79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" липня 2013 р. Справа № 5008/894/2012
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бонк Т.Б. ,
суддів: Бойко С.М.,
Марко Р.І.
при секретарі Борщ І.,
з участю представників: не з'явились;
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транскарпатбуд" від 18.06.2013 року б/н
на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 17.06.2013 року про розстрочення виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 17.12.2012 року, суддя Васьковський О.В.
та розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транскарпатбуд" від 04.07.2013 року б/н
на додаткову ухвалу господарського суду Закарпатської області від 21.06.2013 року про стягнення судових витрат за клопотанням про забезпечення позову
у справі за № 5008/894/12
за позовом ТОВ "Транскарпатбуд", с.Ляхівці Ужгородського району,
до відповідача ПАТ "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист - Закарпаття", м. Ужгород,
про стягнення суми 550000,0 грн. зайво сплачених коштів
ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.06.2013 року задоволено заяву ПАТ ГТК «Інтурист-Закарпаття» про розстрочення сум, що підлягають стягненню на підставі рішення господарського суду Закарпатської області від 17.12.2012 року по справі №5008/894/2012 в розмірі 550 000,00 грн. основної суми та 11000,00 грн. у відшкодування витрат по оплаті судового збору на 7 років по 6678,57 грн. в місяць.
Ухвала суду мотивована тим, що з метою захисту боржника від наявної загрози банкрутства, а також враховуючи тривалу дію мораторію для виконання боржником своїх зобов'язань, у зв'язку з неодноразовими зверненнями до суду з метою визнання боржника банкрутом, суд констатував винятковість даного випадку та розстрочив виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі скаржник (стягувач) просить ухвалу місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення, апелюючи тим, що місцевий господарський суд, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, не врахував матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Скаржник покликається на те, що поданий фінансовий план погашення кредиторської заборгованості не відповідає дійсності, оскільки єдиним джерелом прибутку відповідача є орендна плата, розмір якої відрізняється від наданої у фінансовому плані.
У апеляційній скарзі на додаткову ухвалу скаржник не погоджується з тим, що суд безпідставно стягнув з позивача судовий збір за подання клопотання про забезпечення позову, у задоволенні якого було відмовлено та відхилено.
При цьому, судом враховано рекомендації ВГСУ, викладені в п. 16 Постанови пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012р., відповідно до абз. 2 якого у разі оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід'ємна складова.
У відзиві на апеляційну скаргу боржник (відповідач) просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що ухвала суду є законною та такою, що прийнята з врахуванням всіх обставин справи на підставі повного та всебічного дослідження поданих сторонами доказів.
Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду у склад колегії з розгляду справи №5008/894/2012 введено замість судді Костів Т.С. - суддю Марка Р.І. з підстав, зазначених у розпорядженні.
В судове засідання представники сторін не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без їх участі за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.
Клопотання скаржника про зупинення провадження у даній справі до вирішення іншої господарської справи № 5008/977/2012 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України).
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Як вбачається з тексту поданого скаржником клопотання, він просить зупинити провадження у справі до вирішення іншої господарської справи (№ 5008/977/2012) про визнання банкрутом. Проте предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є правомірність винесення ухвали про розстрочку виконання рішення суду у справі № 5008/894/2012, а відтак, з вищевказаного не вбачається підстав передбачених законодавством для зупинення провадження у справі.
Суд, розглянувши апеляційні скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.12.2012 у справі №5008/894/2012 задоволено позов ТОВ „Транскарпатбуд" та стягнуто з ПАТ „Готельно-туристичний комплекс „Інтурист-Закарпаття" суму 550 000,00 грн., а також 11 000, грн. у відшкодування витрат по оплаті судового збору.
На виконання вказаного судового акту господарським судом видано наказ від 15.01.2013.
Відповідно до вимог ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
За змістом наведеної норми суд може відстрочити або розстрочити виконання судового рішення за наявністю обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим у виняткових випадках, залежно від обставин справи.
При цьому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо
Розглядаючи дану справу по суті, суд апеляційної інстанції враховує рішення Конституційного Суду України. Зокрема, в рішенні КСУ від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013
за конституційним зверненням акціонерної компанії „Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження" де передбачено, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Окрім того, розглядаючи цю справу, суд апеляційної інстанції бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі „Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (пункт 40).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.
Подаючи заяву про розстрочення виконання рішення суду, боржником долучений фінансовий план підприємства, відповідно до якого відповідач щомісячно отримує 113 тис.грн. чистого прибутку, даний доказ суд першої інстанції правомірно оцінив як факт, що дасть можливість забезпечити виконання судового рішення при розстрочці.
Окрім того, суд першої інстанції при застосуванні розстрочки в стадії виконання судового рішення, однією з підстав визначив захист від наявної загрози банкрутства, що підтверджено поданими сторонами судовими актами у справах №5008/1483/2011, №907/274/13, №907/343/13 та №5008/977/2012, які свідчать про неодноразове звернення до суду для визнання боржника банкрутом та намагання припинити його господарську діяльність, а звідси і унеможливить виконання рішення суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що з урахуванням приписів процесуального закону визначальним фактором при вирішенні питання про надання розстрочки виконання рішення суду є підставність цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення, що враховано судом першої інстанції.
Окрім того, з фінансового плану розвитку підприємства вбачається, що в боржника наявні кошти та майно, що не усуває можливості виконання судового рішення, а навпаки є доказом належного фінансового стану для розвитку та виконання з врахуванням розстрочки рішення суду.
Слід враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів які передбачені статтею 121 ГПК України не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. А тому апеляційний суд погоджується з визначеним терміном судом першої інстанції розстрочки виконання рішення суду на 7 років.
В рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі за № 5-рп/2013 вказується, що аналіз положень ст. 121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. А тому розстрочка виконання рішення надасть можливість регулярно стягувачу отримувати кошти на протязі певного часу, що враховано місцевим судом.
Щодо доводів скаржника, що місцевим господарським судом відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог - ВДВС МРУЮ з примусового виконання зведеного виконавчого провадження, то суд їх вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.27 ГПК України залучення третьої особи можливе лише до прийняття рішення судом, а також у тому випадку, коли рішення може вплинути на права і обов'язки третьої особи. З огляду на те, що дане рішення не впливає на права та обов'язки ВДВС МРУЮ та дане клопотання подане після прийняття рішення судом, відтак суд першої інстанції правомірно відмовив стягувану у задоволенні клопотання.
Щодо доводів позивача, про те, що судом не було надано йому можливості заперечити доводи заявника і надати суду додаткові докази, чим порушено принцип рівності сторін перед законом і судом, то необхідно зазначити, що заява ПАТ ГТК "Інтурист-Закарпаття" про розстрочення виконання рішення суду по даній справі розглядалася місцевим господарським судом протягом двох місяців, а отже, позивач мав достатньо часу для підготовки та подання суду додаткових заперечень та доказів у їх підтвердження у разі наявності таких.
Стосовно посилань скаржника на те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, а також невзяття до уваги витягу із кримінального провадження, як доказу наявності вини заявника у виникненні боргу, належить зазначити, що такі вимоги скаржника в контексті розгляду заяви про розстрочення виконання рішення, не відповідають процесуальним вимогам ГПК України, а тому судом першої інстанції відхилені правомірно.
З приводу доводів скаржника щодо неправомірності винесення місцевим господарським судом додаткової ухвали від 21.06.2013р., судова колегія зазначає наступне.
В силу вимог ч. 1 ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:
1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Тобто, суд має право прийняти додаткове рішення, ухвалу, зокрема, у випадку, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат.
Матеріали справи свідчать про те, що необхідністю для прийняття місцевим господарським судом додаткової ухвали слугувало те, що при прийнятті ухвали від 17.06.13 у справі №5008/894/2012, якою, зокрема, було розглянуто клопотання стягувача про вжиття заходів до забезпечення позову, судом не було вирішено питання розподілу господарських витрат за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до рекомендацій ВГСУ, викладених в ч. 4 п. 2.22. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено наслідків неподання доказів сплати судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову, то господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
З врахуванням викладеного, судова колегія не вбачає правових підстав для зміни чи скасування додаткової ухвали суду від 21.06.2013р.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки судом першої інстанції винесено ухвали з дотриманням вимог норм процесуального законодавства вони підлягають залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.
Керуючись ст.ст. 99, 105, 121 ГПК України, суд,
ухвалу господарського суду Закарпатської області від 17.06.2013 року та додаткову ухвалу від 21.06.2013 року в справі за №5008/894/2012 - залишити без змін, апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Транскарпатбуд" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Т.Б. Бонк
Судді: С.М. Бойко
Р.І. Марко
Повний текст постанови
виготовлено 26.07.2013р.