Справа № 459/136/13 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.
Провадження № 22-ц/783/4806/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія: 51
22 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Гірник Т.А., Ніткевича А.В.,
секретаря: Глинського О.А.,
з участю: представника Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області Дац Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, -
встановила:
рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 квітня 2013 року вищевказаний позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області на користь ОСОБА_3 6 тисяч грн. заподіяної моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені вимог позивача, посилаючись на те, що судом не була дана правова оцінка тому, що позивач до Відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Червонограді з заявою про нарахування та виплату моральної шкоди не звертався; позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, що передбачений ст.233 КЗпП України; оскільки правовідносини випливають з трудових відносин, відтак відшкодування моральної шкоди повинен проводити роботодавець, а не Фонд; позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди висновком медичних органів, а суд не обґрунтував розмір шкоди, яку стягнув з апелянта.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення щодо часу та місця розгляду справи.
За таких обставин, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу на підтримання апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів приходить до наступного висновку.
Встановлено, що протягом 1966 - 2002 років позивач працював на різних шахтах, в тому числі з 1972 року на різних посадах шахти № 3 «Великомостівська» в шкідливих умовах праці з повним підземним робочим днем.
10 липня 2002 року позивача звільнено з роботи за п.2 ст.40 КЗпП внаслідок невідповідності виконуваній роботі по стану здоров'я.
Зазначені обставини стверджуються трудовою книжкою позивача (а.с.7-9).
З акту розслідування професійного захворювання від 19 липня 2002 року слідує, що професійне захворювання у позивача виникло внаслідок контакту з вугільно-породним шахтним пилом в концентрації вище ГДК 120-180 мг/м куб. та внаслідок дії шкідливих факторів мікроклімату (перепади температур, протяги, переохолодження організму) при виконанні роботи за професією і в цьому винен роботодавець (а.с.13, 414).
Довідкою обласної МСЕК серії ЛВА-2 № 007453 від 30.08.02 - 20.09.02 р. та довідкою серії ЛВА-1 № 120146 від цієї ж дати підтверджується вперше встановлення позивачу ІІІ групу інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням та 45% втрати професійної працездатності (15, 16).
Про професійне захворювання позивача та стійку втрату професійної працездатності стверджують і інші медичні документи, що маються у справі.
Таким чином, зазначені обставини дають підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 45% професійної працездатності вперше виникло у позивача в 2002 році.
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом 5 ст.4 Основ законодавства України «По загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відповідно до змісту ст.ст.1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин - серпень-вересень 2002 р., на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Пунктом 3 ст.34 вищевказаного Закону, діючої на час встановлення позивачу вперше групи інвалідності та втрати професійної працездатності, на яку посилається відповідач, дійсно було передбачено, що потерпілий вправі звернутися до Фонду з заявою про відшкодування моральної шкоди з викладом характеру шкоди та поданням відповідного висновку медичних органів, але у випадку, якщо така не спричинила втрати професійної працездатності, а в даному випадку таку втрату працездатності спричинено. Крім того, зазначеною нормою права передбачено, що суму шкоди визначає суд. Таким чином, суд підставно прийняв даний позов до розгляду та з врахуванням матеріалів справи та наданих сторонами доказів доводи апелянта-відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, міський суд обґрунтовано виходив з того, що з моменту первинного встановлення позивачу МСЕК втрати професійної працездатності в останнього виникло право, відповідно до чинних на цей момент положень закону, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.
Такі висновки суду відповідають фактичним обставинам справи. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, апеляційним судом враховується той факт, що відповідач у справі не заявляв клопотання про призначення по справі відповідної експертизи на предмет визначення підстав та/або розміру заподіяної позивачу моральної шкоди. Відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує правильних висновків суду.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відповідно до Закону України від 13 грудня 2001 року № 2896-ІІІ «Про встановлення розміру заробітної плати на 2002 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на серпень-вересень 2002 р. становив 165 грн.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд навів у рішенні відповідні мотиви - характер отриманого позивачем професійного захворювання, час лікування, глибини моральних страждань та інші доводи та докази, надані позивачем на підтвердження перенесених ним страждань, а відтак, визначив розмір моральної шкоди частково в межах розміру, визначеного вищевказаними Правилами та виходячи з принципів виваженості та розумності.
Колегія суддів погоджується з даним висновком та не вбачає підстав для скасування чи зміни такого рішення, тому апеляційну скаргу в цій частині слід відхилити, а рішення міського суду залишити без змін.
Безпідставним є також посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення моральної шкоди у відповідності до ст.233 КЗпП України, виходячи з наступного.
Згідно з ст.233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК Української РСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України).
Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до ст. 83 якого - позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Враховуючи, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційних скарг немає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Бакус В.Я.
Судді Гірник Т.А.
Ніткевич А.В.