Справа №:101/265/2012Головуючий суду першої інстанції:Гордєйчик Т.Ф.
№ провадження:22-ц/190/3665/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.
"16" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Харченко І.О.
суддів:Любобратцевої Н.І. Філатової Є.В.
при секретарі:Почотовій Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором займу та звернення стягнення на земельну ділянку і будівельні матеріали,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8, діючого на підставі довіреності, на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2013 року, -
24 січня 2012 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, діюча на підставі довіреності, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором займу та звернення стягнення на земельну ділянку і будівельні матеріали. Вимоги мотивовані тим, що 17 лютого 2011 року ОСОБА_10 взяв в позику у ОСОБА_6 гроші в сумі 1 024 000 грн., що підтверджується відповідною розпискою. Строк повернення грошей був встановлений сторонами до 01 жовтня 2011 року. Згідно даної розписки, у випадку неповернення вказаної суми, ОСОБА_10 в рахунок погашення боргу зобов'язався передати у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1500 га з недобудовою на ній, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена земельна ділянка належить відповідачу на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу. Однак в порушення умов розписки, ОСОБА_10 позичені грошові кошти у встановлений строк не повернув, а також не передав у власність вказану в розписці земельну ділянку. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення суми боргу, або про переоформлення права власності на земельну ділянку та недобудову, але відповідач від цього ухиляється. Просив стягнути з ОСОБА_10 на свою користь заборгованість в сумі 1 024 000 (Один мільйон двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп. Звернути стягнення на земельну ділянку та будівельні матеріали на ній, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності ОСОБА_10 Судові витрати також просив покласти на відповідача.
Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2012 року ОСОБА_7 залучена по справі в якості правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_10.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2013 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором займу та звернення стягнення на земельну ділянку і будівельні матеріали задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 1 024 000 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 3 012 грн. 00 коп., а всього 1 027 012 грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду з апеляційною скаргою звернувся представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, діючий на підставі довіреності, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно відображені обставини і характер спірних правовідносин, згідно з нормами діючого законодавства. Вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були порушені норми статті 1047 Цивільного кодексу України, згідно якої договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Таким чином, вважає, що суд не міг, приймаючи рішення, за основу брати показання свідків, які і в очі не бачили померлого позичальника, та оскільки у розписці вказана дуже велика сума коштів, мав укладатися зовсім інший документ, а не розписка.
Частиною 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуюче вищенаведене колегія суддів вважає за можливе розгляд справи за відсутності не з'явившихся учасників процесу та/або їх представників, оскільки про місце та час слухання справи вони повідомлені належним чином, що підтверджено матеріалами справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_13, відповідачку ОСОБА_7, представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно зі статтею 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 4 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на приміщеннях.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно і законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судові рішення по цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, що містяться у пункті 2, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Проте, таким вимогам процессуального закону та положенням цивільного законодавства зазначене рішення суду першої інстанції не відповідає.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з доведеності факту отримання ОСОБА_10 та неповернення ОСОБА_6 позичених коштів, у зв'язку з чим грошові кошти підлягають стягненню з його спадкоємця ОСОБА_7 на користь позивача у повному обсязі. Вимоги ж стосовно земельної ділянки та будівельних матеріалів заявлені передчасно, оскільки неповернення боргу виникло у зв'язку зі смертю позичальника.
Колегія суддів апеляційного суду не може повною мірою погодитися з таким вирішенням спору, оскільки вважає, що суд першої інстанції припустився суттєвих порушень норм процесуального права, неповно і неправильно встановив дійсні обставини справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, що тягне за собою скасування судового рішення з ухваленням нового відповідно до частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України, виходячи з такого.
Стаття 1046 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позику та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
При апеляційному перегляді справи встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
24.01.2012 року до суду з позовом про визнання права власності звернулася представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 (аркуші справи 4-5).
В позові заявлено про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості в розмірі 1 024 000 грн. 00 коп. та звернення стягнення на земельну ділянку та будівельні матеріали на ній, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_10 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.05.2007 року.
В обґрунтування таких вимог суду надана розписка від імені ОСОБА_10 (аркуш справи 7 (ксерокопія), аркуш справи 96 (оригінал).
З тексту зазначеної розписки вбачається, що 17 лютого 2011 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_10 взяв в борг у громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 024 000 (один мільйон двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп., строком до 01 жовтня 2011 року, в присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_15 У разі неповернення вказаної суми грошей, ОСОБА_10 в рахунок погашення заборгованості зобов'язався передати у власність ОСОБА_6 земельну ділянку розміром 0,1500 га з недобудовою, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно актового запису про смерть № 25 від 03 червня 2011 року ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (аркуш справи 68), тобто на момент звернення ОСОБА_6 до суду з вимогами до померлого ОСОБА_10, сплинуло майже вісім місяців.
Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 25.06.2012 року ОСОБА_7 була залучена по справі в якості правонаступника померлого ОСОБА_10 (аркуш справи 70-71).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_7 оспорює факт підписання, пред'явленої представником ОСОБА_6 - ОСОБА_9, розписки від імені ОСОБА_10 та факт отримання ним коштів за цією розпискою.
Згідно із статтею 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлені договором.
За змістом частини 2 статті 1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (частина 2 статті 58, стаття 59 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи (ч.1). Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів (ч.2 ). В сенсі цих положень - ніякий доказ не має переваги перед другим, а судове рішення постановляється з урахуванням всіх доказів.
Відповідно до статті 10 Цивільного процесуального кодексу України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
На виконання зазначеного припису процесуального закону, судом першої інстанції по справі за клопотанням представника відповідачки була призначена та проведена судова-почеркознавча експертиза. З висновку експерта № 485 від 28.12.2012 року ОСОБА_16 вбачається, що відповісти на питання: чи виконана підпис від імені ОСОБА_10 в розписці, виданої 17.02.2011 року ОСОБА_6, не представилось можливим (аркуш справи 120-129).
В судовому засіданні апеляційного суду експерт ОСОБА_16 свої висновки підтвердив та пояснив, що перед ним стояло завдання щодо визначення тотожності підпису на розписці та інших наданих експерту документах. За результатами експертного дослідження він не зміг зробити категоричного висновку у зв'язку з наявністю більшої кількості розбіжностей у цих підписах.
Представником відповідачки ОСОБА_7 - ОСОБА_8, суду апеляційної інстанції надане експертне дослідження № 127 від 20.06.2013 року експерта ОСОБА_17, з якого вбачається, що підпис від імені ОСОБА_10, яка була оригіналом для підпису, розташованої на дослідженій ним електрофотокопії боргової розписки від імені ОСОБА_10 ОСОБА_6 від 17.02.2011 року, виконана не ОСОБА_10, а іншою особою (аркуші справи 184-187).
Згідно приписам статті 66 Цивільного процесуального кодексу України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті цих висновків та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
Експерт ОСОБА_17 в судовому засіданні апеляційної інстанції, був приведений до присяги та попереджений про кримінальну відповідальність відповідно до статей 384, 385 Кримінального кодексу України.
З урахуванням наведеного колегія суддів приймає в якості належного та допустимого доказу по цій справі висновок експерта ОСОБА_17 № 127 від 20.06.2013 року.
На запити колегії суддів апеляційного суду експерт ОСОБА_17 пояснив, що у повному обсязі підтримує свої висновки, викладені у висновку №127 від 20.06.2013 року. Також на питання суду експерт ОСОБА_17 пояснив, що перед ним, на відмінність від експерта ОСОБА_16, стояло завдання щодо визнання ідентичності підпису на розписці від 17.02.2011 року стосовно інших підписів, зроблених особисто ОСОБА_10 При дослідженні оригінальних підписів ОСОБА_10 та підпису на пред'явленій розписці встановлено, що вони різняться на стільки, що можна зробити категоричний висновок, що підпис на розписці від 17.02.2011 року зроблена не ОСОБА_10, а іншою особою.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_7 пояснила, що у неї з сином (ОСОБА_10) були дуже хороші та довірливі відносини. Він ніколи не говорив про наявність у нього перед сторонніми особами будь-якого грошового боргу. Син (ОСОБА_10) був достатньо заможною людиною й не мав потреби в грошах. У числі його знайомих та партнерів по бізнесу такої особи, як ОСОБА_6, не було. Вони також ніколи не мали наміру продавати спірну земельну ділянку. Розписка з'явилася лише після смерті сина, що на її думку є підробкою. Для перевірки цих обставин вона зверталася до правоохоронних органів.
Проте, як вбачається з ксерокопії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи перевірка за вказаною заявою фактично проведена не була, оскільки працівникам міліції не вдалося встановити місце проживання ОСОБА_6 та опитати його з приводу передачі грошей ОСОБА_10 (аркуші справи 180-182).
Суд апеляційної інстанції з метою перевірки обставин, за яких були передані 17.02.2011 року гроші ОСОБА_6 ОСОБА_10, визнав явку позивача ОСОБА_6 обов'язковою, проте останній до суду апеляційної інстанції так і не з'явився без зазначення поважності причин.
З пояснень представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9, в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що зі слів її довірителя ОСОБА_6, він не був знайомим з ОСОБА_10, а гроші в борг передав на прохання спільних друзів з Москви, проте їх прізвища вона не знає. Передача грошей відбувалася ввечері, в машині ОСОБА_6, текст розписки була також підготовлена ним заздалегідь.
Колегією суддів встановлено, що доводи позовних вимог не тільки не співносяться з обставинами по справі, а навпаки протирічать їм.
Так, з тексту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення позивача до суду стало те, що «в порушення умов розписки, ОСОБА_10 позичені грошові кошти у встановлений строк (до 01.10.2011 року) не повернув, а також не передав у власність вказану в розписці земельну ділянку. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення суми боргу, або про переоформлення права власності на земельну ділянку та недобудову, але відповідач від цього ухиляється» (аркуш справи 3).
Проте, з матеріалів справи вбачається, що ще ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, а тому позивач ОСОБА_6 ніяк не міг з ним спілкуватися після 01.10.2011 року з приводу неповернення у визначений сторонами строк суми позики.
Факт підписання розписки від 17.02.2011 року саме ОСОБА_10 та отримання ним від позивача ОСОБА_6 значної суми грошей у гривневому еквіваленті, об'єктивно жодним належним та допустимим доказом, окрім оспорюванної розписки, ані позивачем, ані його представником, не підтверджені.
Пояснення свідка ОСОБА_12, на які послався суд першої інстанції у своєму рішенні, також не відносяться до категорії належних та допустимих доказів, оскільки факт отримання грошей не може доводитися показаннями свідків.
Враховуюче вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла висновку про не обґрунтованість заявлених ОСОБА_6 до ОСОБА_10 вимог про стягнення на його користь грошових коштів в сумі 1 024 000 грн. 00 коп., у зв'язку з недоведеністю укладання між ними 17.02.2011 року договору позики на зазначену суму та передачі грошей.
Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при постановлені судом першої інстанції судового рішення не було враховано факту наявності інших спадкоємців після смерті ОСОБА_10.
Виходячи з того, що у відповідності до частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України позивач ОСОБА_6 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, правових підстав для задоволення його вимог щодо стягнення грошових коштів тощо у суду першої інстанції не було, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача у повному обсязі.
Зважаючи на вищевикладене, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до приписів частини 6 статті 154 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, якщо у задоволенні позову було відмовлено, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте, суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи те, що в задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором займу та звернення стягнення на земельну ділянку і будівельні матеріали відмовлено у повному обсязі, а наявність заходів забезпечення позову перешкоджає спадкоємцям в оформленні своїх спадкових прав, колегія суддів вважає за можливе одночасно з ухваленням рішення про відмову в задоволенні позову, скасувати й заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим 17 лютого 2012 року у вигляді арешту земельної ділянки площею 0,1500 га (кадастровий номер 01 103 918 00 : 4 : 002 : 0020), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_10 згідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 111338, виданого 21 травня 2007 року.
Керуючись статтями 303, 304, 305, 307, 309, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - задовольнити.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2013 року - скасувати та постановити нове.
Позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором займу та звернення стягнення на земельну ділянку і будівельні матеріали - залишити без задоволення.
Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим 17 лютого 2012 року , а саме: арешт на земельну ділянку площею 0,1500 га (кадастровий номер 01 103 918 00 : 4 : 002 : 0020), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_10 згідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 111338, виданого 21 травня 2007 року.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
І.О.Харченко Н.І. Любобратцева Є.В.Філатова