23 липня 2013 року Справа № 5015/6971/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Запорощенка М.Д.,
суддів:Акулової Н.В.,
Владимиренко С.В. -доповідач,
розглянув касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.03.2012р.
у справі№ 5015/6971/11 господарського суду Львівської області
за позовомЗаступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства Інфраструктури України 2. Державного агентства автомобільних доріг України (правонаступник Державної служби автомобільних доріг (Укравтодор))
доВідкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ"
пророзірвання концесійного договору та додаткової угоди,
За участю прокурора: Романов Р.О., посв. №014714;
представників
- позивача1: Войтенко І.В., дов. №3815/15/14-13 від 09.07.2013р.;
- позивача2: Білань Л.В., дов. №1156/1/10-10 від 26.04.2013р.;
- відповідача: не з'явилися;
Заступник прокурора Львівської області звернувся до господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства Інфраструктури України; Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор) з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" про розірвання концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги Львів-Броди від 26.12.2002р. та додаткової угоди №1 від 16.03.2011р., укладений між Державною службою автомобільних доріг України та Відкритим акціонерним товариством "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ".
Рішенням господарського суду Львівської області від 24.01.2012р. у справі №5015/6971/11 (суддя Козак І.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2012р. у справі №5015/6971/11 (колегія суддів у складі головуючого судді Данко Л.С., суддів Давид Л.Л., Юрченко Я.О.) апеляційні скарги Міністерства Інфраструктури України та Прокуратури Львівської області задоволено. Рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2012р. у справі №5015/6971/11 - скасовано повністю. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Розірвано концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги Львів-Броди від 26.12.2002р. та додаткову угоду від 16.03.2011р. №1, укладений між Державною службою автомобільних доріг України (правонаступником якої є Державне агентство автомобільних доріг України) та Відкритим акціонерним товариством "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ". Здійснено розподіл судових витрат.
Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та поясненнями до неї, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2012р. у справі №5015/6971/11 і залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2012р. у справі №5015/6971/11.
Державним агентством автомобільних доріг України подано пояснення та додаткові пояснення на касаційну скаргу з проханням оскаржуване судове рішення скасувати повністю і припинити провадження у справі.
Подане скаржником клопотання про оголошення повного тексту постанови судом касаційної інстанції відхилено у зв'язку з відсутністю в судовому засіданні представників заявника цього клопотання, та з урахуванням відсутності такого обов'язку суду касаційної інстанції, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.
Подане скаржником клопотання про фіксування судового процесу судом касаційної інстанції задоволено.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу з поясненнями до неї, пояснення та додаткові пояснення, заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій з аналізу матеріалів справи, 26.12.2002р. між Державною службою автомобільних доріг України, правонаступником якої є Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) (концесієдавець) та Відкритим акціонерним товариством "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" (концесіонер) було укладено концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги "Львів-Броди". 16.03.2011р. між Державною службою автомобільних доріг України, правонаступником якої є Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) (концесієдавець) та Відкритим акціонерним товариством "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" (концесіонером) було укладено додаткову угоду №1 до концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги "Львів-Броди" від 26.12.2002р. з додатком 1 про перелік найважливіших додатків до концесійного договору. Вказаний договір та додаткова угода №1 до нього укладені у письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін за договором, містять печатки цих сторін, що відповідає вимогам ст.207 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції, пославшись на приписи п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг", п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2000р. №1064 "Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального користування", п.1 Положення про Державну службу автомобільних доріг України, затвердженого Указом Президента України від 19.01.2002р. №50/2002, п.1, п.п.20, 36 п.4 Положення про Державну службу автомобільних доріг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.04.2007р. №628, п.1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011р. №581/2011, п.2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2002р. №658-р "Про надання ВАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" концесії на будівництво та експлуатацію автомагістралі "Львів - Броди" щодо зобов'язання Укравтодору укласти концесійний договір з ВАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" згідно із законодавством, вказав про ненадання прокурором та представником Мінінфраструктури України доказів на підтвердження повноважень цього Міністерства, як концесієдавця. З огляду на зазначене, а також приписи ст.188, ч.1 ст.206 Господарського кодексу України, ч.2 ст.15 Закону України "Про концесії", умови концесійного договору та додаткової угоди №1 від 16.03.2011р. до нього, ухвалу господарського суду Львівської області від 21.12.2011р. у справі №5015/2687/11 про затвердження мирової угоди, вказав про незаявлення сторонами концесійного договору та додаткової угоди №1 від 16.03.2011р. вимог щодо розірвання вказаних договорів, ненадання прокурором доказів порушення прав чи законних інтересів держави, громадян чи інших юридичних осіб, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову.
Однак суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку прийняте у даній справі рішення не погодився з висновком суду першої інстанції в обґрунтування відмови у задоволення позову про розірвання договору щодо недотримання вимог ст.188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів. При цьому судом апеляційної інстанції з урахуванням рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002р., постанови Верховного Суду України від 17.06.2008р. у справі №8/32пд, зазначено, що недотримання вимог ч.2 ст.188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє господарюючого суб'єкта права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення позову до відповідача про розірвання договору.
Врахував приписи ст.ст.4, 151 Цивільного кодексу УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин), п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст.11, 509, 526, ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, ч.1, 4 ст.10 Закону України "Про концесії", ст.7 Закону України "Про автомобільні дороги", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що держава, як власник доріг, безпосередньо зацікавлена в результатах укладеного між сторонами 26.12.2002р. концесійного договору щодо спорудження дороги.
При цьому, надав правову оцінку п.25 концесійного договору та п. 2.1.5 додаткової угоди від 16.03.2011р. №1, судом апеляційної інстанції встановлено, що закінчений будівництвом об'єкт концесії приймається в експлуатацію приймальною комісією в установленому порядку у терміни, визначені пунктом цього договору. Плата за проїзд концесійною дорогою має належати державі.
Водночас судом апеляційної інстанції з'ясовано, що за умовами п.10.1 концесійного договору, організація та виконання проектно-вишукувальних робіт повинні були розпочатись 02.01.2003р. і тривати 19 місяців, виконання проектно-вишукувальних робіт (стадія "Проект", "Робоча документація") до 31.12.2009р., будівництво об'єкта концесії мало розпочатись - 01.07.2004р. і завершитись до 02.01.2010р., після якої держава мала б отримати у власність автомобільну дорогу та отримувати платежі за її експлуатацію. Судом апеляційної інстанції враховані умови додаткової угоди №1 від 16.03.2011р., якою Укравтодор, змінив з відповідачем календарний план реалізації концесії та за новим графіком виготовлення проектної документації мало б завершитись в серпні 2011р., доказів виконання якої концесіонером суду не надано.
З аналізу наявних матеріалів справи, здійсненого у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції зазначено про ненадання сторонами доказів завершення відповідачем (концесіонером) будівництва дороги та забезпечення фінансування і проведення проектно-вишукувальних робіт об'єкту концесії.
Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, що часткова оплата за проектні роботи та повідомлення про проведення робочих нарад (не передбачених графіком) можуть свідчити про виконання концесіонером умов концесійного договору, зазначив, що частково змінивши графіки виконання зобов'язань концесіонера за умовами п.10.1 договору, сторони концесійного договору не змінили його п.3.10, який є обов'язковим до виконання сторонами, за умовами якого повне фінансування проектно-вишукувальних робіт мало завершитись у 2007р., а повне фінансування договору концесіонер повинен був завершити у 2009р. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що додатковою угодою №1 визначено нові строки виконання зобов'язань, передбачених п.10.1 концесійного договору, як додаток №2 до угоди, але концесіонером не забезпечено виконання зобов'язань і у строки, передбачені додатковою угодою №1, а лише підписано додаткову угоду до договору на розробку проектної організації з ДП "Укрдіпродор" та виконано проектних робіт станом на 26.12.2011р. на суму 2,4млн.грн., при вартості робіт - 14,9млн.грн. Судом апеляційної інстанції з аналізу матеріалів справи також з'ясовано, що за проектом вартістю 875млн.грн. концесіонером було профінансовано лише 2,4млн.грн. проектних робіт. Апеляційний господарський суд також вказав, що за передбаченим додатковою угодою №1 календарним планом (п.2.7) у серпні 2011р. проектно-кошторисна документація, яку ДП "Укрдіпродор" повинен був виготовити, мала пройти експертизу, погодження та затвердження Кабінетом Міністрів України, у вересні - жовтні 2011р. (згідно п.2.8 календарного плану) концесіонер зобов'язувався розпочати проведення будівельних робіт за умовами п.4.3 додаткової угоди, які останнім не були виконані. Докази їх виконання та/або початок проведення будівельних робіт у строки визначені додатковою угодою №1 в матеріалах справи відсутні.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами концесійного договору в редакції додаткової угоди №1 передбачено 100% фінансування проекту за рахунок концесіонера чи залучених ним коштів, обсяг та вартість початкових будівельних робіт за умовами п.4.3 цієї додаткової угоди визначена у розмірі 100млн.євро та ПДВ, що з огляду на наявність у відповідача зобов'язань на суму 25млн.євро у справі №5015/2687/11 про його банкрутство унеможливлює виконання ним умов оскаржуваного договору з додатковою угодою до нього.
З огляду на вищевикладені обставини, врахував приписи ст.193 Господарського кодексу України, ст.612 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що невиконання відповідачем умов концесійного договору від 26.12.2002р. протягом тривалого часу та умов додаткової угоди №1 до нього є істотним порушенням їх умов та підставою для їх розірвання у відповідності до ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Щодо посилання суду першої інстанції в обґрунтування висновків щодо відмови у позові на мирову угоду, затверджену комітетом кредиторів та ухвалою господарського суду Львівської області від 21.12.2011р. у справі №5015/2687/11, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, суд апеляційної інстанції вірно вказав про ненадання судом першої інстанції правової оцінки наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 29.12.2011р. у справі №5015/2687/11(21/35) про прийняття до провадження апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект" на ухвалу господарського суду Львівської області від 21.12.2011р. у справі №5015/2687/11(21/35) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект" про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ", та дійшов висновку, що вказана ухвала суду першої інстанції не може бути належним доказом у справі як така, що не набрала законної сили.
Врахував приписи Положення про Державну службу автомобільних доріг України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.04.2007р. №628, Указу Президента України від 12.05.2011р. №581/2011, вірно встановив, що Міністерство інфраструктури України є правонаступником реорганізованого Міністерства транспорту та зв'язку України, суд апеляційної інстанції зазначив, що Міністр інфраструктури - Віце Прем'єр-Міністр України є керівником органу, який здійснює спрямування та координацію діяльності Укравтодору. Разом з цим, з урахуванням приписів ст.ст.6, 7 Закону України "Про автомобільні дороги", п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг", постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2000р. №642, якою затверджено Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що держава, як власник доріг, безпосередньо зацікавлена в результатах концесійного договору, укладеного між сторонами 26.12.2002р. На підставі вищевикладених обставин, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг", ст.29 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що неспорудження дороги за концесійним договором та неотримання платежів за проїзд нею істотно порушує інтереси держави, що свідчить про обґрунтованість позову прокурора, поданого на захист інтересів держави.
Тоді як посилання Укравтодору на те, що концесійний договір та додаткова угода до нього №1 не суперечать інтересам держави, зокрема в частині залучення додаткових інвестиційних коштів для розбудови автомобільної дороги Львів-Броди, судом апеляційної інстанції не прийняті до уваги, як не підтверджені належним інвестуванням відповідачем коштів у розвиток дорожнього господарства, відповідно до умов концесійного договору, будівництво якої мало бути закінчено та згідно із Державною програмою розвитку автомобільних доріг загального користування на 2005-2011 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2005р. №710, необхідно було ввести в експлуатацію у 2012р.
Врахував вищевикладені обставини, з'ясовані на підставі аналізу матеріалів справи у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, наведені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував прийняте у даній справі рішення, прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.
У відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі з поясненнями до неї, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2012р. у справі № 5015/6971/11 - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покласти на скаржника.
Головуючий суддя:М. Запорощенко
Судді: Н. Акулова
С. Владимиренко