17 березня 2009 р.
№ 8/288
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
Заремба І.А, дов. від 02.10.08р.
відповідача
Лозовський Ю.М., дов. від 26.01.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "Заммлер Україна"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008року
у справі
№ 8/288 господарського суду міста Києва
за позовом
Закритого акціонерного товариства "Заммлер Україна"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія-7"
про
стягнення 6 052, 50грн.
Закрите акціонерне товариство "Заммлер Україна" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія-7" про стягнення 6052, 50грн. заборгованості за невиконаним грошовим зобов'язанням по оплаті наданих позивачем послуг за договором доручення на декларування товарів.
Позовні вимоги вмотивовано належним виконанням договірних зобов'язань позивачем, розміром належних до сплати грошових зобов'язань, що підтверджується виставленими до оплати рахунками, статтями 16, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України.
Відповідач не надав власної позиції по суті позовних вимог, в зв'язку з чим спір було розглянуто за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2008р. (суддя Катрич В.С.) позов задоволено повністю; з відповідача на користь позивача стягнуто 6052,50грн. основного боргу та 220грн. судових витрат; судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо виконання позивачем прийнятих на себе за договором доручення зобов'язань, що не були належним чином оплачені відповідачем; статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.08р. (судді: Сотніков С.В. - доповідач, Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано; у позові відмовлено.
При цьому апеляційний господарський суд вказав, що надані позивачем документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами в підтвердження заборгованості, оскільки в порушення пункту 5.3 договору сторонами не підписано акт приймання-передачі робіт (виконаних послуг), що, на думку апеляційного суду, позбавляє позивача отримання винагороди відповідно до умов договору, а інших доказів у підтвердження наявності заборгованості відповідача позивачем не надано.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним судом норм матеріального права, які встановлюють обов'язок належного виконання прийнятих на себе зобов'язань, а також норми процесуального права, що визначають порядок прийняття та дослідження додатково наданих доказів. За наслідками апеляційного провадження відповідача безпідставно було звільнено від обов'язку оплатити надані послуги з митного оформлення товарів, що прямо суперечить статтям 526, 529, 530 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні відхилив її доводи, зазначивши про законність постанови суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Місцевим господарським судом встановлено, що сторонами було укладено договір доручення на декларування товарів № ZR-02/11ZB, відповідно до умов якого відповідач (замовник) доручив, а позивач (митний брокер) зобов'язався від імені та за рахунок відповідача здійснювати декларування товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, а також надавати інші послуги, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю "Замовника", здійснити дії, пов'язані з декларуванням та митним оформленням товарів замовника, консультувати щодо вимог чинного законодавства тощо.
Умовами договору передбачено, що за надання послуг по митному оформленню товарів замовник виплачує митному брокеру винагороду, розмір якої залежить від обсягу виконаних доручень з митного оформлення товарів та розраховується відповідно до тарифу, обумовленого додатком № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною. Винагорода сплачується на підставі рахунку, виставленого митним брокером.
Визначаючи порядок проведення розрахунків за договором, суд першої інстанції встановив, що за пунктом 5.2 договору виплата винагороди здійснюється не пізніше 5 календарних днів з моменту виконання доручення замовника"; моментом виконання робіт є завершення митного оформлення товарів "замовника" (штамп митної служби/іншого уповноваженого органу на декларації, транспортному документі або видача митницею/уповноваженим органом відповідного документа, необхідного для митного оформлення).
За висновком суду, вчинення позивачем необхідних дій з митного декларування та митного оформлення товару відповідача підтверджується митною декларацією (копія наявна в матеріалах справи).
Таким чином суд визнав встановленим, що позивач надав відповідачу консультаційні послуги митного брокера, визначення коду товару, оформлення основного аркушу ВМД типу ІМ-40, оформлення основного аркушу ВМД типу ІМ-ПД, отримання в митних органах документів на підтвердження митної вартості товару, оформлення проходження вантажу екологічного контролю в митниці призначення, оформлення карантинного, санітарно-екологічного дозволу на суму 6062,50грн., на сплату якої відповідачу було виставлено рахунки-фактури від 19.12.07р. № 60-712-005 та від 17.01.08р. № 70-172-005.
Вказані рахунки відповідачем не оплачено, в зв'язку з чим місцевий господарський суд задовольнив позов.
Натомість, переглядаючи справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вказав, що рахунки-фактури, виставлені до оплати, не містять відомості про те, за яким договором надавалися послуги, а ціна, викладена у них, не відповідає погодженому сторонами тарифу; послуги з визначення коду товару, що підлягав митному оформленню, не надавались позивачем, оскільки замовником експертизи згідно Експертного висновку № К-4500/2 від 22.11.2007р. визначений відповідач.
Також, апеляційний суд зазначив, що сторонами не підписано акти здачі-прийняття робіт, які було надано представником відповідача в судове засідання, що, на думку суду, позбавляє Митного брокера на отримання винагороди згідно умов договору.
Однак, колегія суддів вважає рішення судів попередніх інстанції передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному, об'єктивному та всебічному дослідження всіх істотних обставин справи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є наявність взаємних зобов'язань сторін за договором доручення на митне декларування товарів та ступінь їх виконання кожною зі сторін.
Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати зміст взаємних зобов'язань, порядок, спосіб та строки їх виконання, а відтак визначити відповідність наявного виконання умовам договору.
Загальні умови виконання зобов'язань визначені нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судова колегія погоджується з судом апеляційної інстанції, що зустрічні зобовязання по оплаті можуть виникати у відповідача з огляду на виконання позивачем своїх зобов'язань, виходячи з обсягу їх реального надання та обумовленої договором вартості; саме по собі виставлення до оплати рахунків не підтверджує наданих послуг та не є безумовною підставою виникнення грошового зобовязання.
Водночас суперечать положенням вказаних вище норм матеріального права висновки суду апеляційної інстанції про те, що включення позивачем до складу рахунків вартості послуг, що ним не надавалися, та застосування необґрунтованого тарифу звільняє відповідача від необхідності виконати зобовязання по оплаті реально наданих послуг в межах їх узгодженої вартості; визначивши відсутність у рахунках-фактурах відомостей про договір, за яким надавалися послуги, апеляційний суд не перевірив, чи існували між сторонами інші договори про надання послуг чи інші правовідносини, пов'язані з предметом даного спору.
Відхиливши надані позивачем докази за приписами статті 36 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не вказав, в чому саме полягає неналежність чи недопустимість цих доказів. Водночас, посилаючись на надані відповідачем акти виконаних робіт, як такі, що позбавляють митного брокера права на отримання винагороди, апеляційний суд жодним чином це твердження не обґрунтував, не визначив, які саме істотні обставини доводяться цими актами відповідно до умов договору, та чи пов'язують з ними сторони виникнення зобов'язань. Суд не перевірив, ким саме та з яких підстав не підписано вказані акти.
Водночас судова колегія зазначає про порушення відповідачем положень частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України про вжиття сторонами заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, оскільки у своїх доводах та поясненнях відповідач посилається на необґрунтованість нарахування суми позивачем, однак не заперечуючи у своїх доводах та запереченнях надання позивачем послуг митного брокера в цілому, відповідач не надав власного контррозрахунку наданих послуг та їх вартості.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами.
Зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції повинен включати докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, у зв'язку з чим їх висновки у даному спорі не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з вище зазначених підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Заммлер Україна" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року у справі № 8/288 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2008р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач