ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/11255/13 23.07.13
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом публічного акціонерного товариства "Київобленерго"
до приватного підприємства "Агрофірма "Вільхівська"
про стягнення 186 136,07 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Кошман В.О. - представник за довіреністю № 98 від 21.05.2012 року;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київобленерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" про стягнення 186 136,07 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.08.2012 року між публічним акціонерним товариством «Київобленерго» та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" укладено договір № 220055603 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого позивач постачає електричну енергію відповідачу, а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами договору.
В порушення умов договору та норм чинного законодавства України відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором не виконує, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість за використану електроенергію за період з лютого 2013 року по квітень 2013 року в розмірі 186 136,07 грн.
Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство "Київобленерго" звернулась до суду з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" заборгованості за спожиту електроенергію в розмірі 186 136,07 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.06.2013 року порушено провадження у справі № 910/11255/13, розгляд справи призначено на 02.07.2013 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.07.2013 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 23.07.2013 року.
В судове засідання 23.07.2012 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 186 136,07 грн. та 3 904,00 грн. судового збору.
Як вбачається з позовної заяви, відповідачем зазначено товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська", проте у відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка містить на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" за адресою http://www.irc.gov.ua/ua/search.html, створеного на виконання наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва "Про створення веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 08.07.2009 р. № 123, за організаційно-правовою формою відповідач є приватним підприємством.
Суд здійснив заміну організаційно-правової форми відповідача з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" на приватне підприємство "Агрофірма "Вільхівська".
Представник відповідача в судове засідання не з'явився вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 24540565 від 20.06.2013 року.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
21.08.2012 року між публічним акціонерним товариством "А.Е.С. Київобленерго" (постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" (споживач за договором) укладено договір на постачання електричної енергії № 2033 (далі - договір).
Відповідно до статуту публічного акціонерного товариства «Київобленерго» (нова редакція), затвердженого загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства «А.Е.С. Київобленерго» (протокол від 29.04.2013 року), публічне акціонерне товариство «Київобленерго» є новим найменуванням публічного акціонерного товариства «АЕС Київобленерго», яке було правонаступником закритого акціонерного товариства «АЕ.С. Київобленерго», яке було створено шляхом реорганізації відкритого акціонерного товариства «А.Е.С. Київобленерго» на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 18.12.2003 року (протокол № 9). Відкрите акціонерне товариство «А.Е.С. Київобленерго» створене шляхом перейменування відкритого акціонерного товариства «Київобленерго», відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 16.11.2001 року (протокол № 7). Відкрите акціонерне товариство «Київобленерго» створене шляхом перейменування державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київобленерго», відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 15.12.1999 року (протокол № 3). Державна акціонерна енергопостачальна компанія «Київобленерго» створена шляхом перетворення державного підприємства «Київобленерго», відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 року № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України № 141 від 02.08.1995 року.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю3644 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору.
Згідно з п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку № 4 "Порядок розрахунків за активну електроенергію" та додатку № 6 "Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку електричної енергії та форма звіту споживача про покази приладів обліку".
У відповідності до п.1.1. додатку № 4 до договору, розрахунковий період споживачу встановлено з 23-го числа календарного місяця по 22-го числа наступного місяця.
Відповідно до п. 2.1. додатку № 4 до договору встановлено, що порядок оплати за активну електроенергію проводиться у формі авансової оплати та планових платежів з остаточним розрахунком по закінченні розрахункового періоду. Остаточний розрахунок по рахунку здійснюється на протязі 5-ти операційних днів з дати закінчення розрахункового періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим у останнього, за період з лютого 2013 року по квітень 2013 року виникла заборгованість за використану електроенергію, яка станом на 15.05.2013 року становить 168 389,94 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 220055603 від 21.08.2012 року у відповідача перед позивачем в сумі 186 136,07 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Замінити назву відповідача з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" на приватне підприємство "Агрофірма "Вільхівська".
2. Позов задовольнити повністю.
3. Стягнути з приватного підприємства "Агрофірма "Вільхівська" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 13, ідентифікаційний код 35902139) на користь публічного акціонерного товариства "Київобленерго" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 2-Б, ідентифікаційний код 23243188) заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 186 136 (сто вісімдесят шість тисяч сто тридцять шість) грн. 07 коп. та судовий збір в розмірі 3 722 (три тисячі сімсот двадцять два) грн. 72 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М. Мудрий