянку(а.с.8-10,60-61).
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 28 грудня 2011 року встановлено факт проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2004 року по вересень 2010 року, рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 червня 2012 року, яке набрало законної сили 03 жовтня 2012 року, визнано за вказаними особами право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, а ОСОБА_9, відповідно до технічної документації, провела реконструкцію належного їй на праві власності житлового будинку по АДРЕСА_1, внаслідок якої збільшилася площа житла (а.с.144-153,158-184).
Постановляючи рішення про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га. по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 3 жовтня 2012 року та договору купівлі-продажу житлового будинку за вказаною адресою, укладеного зазначеними особами цього ж числа, суд першої інстанції обґрунтовував тим, що такі правочини є недійсними з підстав, передбачених ст.ст.203,215,ч.4 с.368 ЦК України, оскільки відповідно до рішення апеляційного суду Волинської області від 28 грудня 2011 року встановлено факт проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та належності набутого ними за час спільного проживання спірного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності, при укладенні договорів купівлі-продажу часка нерухомого майна іншого співвласника ОСОБА_7 вибуло поза його волею.
За змістом ч.1 п.3 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Встановлено судом з належних та допустимих доказів обставину, що відповідач ОСОБА_8 до постановлення 28 грудня 2011 року судом апеляційної інстанції рішення про встановлення факту проживання її без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 одноособово отримала банківський кредит на придбання спірного нерухомого майна, на забезпечення виконання умов уклала з банківською установою договір іпотеки, за яким вказане майно передано іпотекодержателю. Із-за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, іпотечне майно ОСОБА_8 зі згоди банку продала ОСОБА_9, а рішення суду про визнання житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, набрало законної сили після укладення 03 жовтня 2012 року нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу вказаного майна. Тому, визнавати вказані правочини недійсними з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України у зв'язку з порушенням ст. ч.4 ст.368, 369 ч.2 цього Кодексу при їх укладенні не вбачається.
Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідченого договору-купівлі-продажу від 3 жовтня 2012 року. Оскільки сам правочин, на підставі якого виданий цей правовстановлюючий документ, не визнаний недійсним в судовому порядку, тому суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відмовляючи ОСОБА_7 в задоволенні його позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна, суд першої інстанції з посиланням на вимоги п.3 ч.1 ст.388 ЦК України обґрунтовував свої висновки тим, що частки позивача і ОСОБА_8 визначені в нерухомому майні не були, майно на яке претендує ОСОБА_7 індивідуально не визначене, придбане ОСОБА_9 також без визначення часток, тому житловий будинок і земельна ділянка не може бути витребуване, саме витребування можливе лише при повернені покупцеві сплачених банківський установі за договором коштів, тому такі вимоги не підлягають до задоволення.
Також встановлено і сторони не оспорюють ту обставину, що житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 після укладення договору купівлі-продажу належить на праві сумісної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_5, який не залучений до розгляду справи в якості співвідповідача, відповідно до кошторисної документації по реконструкції будинку та будівництва господарської будівлі в відбулася значна реконструкція нерухомого майна, в тому числі зі збільшенням площі, тому не є можливим задоволення позову і в частині визнання права власності за ОСОБА_7 на 1\2 частину нерухомого майна(а.с.158-184).
Інші доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_7 є власним тлумаченням встановлених обставин справи, вимог законодавства і вони були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд дав правильну юридичну оцінку.
Отже рішення в частині відмови в решті позовних вимог постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.307,313,314,316,319 ЦПК України , колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_7 відхилити, апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_8 та представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 червня 2013 року в частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
В позові ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи на стороні відповідачів ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Луцького нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 укладених між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 3 жовтня 2012 року і посвідчених нотаріусом Луцького нотаріального округу ОСОБА_11 в реєстрі за №989 та земельної ділянки площею 0,10 га. за вказаною адресою, зареєстрованого в реєстрі за № 990 відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: