19 березня 2009 р.
№ 5020-3/028
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Мачульського Г.М.,
розглянувши касаційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі
на постанову
від 23.12.2008
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Севастополя № 5020-3/028
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі
до
ЗАТ "Севастопольстрой"
про
витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю прокуратури міста Севастополя
та зустрічним позовом
ЗАТ "Севастопольстрой"
до
Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та місті Севастополі
про
про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна
за участю представників:
- позивача
- відповідача
- прокурора
не з'явились
Білан Л.М., Решодька І.М.
Попенка О.С.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.10.2008 у справі № 5020-3/028 (суддя Головко В.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Волкова К.В., суддів Гоголя Ю.М., Черткової І.В.), позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі до ЗАТ "Севастопольстрой" про витребування майна з чужого незаконного володіння залишені без задоволення. Зустрічний позов ЗАТ "Севастопольстрой" про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Севастополь, вулиця М.Музики, 86, що складається з: будівлі (літер "А"), навісу (літер "а"), навісу (літер "а1" ) та крильця задоволено.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що при укладенні між сторонами договору від 04.08.1993 № 3/40 купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Загальнобудівельний трест "Севастопольстрой" до покупця, правонаступником якого є ЗАТ "Севастопольстрой", перейшло право власності на майно підприємства, в тому числі і на спірне майно - будівлю гуртожитку по вулиці М.Музики № 86 в місті Севастополі, отже, підстави для задоволення позовних вимог Фонду щодо витребування зазначеного майна з незаконного володіння ЗАТ "Севастопольстрой" відсутні, при цьому, оскільки Фондом не визнається право власності ЗАТ "Севастопольстрой" на спірне майно, у ЗАТ "Севастопольстрой" є право на його судовий захист.
Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з рішенням та постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, первісний позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції від 19.02.1993).
У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ "Севастопольстрой" заперечує проти її задоволення, вважаючи судові акти у справі законними і ґрунтовними.
Відповідно до розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України від 19.09.2009 №02.03-10/133 розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється колегією суддів у складі головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Мачульського Г.М.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників відповідача і прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 04.08.1993 між Фондом та Товариством покупців, створеним членами трудового колективу Державного підприємства "Загальнобудівельний трест "Севастопольстрой", правонаступником якого є ЗАТ "Севастопольстрой", в процесі приватизації державного майна укладено договір купівлі-продажу від №3/40, на виконання умов якого у власність Товариства покупців був переданий цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Загальнобудівельний трест "Севастопольстрой" вартістю 89385тис.крб.
Згідно розділу 7 "Порядок та умови використання об'єктів соціально-побутового призначення" альтернативного плану приватизації майна підприємства, який затверджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі 30.07.1993 і є невід'ємною частиною договору, трудовому колективу Державного підприємства "Загальнобудівельний трест "Севастопольстрой" були безоплатно передані об'єкти соціально-побутового призначення загальною залишковою балансовою вартістю 24742,2 тис. крб., в тому числі - будівлю гуртожитку № 86 по вулиці М.Музики в місті Севастополі залишковою вартістю 189,5 тис. крб.
Відповідно до пунктів 12, 13 договору продавець підтверджує, що основні фонди невиробничого призначення в сумі 239378 тис. крб. передаються безоплатно, а покупець зобов'язується використовувати ці об'єкти за їх прямим призначенням.
02.09.1993 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі державного цілісного майнового комплексу Загальнобудівельного тресту "Севастопольстрой" згідно акту оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу від 24.06.1993.
Позивач, здійснюючи на виконання приписів п. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" контроль за використанням об'єктів соціальної сфери, безоплатно переданих відповідачеві, актом перевірки від 15.10.2007 № 21 встановив, що гуртожиток № 86 по вулиці М.Музики в місті Севастополі, в порушення умов пункту 13 договору купівлі-продажу, використовується відповідачем не за його прямим призначенням, з огляду на що заявив позов про витребування будівлі гуртожитку № 86 по вулиці М.Музики в місті Севастополі з незаконного володіння відповідача, натомість відповідачем подано зустрічний позов про визнання за ним права власності на цей об'єкт.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність і ґрунтовність зустрічних позовних вимог, з огляду на що первісний позов не підлягає задоволенню, при цьому, виходили з того, що спірний гуртожиток був правомірно приватизований в складі цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, внаслідок чого Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Севастополь покупцеві видано свідоцтво № 3 від 03.09.1993 про власність на майно цілісного майнового комплексу, передане йому за актом приймання-передачі від 02.09.1993.
Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для справи, і правильному застосуванні норм матеріального права, як це передбачено норою ст. 43 ГПК України.
На спірні правовідносини, пов'язані з безоплатною передачею в вересні 1993 року відповідачеві об'єктів соціально-побутового призначення загальною вартістю 239378 тис. крб., в т.ч. спірного гуртожитку в складі чотирьох гуртожитків по вул. М.Музики в м. Севастополі, внаслідок приватизації Державним підприємством "Загальнобудівельний трест "Севастопольстрой" цілісного майнового комплексу цього підприємства шляхом викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації, поширюється дія норми ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції від 19.02.1993, що діяла під час приватизації спірного майна).
Висновки судів попередніх інстанцій про входження спірного об'єкту нерухомості до складу цілісного майнового комплексу, приватизованого позивачем шляхом викупу, ґрунтуються по суті лише на аналізі змісту ч. 2 ст. 24 цього Закону, відповідно до якого створене у процесі приватизації підприємство, незалежно від способу приватизації, ставало власником майна підприємства, що приватизувалось, у тому числі і власником об'єктів соціальної сфери, які їм передавались безоплатно за умови створення цих об'єктів за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства.
Втім, касаційна інстанція зазначає, що норма частини 2 статті 24 цього Закону України має диспозитивний характер, тому до внесення до неї змін в лютому 1997 року державне майно (об'єкти соціально-побутового призначення) могло передаватися безоплатно у власність підприємств, оскільки згадана стаття не містила вказівок на незмінність попереднього власника такого нерухомого майна (держави). Разом з тим, стаття не містить імперативних вказівок на безоплатну передачу об'єктів соціально-побутового призначення саме і виключно у власність підприємств.
Зазначене узгоджується з умовами договору купівлі-продажу, зокрема, з пунктом 13, в якому міститься зобов'язання покупця щодо користування безоплатно переданим майном за його прямим призначенням, на що суди попередніх інстанцій не звернути уваги, не дослідили умов плану приватизації майна підприємства від 16.07.1993 і не встановили чи ввійшли об'єкти соціально-побутового призначення на суму 24742,2 тис. крб. разом з об'єктами державного житлового фонду на суму 214636,2 тис. крб., а всього на суму 239378,4 тис. крб., до складу майна, яке орган приватизації передає у статутний фонд приватизованого підприємства і, відповідно, до складу цілісного майнового комплексу, викупленого товариством покупців.
Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до п. 8 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 № 522, цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).
Зі змісту даної норми вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток, оскільки останній не виконує виробничих функцій та не відноситься до об'єктів із закінченим циклом виробництва.
До того ж, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла з 06.03.1993 по 26.01.1994) прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами статей 4-6 Житлового кодексу УРСР також відносяться гуртожитки.
Наведене свідчить, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про набуття відповідачем права власності на спірний гуртожиток шляхом його викупу у складі цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Загальнобудівельний трест "Севастопольстрой" не є підставними і ґрунтовними, у зв'язку з чим оскаржувані рішення і постанова у справі підлягають скасуванню.
Разом з тим, зазначення Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі в якості законодавчої підстави позову норми ст. 387 ЦК України, яка встановлює право власника на віндикацію, тобто, витребування свого майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів вважає помилковим, адже, цей спосіб захисту права власності, яке є безспірним, застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, яка незаконно вилучена (вибула) з його володіння, однак, спірний гуртожиток в складі об'єктів соціально-побутового призначення був переданий Фондом відповідачеві і матеріали справи не містять будь-яких доказів, що Фонд як орган управління державним майном, яке не увійшло до статутного фонду товариства, створеного в процесі приватизації, розпорядився цим майном у іншій спосіб та/або на користь іншого суб'єкта.
Також, слід визнати помилковим посилання позивача, як на підставу своїх вимог про витребування майна у відповідача, на припис ч. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" і встановлені ним актом перевірки від 15.10.2007 № 21 обставини використання відповідачем гуртожитку № 86 по вулиці М.Музики в місті Севастополі не за його прямим призначенням, оскільки цією нормою встановлено право на вимогу однієї з сторін договору купівлі-продажу розірвати цей договір або визнати його недійсним за рішенням суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань.
Втім, відмова у первісному позові Фонду стала наслідком висновків судів попередніх інстанцій про підставність зустрічного позову і законність набуття відповідачем права власності на спірне майно в процесі приватизації, а не дослідження обраного Фондом способу захисту і його законодавчих підстав.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на якій посилаються сторони як позивачі за первісним і зустрічним позовами, пов'язує виникнення у них права на позов у обраний ними спосіб захисту.
Оскільки згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 у справі № 5020-3/028 господарського суду міста Севастополя та рішення від 27.10.2008 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі задовольнити частково.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
Г.М.Мачульський