"24" липня 2013 р. м. Київ К/9991/43355/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів Горбатюка С.А., Черпіцької Л.Т.
при секретарі: Левіній А.А.
за участю:
представника позивача: Меніва О.І.
представників відповідача: Тягнибока І.В., Уманцева А.В.
представника третьої особи: неприбуття
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року
у справі № 2а-4187/11
за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»
до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області
треті особи Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області
про скасування рішень
У червні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» звернулось до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, третя особа: Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області про скасування рішень ІІІ сесії 5 скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 12.01.2011 «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю» та «Про затвердження ставок податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено» в частині встановлення податку в розмірі 54 000,00 грн. за 1 га для земель, які віднесені до категорії «промислові підприємства».
Постановою Харківського районного суду Харківської області від 16.09.2011 позов задоволено. Визнано протиправними дії Пісочинської селищної ради та скасовано оспорювані рішення.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» оскаржило його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі касатор просив скасувати вказаний судовий акт з мотивів порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оспорюване рішення «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю» прийняте з перевищенням повноважень, наданих відповідачу відповідно до пункту 275.3 статті 275 Податкового кодексу України. У свою чергу, рішення «Про затвердження ставок податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено» в частині встановлення податку в розмірі 54 000,00 грн. за 1 га для земель, прийняте в порушення положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, оскільки плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, а не до місцевих.
Пісочинська селищна рада та Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області у своїх запереченнях проти касаційної скарги просили залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням III сесії VI скликання Пісочинської селищної ради від 12.01.2011 «Про затвердження ставок податку на землю» Пісочинська селищна рада затвердила ставки податку на землю, зокрема, для промислових підприємств в межах населеного пункту ставку податку на земельні ділянки затверджено у розмірі 54 000,00 грн. за 1,00 га. Також цим рішенням відповідач визначив, що ставки податку вводяться з 01.01.2011.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи правомірним рішення від 12.01.2011 «Про затвердження ставок податку на землю» в частині встановлення податку в розмірі 54 000,00 грн. за 1,00 га для земель, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір плати за землю відповідачем установлено правомірно в сумі 54 000,00 грн. за 1 га у межах максимально допустимих розмірів. У той же час, Пісочинська селищна рада, приймаючи вказане рішення, діяла в межах наданих їй повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності компетенції у відповідача стосовно установлення розміру плати за землю в сумі 54 000,00 грн. за 1,00 га для земель, які віднесені до категорії «промислові підприємства».
Проте висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності дій відповідача в частині прийняття рішення від 12.01.2011 «Про затвердження ставок податку на землю» відповідно до положень чинного на той час податкового законодавства є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 275 Податкового кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення ставок податку на землю та їх затвердження виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 статті 275 Податкового кодексу України, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.
Згідно з пунктом 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 01.01.2011.
Пунктом 5 Прикінцевих положень ПК України установлено, що органи місцевого самоврядування були зобов'язані в місячний термін з дня набрання чинності Податковим кодексом прийняти рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених Кодексом.
У той же час, підпунктом 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України чітко установлено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.
Підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, установлюючи в оспорюваному рішенні від 12.01.2011 «Про затвердження ставок податку на землю» ставку на загальнодержавний податок - плату за землю, яка вводилась відповідачем з 01.01.2011, Пісочинська селищна рада діяла усупереч зазначеним положенням Податкового кодексу України. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо скасування даного рішення відповідача в цій оспорюваній частині.
Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням III сесії VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 12.01.2011 «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю» затверджено диференціюючий коефіцієнт для визначення ставок податку на земельні ділянки, виходячи зі ставок податку, встановлених пунктами 275.1 та 275.2, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки відповідно до пункту 275.3 статті 275 ПК України - коефіцієнт 3.
Скасовуючи рішення Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 12.01.2011 «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю», суд першої інстанції виходив з того, що орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями лише щодо встановлення ставок податку на землю. У той же час, відповідач не мав права встановлювати диференціюючий коефіцієнт ставки податку на землю, який визначено Податковим кодексом України.
Натомість, указуючи на правомірність рішення Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 12.01.2011 «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю», суд апеляційної інстанції виходив з того, що це рішення прийняте відповідачем у межах повноважень, що передбачені податковим законодавством України, та є виключно інформативним.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з цим обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з пунктом 275.3 статті 275 ПК України ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 цієї статті, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 цієї статті.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваним рішенням від 12.01.2011 «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю» відповідач задекларував надане йому податковим законодавством право встановлювати трикратний (максимальний) розмір ставок податку на земельні ділянки відповідно до пункту 275.3 статті 275 ПК України.
У той же час, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що неправильне викладення змісту оспорюваного нормативного акту відповідачем та недоліки його юридичної техніки, застосованої під час формулювання змісту оспорюваного рішення, не є підставою для скасування рішення від 12.01.2011 «Про затвердження диференціюючого коефіцієнту ставок податку на землю».
Отже, доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення в частині визнання правомірним рішення відповідача від 12.01.2011 «Про затвердження ставок податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено» щодо встановлення податку в розмірі 54 000,00 грн. за 1 га для земель, які віднесені до категорії «промислові підприємства».
Згідно з частиною першою статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в даній справі в частині відмови скасувати рішення Пісочинської селищної ради від 12 січня 2011 року «Про затвердження ставок податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено» щодо встановлення податку в розмірі 54 000,00 грн. за 1 га для земель, які віднесені до категорії «промислові підприємства», скасувати, залишивши у цій частині в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2011 року.
У решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.