18 березня 2009 р.
№ 2-30/17034-2007
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання
Заступника прокурора Автономної Республіки Крим
на рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2007 року
у справі
№2-30/17034-2007 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сельхозпромресурс"
до
Сімферопольської районної державної адміністрації
про
визнання недійсними пунктів розпорядження,
за участю представників сторін від:
позивача:
не з'явились
відповідача:
Дюрягіна О.М. -за довіреністю від 03.02.2009р.
прокуратури:
Івченко О.А. -прокурор відділу ГП України (посвідчення від 04.10.2004р.)
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2007р. (суддя Ловягіна Ю.Ю.) позов задоволено; визнано недійсними п.2 та п.4.2 розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації від 31.08.2008р. №2250-р; стягнуто з відповідача на користь позивача 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційному поданні Заступник прокурора АР Крим просить скасувати рішення Автономної Республіки Крим від 19.12.2007р. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні касаційної інстанції. Враховуючи, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представника позивача.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представника відповідача та прокурора, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом, позивач ініціював питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 18,7574га., розташованої за адресою АР Крим, Сімферопольський район, Молодіжна селищна рада, 11-й км. траси Сімферополь-Харків. Розпорядженням Сімферопольської районної державної адміністрації від 27.08.2007 року №2212-р позивачу був наданий дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки в порядку зміни цільового призначення.
Між ТОВ "Сельхозпромресурс" та ДП "Кримський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" був укладений договір на складання проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у порядку зміни її цільового призначення загальною площею 18,7574га для будівництва та обслуговування багатофункціонального торгівельного комплексу, призначеного для обслуговування членів територіальної громади району.
Розроблений проект землеустрою був погоджений у встановленому порядку та був оцінений позитивно згідно висновку державної землевпорядної експертизи.
При розробленні проекту землеустрою також був виконаний розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 1791239,54грн.
На підставі договору оренди від 31.08.2007 земельна ділянка була передана позивачу в користування на умовах оренди строком на 49 років.
Розпорядженням Сімферопольської районної державної адміністрації від 31.08.2007 року № 2250-р проект землеустрою для відведення земельної ділянки у порядку зміни її цільового призначення загальною площею 18,7574га для будівництва та обслуговування багатофункціонального торгівельного комплексу, призначеного для обслуговування членів територіальної громади району, був затверджений та прийнято рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Пунктом 2 вказаного розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації затверджено розмір втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 1791239,54 грн.
Пунктом 4.2 цього ж розпорядження передбачено зобов'язати позивача відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 1791239,54грн.
Визнаючи недійсними пункти 2 та 4.2 Розпорядженням Сімферопольської районної державної адміністрації від 31.08.2007 року №2250-р, місцевий господарський суд виходив з того, що відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва може здійснюватися лише тоді, коли відповідні органи державної влади чи місцевого самоврядування приймають рішення про примусове вилучення чи викуп земельної ділянки у землекористувачів чи землевласників для суспільних потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Крім того, на думку суду, необхідною умовою для відшкодування зазначених втрат закон вказує також використання вилучених сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва у сільському господарстві.
Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Вищевикладені висновки суду першої інстанції не можна визнати в достатній мірі обґрунтованими з наступних підстав.
Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель; відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Визначені у Земельному кодексі України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що настають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.
Головною ознакою, за якою слід вважати наявними втрати сільськогосподарського виробництва, є втрачання сільськогосподарськими угіддями своєї функції головного засобу виробництва у сільському господарстві та їх вибуття з господарського обігу, що і відбувається у випадку вилучення земель.
Земельний кодекс України визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані зазначені втрати, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат, а також порядок використання одержаних коштів.
Враховуючи, що відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України об'єктом відповідних суспільних відносин є не всі землі сільськогосподарського призначення, а лише сільськогосподарські угіддя, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки на час вилучення її для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Однак, місцевий господарський суд не витребував встановлені законом документи, які свідчать про категорію переданої в оренду позивачу земельної ділянки. Відомості Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ст.19 ЗК України).
Вирішуючи спір, суд не встановив, у зв'язку з якими обставинами спірну земельну ділянку було зараховано до земель запасу, не досліджував обставини наявності чи відсутності прийняття відповідачем попередньо рішення про вилучення сільськогосподарських угідь для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.
За таких обставин ухвалене в справі судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційне подання задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2007р. у справі №2-30/17034-2007 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький