Справа №784/2826/13 18.07.2013 18.07.2013 18.07.2013
Провадження №22-ц/784/2400/13 Головуючий у першій інстанції Щербина С.В.
Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.
18 липня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Данилової О.О.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Коломієць В.В.,
при секретарі судового засідання Яценко Л.В.,
за участю:
позивачки ОСОБА_3,
представника позивачки ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на ухвалу
судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2013 року
за позовом
ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Миколаївської міської ради про визнання незаконним правового акту, скасування договору,
У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_5, Миколаївської міської ради про визнання незаконним п.1.1 рішення Миколаївської міської ради від 23 грудня 2011 року № 12/25 зі змінами, внесеними рішенням вказаного органу від 31 травня 2012 року, щодо надання дозволу ФОП ОСОБА_5 на розміщення тимчасового об'єкта площею 30 кв.м. для провадження підприємницької діяльності поблизу будинку АДРЕСА_1. Позивачка також просила визнати недійсним договір сервітуту № 28 від 3 лютого 2012 року, укладений між відповідачами.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2013 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу, а позов направити до суду першої інстанції для розгляду спору по суті. На думку апелянта, висновки в ухвалі щодо юрисдикції суду суперечать матеріалам позову та вимогам процесуального закону.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суддя виходив з того, що позовні вимоги про визнання незаконним рішення розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не допускається.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна виходячи з наступного.
Згідно з п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України однією з підстав закриття провадження у справі є подання заяви, яка не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У ст.ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів суб'єктів права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій; компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є суб'єктивний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Із позовної заяви виходить, що Миколаївська міська рада під час вирішення питання про надання дозволу ФОП ОСОБА_5 на розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці діяла як суб'єкт владних повноважень.
Однак, позивачка вважає, що рішенням порушені її суб'єктивні права, тому спір не відноситься до публічно - правового.
На вказані обставини суддя уваги не звернув, та дійшов передчасного висновку про характер спірних правовідносин.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка оскаржує рішення захищаючи право користування її майном, житловим будинком та гаражем, які розташовані поряд із спірною спорудою та перешкоджають їй у вільному доступі до належного нерухомого майна. Між тим, вона не ставить питання щодо знесення (перенесення) споруди, хоча вказує, що її права порушені у зв'язку з тим, що споруда розміщена не на визначеному міськрадою місці. Отже ОСОБА_3 не зазначила, чому обрала такий спосіб захисту права, як оскарження рішення та договору. Одночасно, стверджуючи, що рішення стосується лише її прав та прав фізичної особи - підприємця, позивачка посилається на громадські слухання з приводу розміщення спірної споруди. Також пов'язуючи розташування спірної споруди та її будівництво з виділенням земельної ділянки відповідачу, позивачка не зазначила, які її земельні права порушені.
Незважаючи на неконкретність обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, суддя, не уточнивши характер спірних правовідносин відмовив у відкритті провадження у справі.
Також постановляючи ухвалу суддя не звернув уваги на роз'яснення п.13 Постанови № 3 Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ». Тоді як в Пленумі зазначено, що оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу у відповідності до ст. 312 ЦПК України необхідно скасувати, а позовну заяву направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Колегія суддів задовольняючи апеляційну скаргу частково виходить з об'єму доводів які взяті до уваги.
Керуючись ст.ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2013 року скасувати, а позовну заяву направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: