17 березня 2009 р.
№ 22-31-29-4/411-06-10015
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
Кулик О. В., дов. від 05.01.09р.
відповідачів
прокуратури
Добров Ю.І., дов. від 12.01.09р., дов. від 24.11.08р.
Спорий І.Г., дов. від 24.11.08р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району електричних мереж
Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 року
у справі
№ 22-31-29-4/411-06-10015 господарського суду Одеської області
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району електричних мереж
до
за участю
Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району;
Міністерства оборони України
Військової прокуратури Південного регіону України
про
стягнення 1536259,01грн.
Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району електричних мереж звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини 382803грн. заборгованості, в тому числі 83227,42грн. основного боргу, 96675,67грн. пені, 45257,38грн. відсотків річних та 157642,53грн. інфляційних втрат на підставі статей 11, 15, 258, 509, 625, 626 Цивільного кодексу України, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань. Нарахування пені, індексу інфляції та відсотків річних здійснено як на 83227,42грн. заборгованості за період з вересня 2003р. по березень 2005р., так і на суму 438540,72грн. основного боргу відповідача перед позивачем, стягнутого за рішенням господарського суду Одеської області від 07.04.2004р. по справі № 29-5/307-03-8313.
Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на відсутність в договорі узгодженого розміру пені за порушення зобов'язань та на відсутність своєї вини у порушенні строків сплати через несплату населенням платежів за спожиту електроенергію; вказав на відсутність в своєму затвердженому кошторисі бюджетної установи видатків на оплату спожитої електроенергії та закінчення позовної давності для звернення за стягненням пені.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.12.2006р. позов було задоволено; з відповідача стягнуто 83227,42грн. боргу за електричну енергію, 96675,67грн. пені, 45257,38грн. відсотків річних, 157642,53грн. індексу інфляції, 3946,03грн. судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р. рішення місцевого господарського суду скасовано частково та викладено в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з відповідача на користь позивача 83227,42грн. основного боргу, 8339,72грн. відсотків річних, 29027,59грн. інфляційних втрат, 1205,94грн. державного мита за розгляд позовної заяви, 37,17грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Стягнути з позивача на користь відповідача 1311,08грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги; видати відповідачу довідку на повернення з Державного бюджету України зайво сплаченого мита в сумі 416,15грн."
Постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2007р. судові рішення у даній справі скасовано в частині відмови у стягненні 96675,67грн. пені, 36917,66грн. відсотків річних, 128614,94грн. інфляційних втрат та направлено в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду. В решті судові рішення залишено без змін.
Ухвалою від 22.04.2008р. до участі в справі в якості відповідача залучено Міністерство оборони України.
Під час нового розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та за заявою від 05.09.2008р. (т.3,а.с.42) просить стягнути з Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини на його користь 1194202,24грн. пені (станом на 01.09.06р. та за період з 01.09.2006р. по 01.09.07р.), 282478,30грн. боргу з врахуванням індексу інфляції (станом на 01.09.06р. та за період з 01.09.2006р. по 28.11.07р.), 59578,47грн. відсотків річних (станом на 01.09.06р. та за період з 01.09.2006р. по 28.11.07р.).
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.09.2008р. (суддя Торчинська Л.О.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 1194202,24грн. пені, 59578,47грн. відсотків річних, 282478,30 інфляційних, 3946,03грн. судових витрат та на користь Державного бюджету України 11534, 56грн. державного мита.
Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо порушення відповідачем виконання грошового зобовязання, правомірністю вимог позивача про стягнення додаткових нарахувань у вигляді пені, річних та інфляційних сум за період прострочення, статтями 526, 599, 625 Цивільного кодексу України, статтями 174, 193, 202 Господарського кодексу України, статусом відповідача як суб'єкта господарської діяльності за приписами Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах", у зв'язку з чим він самостійно відповідає по власним господарським зобов'язанням.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2008р. (судді: Бєляновський В.В. -головуючий, Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково; позов задоволено частково; з Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини стягнуто на користь позивача 264852,04грн. інфляційних втрат, 56832,46грн. відсотків річних; в решті частини позову до Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини відмовлено; в задоволенні позову до Міністерства оборони України відмовлено.
Стягнуто з позивача до державного бюджету України суму 11534,56грн. державного мита та на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини 6068,30грн. судових витрат.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція дійшла висновку про неповне з'ясування ним обставин, що мають значення для справи, та про порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційним судом зазначено, що договір про постачання електричної енергії не містить узгодженого сторонами розміру пені за порушення строків оплати електроенергії, тобто, сторонами не дотримано вимоги про встановлення розміру пені в договорі за згодою сторін, а пеня, визначена у додатковій угоді від 04.03.2002р., стосується заборгованості, вказаної в додатковій угоді. Стягнення з відповідача пені в сумі 1194202,24грн. за період з 01.09.2005р. по 01.09.2007р. суперечить статті 258 Цивільного кодексу України та частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Розмір інфляційних втрат та відсотків річних, що підлягають стягненню, апеляційним судом визначено за період з 01.01.2004р. по 28.11.2007р., з урахуванням чинності у попередній період обмеження у застосуванні вказаних нарахувань до правовідносин, що виникають з прострочення виконання зобовязання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаргу мотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки позов до Міністерства оборони у даній справі не пред'являвся, відтак висновки апеляційного суду про відсутності відповідальності Міністерства оборони України є надуманим та необґрунтованим; всупереч статті 35 Господарського процесуального кодексу України судами не було враховано встановлений у інших судових рішеннях факт укладання додаткової угоди до договору № 91 від 18.02.2002р., якою передбачено сплату пені до повного виконання грошового зобовязання; судом неправильно застосовано статтю 214 Цивільного кодексу Української РСР.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду змінити, скасувавши її в частині стягнення 264852,04грн. втрат від інфляції та 56832,46грн. відсотків річних; в решті постанову апеляційної інстанції залишити без змін.
Скаргу вмотивовано тим, суд апеляційної інстанції, не врахувавши приписи статті 214 Цивільного кодексу України, стягнув річні та інфляційні втрати, нараховані на заборгованість, що виникла з правовідносин, пов'язаних з оплатою населенням комунальних послуг; застосування статті 625 Цивільного кодексу України до правовідносин, що існували у попередній період, суперечить пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача заперечив її доводи, пославшись на її невідповідність нормам матеріального права.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність передбачених законодавством наслідків невиконання зобов'язання по оплаті спожитої електроенергії у вигляді сплати пені, відсотків річних та інфляційних втрат.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії № 91 від 18.02.2002р. строком до 31.12.2002р., що передбачає можливість його щорічної пролонгації, якщо про зворотне не буде заявлено стороною.
За умовами договору позивач зобов'язується постачати відповідачу електроенергію в межах, обумовлених договором, а відповідач -своєчасно проводити оплату за спожиту електроенергію та виконувати інші умови договору. Під час виконання цього договору сторони зобов'язані керуватися чинним законодавством України, зокрема, Правилами користування електричної енергії.
На підставі акта звірки взаємних розрахунків № 18/91-82 від 28.02.2002р. сторонами було укладено Додаткову угоду від 04.03.2002р. до договору № 91 про порядок погашення вказаної заборгованості, за якою заборгованість відповідача станом на 01.03.2002р. становить 692200,14грн., в тому числі 327178,68грн. за активну електроенергію, 341526,44грн. за перевищення договірної величини, 23495грню пені.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.04.2004р. по справі № 29-5/307-03-8313 з огляду на порушення відповідачем кінцевого строку оплати за додатковою угодою до 25.12.2002р. був задоволений позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 91 від 18.02.2002р. в сумі 884859,33грн.,в тому числі 438540,72грн. заборгованості за спожиту електроенергію; 56077,72грн. пені; 341526,44грн. за перевищення договірних величин; 27784грн. відсотків річних; 20930,49грн. інфляційних втрат.
Вказана сума заборгованості відповідачем була оплачена в листопаді 2007р. в сумі 438540,72грн.; з урахуванням нововиниклої станом на 01.09.2006р. заборгованість відповідача за використану активну електричну енергію склала 521768,14грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.12.2006р. по справі № 4/411-06-10015 з відповідача на користь позивача стягнуто 83227,42грн. заборгованості за спожиту (активну) електроенергію станом на 01.09.2006р., що являє собою різницю між сумою 521768,14грн. та стягнутим боргом 438540, 14грн.
На загальну суму заборгованості, включаючи стягнуту за попереднім судовим рішенням, позивач нарахував 1194292,24грн. пені, 282478,30грн. індексу інфляції за весь час прострочення та 59578,47грн. відсотків річних.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, місцевий господарський суд керувався положеннями статті 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, що визначають порядок та спосіб виконання зобов'язань, наслідки їх невиконання.
Натомість апеляційним господарським судом встановлено, що договір №91 про постачання електричної енергії від 18.02.2002р. не містить узгодженого сторонами розміру пені за порушення споживачем строків оплати електроенергії, а лише посилання на приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто, сторонами не узгоджено розмір пені, що підлягає стягненню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Також апеляційний господарський суд встановив, що додаткова угода від 04.03.2002р. до договору № 91 про порядок погашення вказаної заборгованості стосується тільки пені за прострочення сплати суми, вказаної у цій додатковій угоді від 04.03.02р.
Як вбачається з постанови апеляційної інстанції, заявлена до стягнення пеня нарахована за період з 01.09.2005р. по 01.09.2007р. як за порушення строків, визначених договором № 91 від 18.02.2002р., так і за порушення строків сплати заборгованості за додатковою угодою від 04.03.2002р.
Також апеляційним судом встановлено, що розрахунок нарахованих індексу інфляції та відсотків річних включає проміжок часу до 31.12.2003р., за який не здійснювалося нарахування індексу інфляції та річних щодо прострочення виконання грошового зобовязання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, в той час, коли з матеріалів справи вбачається, що за договором № 91 електроенергія постачалася для споживання населенню.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідні приписи містяться і у пункті 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Також, пунктом 5 Господарського кодексу України передбачено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення господарських зобов'язань, вчинених до набрання чинності цим Кодексом, застосовуються, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Тому, судова колегія вважає правомірним застосування апеляційним судом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України до пені, що нарахована за період, починаючи з 01.09.2005р., на заборгованість, яка виникла до 25.12.2002р. (на підставі додаткової угоди).
Відмовляючи у стягненні пені, нарахованої на заборгованість в розмірі 83227,42грн. за договором № 91, що не містить обумовленого сторонами розміру пені, апеляційним господарським судом належно застосовано приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обґрунтовано не враховано факти, встановленим судовим рішенням від 07.04.2004р., до заборгованості, що не стосується цієї угоди.
Стосовно доводів касаційної скарги відповідача про незастосування апеляційним судом положень статті 214 Цивільного кодексу Української РСР судова колегія зазначає про таке.
Підставою часткового скасування попередніх судових рішень у цій справі та направлення справи в частині на новий розгляд була, зокрема, відсутність у судових рішеннях правової оцінки заперечень відповідача щодо нарахування інфляційних втрат та відсотків річних на заборгованість, що виникла з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, всупереч Прикінцевим положенням Закону України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999 року № 1136-Х1У, якими передбачено, що цей Закон не поширюється на вказані вище правовідносини.
Постановою апеляційної інстанції на підставі наявних рахунків, що містять посилання на об'єкти споживання житловий масив тощо та в цій частині відповідно на тарифи, встановлені населенню, встановлено, що спірні взаєморозрахунки стосувалися оплати комунальних послуг населенням, нарахування індексу інфляції та річних було здійснено на підставі розрахунку позивача за час, що включає період до 31.12.2003р.; апеляційним судом враховано, що нарахування індексу інфляції та річних у вказаний період регулювалось статтею 214 Цивільного кодексу Української РСР, застосування якої обмежувалось в частині правовідносин, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг, з огляду на що у стягненні відсотків річних та інфляційних втрат в цій частині відмовлено (т.3, а.с.115-116).
Оскільки проаналізовані судами положення договору про постачання електричної енергії не містять посилання на постачання електричної енергії з метою забезпечення нею населення, апеляційним судом правомірно було прийнято до уваги дані виставлених до оплати рахунків, виходячи з статусу перерахованих у них об'єктів споживання (житлові чи промислові споживачі) та застосовані до цих об'єктів тарифи; при цьому посилання касаційної скарги відповідача на встановлення судом апеляційної інстанції стовідсоткового споживання поставленої за договором електричної енергії виключно населенню є помилковим, оскільки постанова апеляційної інстанції ґрунтується на встановленні наявної електроенергії, спожитої споживачами із застосуванням тарифу для населення, виходячи з даних рахунків-фактур; доводів у спростування здійснення споживання за вказаним договором і іншими споживачами, крім населення, касаційна скарга не містить.
Водночас судова колегія відзначає, що відповідно до приписів статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України доведення належними та допустимими доказами обставин, на які посилається сторона у підтвердження своїх вимог чи заперечень, є обов'язком самої сторони.
Тобто, заперечуючи проти нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 214 Цивільного кодексу Української РСР в повному обсязі, відповідач повинен був довести наявність підстав для застосування передбачених нею обмежень в повному обсязі -спрямування електроенергії за договором № 91 виключно на забезпечення нею населення. Матеріали справи таких доказів не містять, про що вказано вище.
Також відповідачем не надано власного контррозрахунку, виходячи з власних даних обліку електричної енергії, що споживалася населенням, який спростовував би розрахунок суду апеляційної інстанції.
Доводи відповідача, що заборгованість в 438540,72грн. виникла з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного виключно з оплатою населенням комунальних послуг, суперечать рішенню Господарського суду Одеської області від 07.04.2004р. по справі № 29-5/307-03-8313, яким був задоволений позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 91 від 18.02.2002р. в сумі 884859,33грн., в тому числі 438540,72грн. заборгованості за спожиту електроенергію, а також на цю суму 27784грн. відсотків річних та 20930,49грн. інфляційних втрат. Тобто, наявність підстав для стягнення з відповідача річних та інфляції з суми 438540,72грн. заборгованості за спожиту електроенергію, що виникла під час дії Цивільного кодексу Української РСР, вказана у судовому рішенні, яке набуло чинності в установленому порядку та досліджено судами попередніх інстанцій.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини та дійшов законного та обґрунтованого висновку за наслідками розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Доводи касаційних скарг не ґрунтуються на чинному законодавстві та не відповідають матеріалам справи, які надавалися сторонами в підтвердження своїх вимог та заперечень.
Підстави для скасування постанови з мотивів, наведених у касаційних скаргах, відсутні.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго" в особі Роздільнянського району електричних мереж та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 року у справі № 22-31-29-4/411-06-10015 господарського суду Одеської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач