Справа № 414/1281/13-ц
Провадження № 2/414/438/2013
10 липня 2013 року
Кремінський районний суд в Луганській області у складі
головуючого судді Акулова Є.М
при секретарі Зьома О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою площа Красна 5 в
м. Кремінна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кремінського виробничого управління водопроводно-каналізаційного господарства» про стягнення належної заробітної плати
20.06.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства» про стягнення належної заробітної плати, в обґрунтування якого вказав, що з 19.03.2008 року працює інженером в Кремінському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства. Відповідно до наказу № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису», її заробітна плата зменшилася вдвічі. З приводу незаконності вказаного наказу № 192 проводилися багаторазові перевірки підприємства фахівцями в галузі законодавства про працю та встановлено, що наказ № 192 прийнятий з порушенням норм чинного Законодавства про працю України. А тому позивачка просить суд стягнути з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на її користь 23670,82 грн належної заробітної плати та судові витрати покласти на відповідача.
Позивачка в судовому засіданні позов підтримала. В клопотанні просила суд визнати поважними причини пропуску строку та поновити їй строк звернення до суду саме з листопада 2011 року.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Під час попереднього судового засідання заперечував проти задоволення позову та посилався на тяжке матеріальне становище підприємства.
Вислухавши позивача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до приписів статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що сторони перебувають в трудових правовідносинах. Позивачка з 19.03.2008 року працює інженером в Кремінському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства, що підтверджено записами в трудовій книжці (ас 9-10).
Згідно наказу № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису» (лс11) у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства, з метою недопущення в подальшому збільшення кредиторської заборгованості підприємства та з метою своєчасних платежів за електроенергію, податків та своєчасної виплати заробітної плати, керуючись рішенням Кремінської міської ради від 14.10.2011 року № 14/1 та 14/2 передбачено введення в дію з 01.11.2011 року нового штатного розпису підприємства, яким зменшено місячні тарифні ставки та посадові оклади працівників підприємства, у зв'язку з чим заробітна плата позивачки також була зменшена.
З наказом № 192 від 07.11.2011 року позивачка в установленому діючим законом порядку ознайомлена не була.
Відповідно до акту перевірки територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 16.03.2012 року заробітна плата позивача значно занижена, при нарахуванні заробітної плати не дотримано мінімальних державних гарантій. Згідно акту повторної перевірки дотримання норм галузевої угоди на 2010-2012 роки від 15.12.2011 року, складеного Луганською обласною профспілковою організацією робітників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, наказ № 192 від 07.11.2011 року виданий з грубим порушенням норм діючого трудового законодавства (лс12-40).
Отже, внаслідок порушення відповідачем умов законодавства про працю, колективного договору, регіональної та галузевої угоди, позивачу не була нарахована та виплачена заробітна плата за період з листопада 2011 року по травень 2013 року включно, сумма якої згідно розрахунку, який не оспорюється відповідачем, склала 23670,82 грн (ас 6-7).
У відповідності до ч. 3 ст. 32 КЗпП України в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці -систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Згідно ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України „Про оплату праці" форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в
бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Згідно ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що відповідно до ст. 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.
В п. 12 зазначеної постанови вказано, що судам слід мати увазі, що відповідно до статей 21, 22 Закону роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
При вирішенні справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові від № 6-59 цс 12 від 04.07.2012 року, згідно якої зміна істотних умов праці, зокрема зменшення заробітної плати, може бути визнана незаконною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці, а не лише повідомлення працівника в установлений законом строк.
Таким чином, оскільки відповідачем при зменшенні в односторонньому порядку посадових окладів та тарифних ставок працівників в бік погіршення не дотримано вимог законодавства щодо строку повідомлення позивача про зміну умов оплати, передбаченого ст.ст. 32, 103 КЗпП України та не надано доказів щодо змін в організації виробництва і праці відповідача, тому наказ № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису» виданий з порушенням норм діючого трудового законодавства та є незаконним. Отже, позивач має право вимагати стягнення не донарахованої заробітної плати.
Однак, для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення не донарахованої заробітної плати законодавством передбачено трьохмісячний строк, який позивач пропустив. До спірних правовідносин не може застосовуватися положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, які передбачають, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки в даному випадку має місце спір про оплату праці на який поширюється тримісячний
строк звернення до суду. Тобто в даному випадку законом чітко визначено про право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком із позовною заявою про стягнення належної заробітної платі, тобто заробітної плати, яка була нарахована працівнику.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
В абзаці 3 пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату.
В статті 234 зазначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року зазначено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.
Згідно п. 14 Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ, у разі пропуску передбаченого ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п. 4 постанови від 06 листопада1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зі змінами, суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує останній по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, а не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по суті.
Строк звернення до суду може бути поновлений судом при наявності для того відповідних підстав, а саме у зв'язку з пропуском його з поважних причин. Як вбачається із матеріалів справи, позивачка, отримуючи знижену заробітну плату достеменно знала й повинна була дізнатися про порушення її прав, не вказала поважних причин пропуску строку звернення до суду із вимогами про стягнення недорахованої заробітної плати за період з листопада 2011 року - травень 2013 року, з часу коли вона дізналася про порушення свого права та не надала доказів про наявність таких причин.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача не донарахованої заробітної плати за період з листопада 2011 року по лютій 2013 року задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Суд вважає, що оскільки порушення прав позивача триває, а позивач звернувся до суду 20 червня 2013 року, то підлягає стягненню з відповідача не донарахована заробітна плата за останні три місяці до звернення, за період березень-червень 2013 року в сумі 3710,22 грн.,згідно наданого Розрахунку, який позивачем за вказаний вище період не оскаржується.
Оскільки позивач звільнений за законом від сплати судових витрат, вони підлягають стягненню з відповідача на користь держави, але приймаючи до уваги майновий стан сторони, суд вважає доцільним звільнити відповідача від їх сплати, віднісши витрати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст.32,97,103,233 КЗпП України, ст. 22,29 Закону України «Про оплату праці»,ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори», ст.10,60-61,88,ч3ст209,212-215 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кремінського виробничого управління водопроводно-каналізаційного господарства» про стягнення належної заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Кремінського виробничого управління водопроводно-каналізаційного господарства»на користь ОСОБА_1, - 3710,22 грн. заробітної плати.
В іншій частині позовних вимог відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом 10 днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Є.М. Акулов