04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" липня 2013 р. Справа№ 910/2578/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
при секретарі Царук І. О.
За участю представників:
від позивача: Нагорняк М. Д. - представник за довіреністю № 113-459/А від 19.07.2013
від відповідача: Наумов І. О. - представник за довіреністю № 22 від 31.01.2013
від третьої особи: Нагорняк М. Д. - представник за довіреністю від 19.07.2013
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс»
на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013
у справі № 910/2578/13 (суддя Баранов Д. О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
Delmar Trade Group Inc., Panama
про стягнення 502 300,10 грн. страхового відшкодування
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь третьої особи страхового відшкодування в сумі 502 300,10 грн. яке відповідач мав сплатити третій особі за зникнення вантажу за умовами укладеним між позивачем та відповідачем договору страхування вантажів № 209-18868-12 від 17.08.2012.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2013, повний текст якого підписаний 15.04.2013, у справі № 910/2578/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем неналежним чином виконано умови договору страхування, в частині надання відповідачу документів на підтвердження настання страхового випадку, у зв'язку із чим останнім обґрунтовано відмовлено у виплаті страхового відшкодування, а тому в позові слід відмовити.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 у справі № 910/2578/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що незважаючи на те, що позивачем відповідачу надано всі визначенні спірним договором та Правилами добровільного страхування вантажів документи, відповідач безпідставно відмовив позивачеві у виплаті страхового відшкодування.
Позивач зазначив про те, що оспорюване рішення постановлене з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, оскільки:
- в оспорюваному рішення вказано, що позивачем не надано доказів звернення позивача до відповідного компетентного органу з повідомленням про злочин, що не відповідає дійсності, оскільки позивачем надано відповідь районного районного управління поліції Кралєвські Хмлець від 23.08.2012 про підтвердження прийняття заяви в поліцію 23.08.2013, тобто на наступний день після крайнього строку доставки вантажу, а щодо тверджень суду про те, що позивачем не доведено статус Бенджаміна Якаба (особи яка звернулась в поліцію) та його відношення до позивача, то позивачем повідомлялось, що це відповідальна особа складу SPED-TRANS LEVICE (місце відправлення спірного вантажу), яка на вимогу позивача заявила про неможливість зв'язатися з перевізником;
- щодо посилань суду на те, що позивачем не надано документу компетентних органів з повідомленням про злочин, позивач зазначив про те, що ним було надано постанову про відмову в порушення кримінальної справи від 14.09.2012, в той час, як виходячи з приписів законодавства України, за відсутності кримінальної справи доказом настання страхового випадку є саме відмова у відкритті кримінального провадження;
- щодо відсутності в матеріалах справи платіжного документу, який би підтверджував сплату страхового платежу позивачем зазначено, що в матеріалах справи ТДВ «СК «Індіго» знаходиться платіжне доручення № 1973 від 20.08.2012 щодо сплати позивачем на рахунок відповідача страхового платежу згідно спірного договору на суму 906,04 грн., а отже, відповідно до приписів ст. 28 Закону України «Про страхування» та положень спірного договору, даний договір почав діяти з 20.08.2012 та діяв до 00 годин 00 хвилин 16.08.2012;
- згідно зі ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі, а отже, страховим випадком є не факт загрузки вантажу на автомобіль, а факт безслідного його зникнення. З огляду на зазначене, та враховуючи той факт, що крайнім строком доставки вантажу було 22.08.2012, момент безслідного зникнення вантажу припадає на період з 20.08.2012 до дати винесення постанови про відмову у відкритті кримінального провадження та отримання інформації від перевізника (M&S Draganek S.J.) щодо шахрайских дій невстановлених осіб по неправомірному використанню назви транспортної компанії, а отже, страховий випадок стався після оплати позивачем страхового платежу і, відповідно, договір страхування діяв на момент страхового випадку;
- позивач вважає що посилання відповідача на те, що, з огляду на те, що спірний вантаж мав бути доставлений в строк до 22.08.2012, позивач міг та повинен був дізнатися про зникнення вантажу саме 22.08.2012, та, відповідно, згідно з п. 5.3.5 договору страхування зобов'язаний був повідомити відповідача про настання страхового випадку в строк до 25.08.2012, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки станом на 22.08.2012 позивачу було відомо про затримку в доставці вантажу, а не про його безслідне зникнення, і, відповідно, підстави для звернення до правоохоронних органів та повідомлення відповідача з цього приводу були відсутні. Лише після 02.09.21012, тобто після моменту, коли телефони перевізника перестали відповідати, у позивача з'явились підозри щодо можливості зникнення вантажу безслідно, з огляду на що позивач 05.09.2012 звернувся до відповідача з повідомленням про можливе настання страхового випадку, оскільки остаточне розуміння того, що вантаж був викрадений, припадає на дату отримання від перевізника листа щодо шахрайських дій невстановлених осіб.
Виходячи зі всіх викладених вище обставин, позивач робить висновок про те, що у відповідача відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Під час розгляду справи представники позивача та третьої особи апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до укладеного між компанією «The Evex International Bulgaria Ltd» та третьою особою договору продажу № 120 від 10.08.2012 (а.с. 15), остання придбала 20 тонн низьковуглецевого ферохрому 025 вартістю 59 669,19 доларів США.
За рахунком-фактурою №201 від 10.07.2012 (а.с. 17) третьою особою сплачено 100% вартості товару, а саме: 59 663,19 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку у системі Кліент-банк (а.с 18).
Згідно комерційного інвойсу № DLM 15/08-12 від 15.08.2012 (а.с. 85) позивач та третя особі дійшли згоди щодо продажу третьою особою позивачу 20 тонн низьковуглецевого ферохрому 025 за ціною 63 000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ (799,300 грн. за 1000 доларів) становить 503 599 грн.
Відповідно до вищезгаданого інвойсу, умовою поставки визначено FCA Cierna nad Tisou, Slovakia, тобто товар, що його придбав позивач, знаходиться за зазначеною адресою.
16.08.2012 позивач як Замовник та M&S Draganek S.J., Poland як Виконавець (далі Перевізник) уклали договір на транспортно-експедиційне обслуговування (а.с. 21-25), за яким Перевізник зобов'язався за винагороду, від свого імені, але в інтересах і за рахунок позивача організувати перевезення вантажу.
Згідно з п. 2.2 договору на транспортно-експедиційне обслуговування, на кожне окреме перевезення сторони оформлюють заявку, яка містить опис умов і особливостей конкретного перевезення, та є невід'ємною частиною зазначеного договору.
В ордері № /16082012 від 16.08.20120, який фактично є заявкою, сторонами погоджено, що Перевізник зобов'язується перевезти вантаж (20 тонн низьковуглецевого ферохрому) за маршрутом: SPED-TRANS LEVICE, a.s., Trakanska 19, 076 43 Cierna nad Tisou, Slovakia (місце завантаження) - м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 242 (місце розвантаження); дата завантаження: 17.08.2012, час доставки 5 днів .
17.08.2012 позивач як Страхувальник та відповідач як Страховик уклали договір страхування вантажів № 209-18868-12 (далі Договір) (а.с. 19), в якому дійшли згоди щодо страхування відповідачем спірного вантажу за всіма ризиками.
Пунктом 5.7 Договору встановлений строк його дії, а саме: з 00 годин 00 хвилин 17.08.2012 до 24 години 00 хвилин 16.09.2012, проте зазначено, що Договір набуває чинності за дати, зазначеної як початок дії Договору, але не раніше дати, наступної за датою сплати страхового платежу.
Згідно з п. 5.5 Договору страховий платіж становить 906,41 грн., а відповідно до п. 5.2 Договору страхова сума становить 503 599 грн.
20.08.2012 страховий платіж позивачем сплачений в повному обсязі, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією виписки за банківського рахунку позивача (а.с. 20).
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що спірний вантаж було завантажено 17.08.2012 та через деякий час водій перестав виходити на зв'язок, а вантаж зник, з огляду на що відповідно до положень Договору відповідач має сплатити страхову суму, тобто 503 599 грн., чого він, незважаючи на неодноразові звернення до нього позивача, не зробив.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, з чим колегія суддів погоджується, проте з інших, ніж суд першої інстанції обставин, а саме, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції на дату укладення Договору) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 636 ЦК України визначено, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.
Згідно з абз. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування» страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Зі змісту Договору (п. 3) слідує, що вигодонабувачем за ним визначено третю особу.
Позивач, звертаючись до суду, просить стягнути спірну суму саме на користь третьої особи як вигодонабувача за Договором, грунтуючи звернення до суду на приписах ч. 2 ст. 636 ЦК України, якою встановлено, що виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Проте, нормами Цивільного кодексу України як основного акта цивільного законодавства регулюються цивільні відносини суб'єктів господарювання, якими є сторони у цій справі.
Права ж суб'єктів господарювання як учасників судового процесу з вирішення господарського спору врегульовані спеціальним законом - Господарським процесуальним кодексом України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, серед іншого, і підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Частина 2 ст. 21 ГПК України встановлює, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Отже, обов'язковою умовою для звернення до суду є наявність в позивача саме його порушений прав або охоронюваних законом інтересів.
Права, що їх має суб'єкт господарювання виходячи з норм загального цивільного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 636 ЦК України, не надають йому одночасно права, в порушення норма процесуального господарського права, звертатися до господарського суду з позовом в інтересах третьої особи.
Приписи ч. 2 ст. 636 ЦК України надають позивачу, як особі, яка уклала Договір, вимагати його виконання на користь третьої особи (що позивачем і було зроблено шляхом звернення до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування), проте не надають права звертатися до господарського суду з відповідними позовом, оскільки звернення до суду не є вимогою про виконання обв'язку, а фактично є звернення до компетентного органу держави для вирішення спору, що виник між сторонами внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків, або порушення певних прав чи інтересів особи.
З огляду на вказані вище обставини в задоволення позову позивача до відповідача про стягнення з останнього на користь третьої особи страхового відшкодування в сумі 502 300,10 грн., яке останній мав сплатити позивачем за зникнення вантажу за умовами укладеним між сторонами договору страхування вантажів № 209-18868-12 від 17.08.2012, слід відмовити.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає дійсним обставинам справи і незалежно від підстав відмови у позові, скасуванню не підлягає.
З огляду на викладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 у справі № 910/2578/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс».
Водночас слід зазначити таке.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;
- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Загальна сума заявлених майнових вимог становить 502 300,10 грн.
Рішенням від 10.04.2013 у справі № 910/2578/13 в задоволенні позову відмовлено повністю, за що позивач, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати та дати звернення позивача з апеляційною скаргою, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», він мав сплатити судовий збір в розмірі 5 023 грн.
Позивачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 5 024 грн. (платіжне доручення № 3100 від 20.06.2013), що на 1 грн. більше за встановлений законодавством розмір.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, судовий збір в сумі 1 грн. (5 024-5 023) підлягає поверненню заявникові.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс» на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 у справі № 910/2578/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 у справі № 910/2578/13 залишити без змін.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «СОТ Плюс» (69035, м. Запоріжжя, вул. Миру, 18, ідентифікаційний код 36015137) судовий збір в сумі 1 (одна) грн., перерахований платіжним дорученням № 3100 від 20.06.2013, оригінал якого міститься в матеріалах справи.
4. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2578/13.
Повний текст постанови складено: 29.07.2013
Головуючий суддя Калатай Н.Ф.
Судді Баранець О.М.
Пашкіна С.А.