Справа №:2-2993/11Головуючий суду першої інстанції:Вільховий І.М.
№ провадження:22-ц/190/2607/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Яковенко Л. Г.
"17" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Яковенко Л.Г.
суддів:Бондарева Р.В., М'ясоєдової Т.М.
при секретарі:Галіч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року,
16 грудня 2011 року Публічне акціонерне товариство Банк «Морський» (далі -Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, уточнивши який у процесі розгляду справи, остаточно просило стягнути з відповідача ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором №250108-КФ від 01.02.2008 року у розмірі 447602 грн. 96 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12.02.2009 року, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06.04.2010 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, з ОСОБА_7 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 441 092,04 грн. та третейський збір в розмірі 6 510,92 грн. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 своїх зобов'язань за кредитним договором Банк вимагає отримати задоволення за рахунок майна, передано в іпотеку.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Банк «Морський» просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.02.2008 року між ОСОБА_7 та Банком був укладений кредитний договір №250108-КФ, за умовами якого Банк надав ОСОБА_7 кредит у сумі 200 000 грн., строком користування до 25 січня 2018 року, із сплатою 19% річних.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_6 передала Банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, про що 01.02.2008 року був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8, та зареєстрований в реєстрі за №287.
Пунктом 7.1 договору іпотеки передбачено, що Іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення позичальником будь - яких зобов'язань на кредитним договором.
13.02.2008 року між ОСОБА_7 та Банком була укладена додаткова угода, за умовами якої розмір кредиту було збільшено до 289 000 грн. та було змінено графік погашення кредиту, без зміни кінцевого терміну повернення.
26 червня 2008 року між ОСОБА_7 та Банком була укладена ще одна додаткова угода, за умовами якої було збільшено розмір процентів за користування кредитом до 22% річних, а також було встановлено відповідальність за прострочення кредиту та порушення умови страхування предмету іпотеки.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору, рішенням постійно діючого Третейського суду при АУБ від 12.02.2009 року яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06.04.2010 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, з ОСОБА_7 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 441 092,04 грн. та третейський збір в розмірі 6 510,92 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що збільшення обсягу основного зобов'язання шляхом укладення додаткових угод від 13.02.2008 року, 26.06.2008 року до кредитного договору №250108-КФ від 01.02.2008 року між Банком та ОСОБА_7, суперечить умовам договору іпотеки та вимогам ст. 19 Закону України «Про іпотеку», оскільки збільшення обсягу основного зобов'язання та процентів за основним зобов'язанням прямо не передбачено іпотечним договором, як того вимагає ст. 19 Закону України «Про іпотеку».
З висновком суду першої інстанції про відмову у задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
За змістом ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду.
Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.
Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» визначено що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Банком на адресу іпотекодавця направлено повідомлення про необхідність виконання зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке майновим поручителем ОСОБА_6 виконане не було.
У п. 23 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. На відносини за участю майнового поручителя порука не поширюється, а факт припинення поруки не тягне за собою припинення договору застави з огляду на самостійність згаданих видів забезпечення виконання зобов'язань.
Пунктом 1.1. договору іпотеки встановлено, що цей договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №250108-КФ від 01 лютого 2008 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору) укладеного між Банком та ОСОБА_7 У відповідності до даного договору Іпетекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_7 своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, передано в іпотеку. Вартість предмета іпотеки на день укладення договору визначена сторонами в розмірі 482 200 грн.
Сума боргу за рішенням постійно діючого Третейського суду при АУБ від 12.02.2009 року, в рахунок якої Банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки складає 441 092,04 грн.
Заперечуючи проти позову відповідач посилалась на те, що її обов'язки перед банком обмежуються умовами договору іпотеки, укладеного між нею та ПАТ Банк «Морський» від 01.02.2008 року і не поширюються на додаткові угоди, укладені з ОСОБА_7, оскільки для їх легітимності банк, відповідно до вимог діючого законодавства повинен був отримати від неї письмову згоду, внести зміни до іпотечного договору та посвідчити його нотаріально.
Висновок суду першої інстанції про те, що збільшення обсягу відповідальності за договором іпотеки суперечить умовам договору іпотеки та вимогам ст. 19 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним, оскільки іпотекодавець або майновий поручитель, якщо він є відмінним від іпотекодавця, відповідають за договором іпотеки в межах вартості іпотечного майна, що в даному випадку становить 482 200 грн.
Враховуючи, що суд першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки допустив неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.
На підставі наведеного, керуючись п.3,4 ч. 1 ст. 309 ст.ст. 303,307, 313,314,316,319324,325,327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді