Справа № 357/8363/13-ц
2/357/2779/13
Категорія 19
25 липня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Бортяна К. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи : Реєстраційна служба Білоцерківського МРУЮ Київської області, Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, Державна реєстраційна служба України про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2007 р. за нею було визнано право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1, власником іншої частини будинку був ОСОБА_3 та рішенням Апеляційного суду Київської області від 15.05.2008 р. вищевказане рішення було скасовано, але ухвалою Верховного Суду України від 04.03.2009 р. рішення Апеляційного суду Київської області скасовано, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду в частині визнання за позивачем права власності на 1\2 частину вказаного будинку залишено без змін. Проте в період розгляду справи у ВС України відповідач ОСОБА_3 продав спірний будинок ОСОБА_2, чим було позбавлено позивача права володіння, розпорядження та користування її частиною майна. ОСОБА_3 неправомірно розпорядився частиною будинку, яка належить позивачу, а тому позивач просить суд визнати договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 03.09.2008р. частково недійсним в частині продажу 1\2 частини вказаного будинку та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь 1\2 частину будинку АДРЕСА_1, зобов'язати третю особу по справі, Державну реєстраційну Службу України скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати здійснити державну реєстрацію права власності позивача на 1\2 частину вказаного будинку, також, позивач просить суд визнати причини пропущення позивачем строку позовної давності поважними.
В судовому засіданні позивач та її представник. підтримали позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та окрім інших заперечень, подав письмово викладену заяву про застосування строку позовної давності до даних вимог позивача.
Представник відповідача ОСОБА_2, згідно довіреності, позов не визнала, подала письмово викладені заперечення на позов та просила застосувати положення про строки позовної давності до даних вимог.
Представник третьої особи, реєстраційної служби Білоцерківського МРУЮ Київської області, згідно довіреності в справі, поклалася на розсуд суду щодо заявлених вимог.
Треті особи : Державна реєстраційна Служба України та Друга Білоцерківська міська нотаріальна контора в судове засідання своїх представників не направили, про день та час розгляду справи були повідомлені належно.
Заслухавши пояснення позивача, її представника, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали даної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
В суді встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2007 р. по цивільній справі № 2-6497\2007р. за позивачем визнано право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15.05.2008 р. вищевказане рішення було скасовано. Ухвалою Верховного Суду України від 04.03.2009 р. рішення Апеляційного суду Київської області було скасовано та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2007 р. в частині визнання за позивачем права власності на 1\2 частину АДРЕСА_1 у м. Біла Церква було залишено без змін. Наведене підтверджується зібраними матеріалами справи.
В судовому засіданні встановлено, що 03.09.2008 року відповідач ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_5 продали будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Наведене підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 03.09.2008 р., посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської нотаріальної контори Магдич Т.І.
В судовому засіданні встановлено, що на час продажу спірного будинку були відсутні заборони на вищевказаний будинок, що було підтверджено витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 03.09.2008 р. за № 20572949. З вказаного договору купівлі-продажу житлового будинку, також, вбачається, що нотаріусом було перевірено, як факт відсутності заборони на зазначений будинок так і факт відсутності правочинів, які б перешкоджали укласти договір, що підтверджувалося витягом з Державного реєстру правочинів від 03.09.2008 р за № 6454557.
В судовому засіданні встановлено, що на час вчинення оскаржуваного договору купівлі-продажу будинку від 03.09.2008 р. майно не перебувало під арештом та не було зупинено виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 15.05.2008 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на положення ч.1 ст. 388 ЦК України, зазначаючи, що її майно вибуло з володіння не з її волі іншим шляхом та відповідач ОСОБА_3 не мав права одноособово відчужувати будинок, знаючи, що 1\2 частка даного будинку належить з 2002 року позивачу.
Однак, суд не може погодитися з такою позицією позивача, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що на час вчинення оскаржуваного правочину не було підтвердження правомірного набуття позивачем права власності на частину спірного будинку, відповідач ОСОБА_3 не визнавав позивача співвласником спірного домоволодіння та правочин - договір купівлі-продажу житлового будинку 03.09.2008р. вчинений з дотриманням вимог чинного законодавства. Фактично, право власності позивача на 1\2 частину спірного будинку відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області було припиненим.
Головною умовою щодо витребування майна від недобросовісного набувача є встановлення того, що майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Однак, як було вже зазначено, - на момент укладення договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_3 був власником вказаного будинку та є, лише, припущенням, що йому на час вчинення правочину 03.09.2008 р. було відомо про подачу позивачем касаційної скарги і тим, паче відповідач ОСОБА_3 не міг знати про скасування в майбутньому рішення Апеляційного суду Київської області від 15.05.2008р.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Та згідно положень ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно, ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.ч.1,2,3,4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Суду не надано доказів того, що при укладанні вказаного договору купівлі-продажу, відповідачі не мали права та законних підстав вчиняти цей правочин.
Крім зазначеного, та враховуючи заяви відповідачів щодо застосування положення про строки позовної давності, суд, вважає, що, дійсно, сплила позовна давність для звернення позивача з даною вимогою до суду.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач в 21.04.2009 року з відповіді на запит її адвоката дізналася про укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу 03.09.2008р. Дана інформація є вичерпною та надана компетентним органом(ас54).
З даного слідує, що з квітня 2009 року позивач знає про укладений правочин, який вирішила оскаржити в червні 2013 року.
Так, позивач у своїй заяві про збільшення позовних вимог просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, зазначаючи, що, лише, в березні 2013 р. вона дізналася про розгляд справи і прийняття в листопаді 2009 р. Окружним адміністративним судом постанови про визнання недійсною реєстрації права власності позивача на 1\2 частину спірного будинку. Однак, поінформованість позивача про скасування реєстрації її права власності ніяким чином не виключає її обізнаність щодо укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу спірного будинку. Не є предметом спору по даній справі правомірність реєстрації чи скасування реєстрації права власності позивача. Також, обрання позивачем невірного способу захисту своїх майнових прав та інтересів не є підставою для визнання у даній справі поважним пропущення встановленого законодавцем строку позовної давності.
З огляду зазначеного, суд не вбачає підстав визнавати причини пропущення позивачем строку позовної давності поважними.
Відповідно до ч.3,ч.6 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Якщо в задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито, або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Суд вважає за можливе скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані судом відповідно до ухвали судді Білоцерківського міськрайонного суду від 19.06.2013р.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.256,257, 203,256,261,267,316,317,328,388, 655 ЦК України, ст.ст. 10,60,88,154, 209, 212-215, 296 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа : Реєстраційна служба Білоцерківського МРУЮ Київської області, Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, Державна реєстраційна служба України про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.06.2013 р. та зняти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 Київської області.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О. Я. Ярмола