12 березня 2009 р.
№ 15/62
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Бакуліної С.В.,
суддів :
Мачульського Г.М.,
Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги
Приватного підприємства “Інтерцентр»
на постанову
від 10.09.2008 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі
№ 15/62
господарського суду
Кіровоградської області
за позовом
Військового прокурора Криворізького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Криворізької квартирно-експлуатаційної частини району
до
Приватного підприємства “Інтерцентр»
про
зобов'язання вчинити дії
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача:
від відповідача:
не з'явились
не з'явились
від прокуратури:
Спорий І.Г. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області (суддя Мохонько К.М.) від 27.06.2008 року у справі № 15/62 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Логвиненко А.О., судді - Мороз Н.Ф., Стрелець Т.Г.) від 10.09.2008 року у справі № 15/62 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2008 року скасовано; позов прокурора задоволено; зобов'язано ПП “Інтерцентр» передати у власність Міністерства оборони України в особі Криворізької квартирно-експлуатаційної частини району три житлові квартири, а саме: 1 квартиру трьохкімнатну, 2 квартири двокімнатні, які розташовані у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, загальною площею 239,85 кв.м., стан яких відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; стягнуто з відповідача судові витрати в сумі 127,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 року і прийняти нове рішення про виконання зобов'язання ПП “Інтерцентр» за договором оренди: передати у власність військовослужбовців дві житлові квартири загальною площею 91,12 кв.м., які розташовані у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, стан яких відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.42, 43, 43, 83 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що між Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України та Виробничим об'єднанням “Лепса» укладений договір №90/1999/ГоловКЕУ від 20.05.1999 року оренди промислового комплексу військового містечка № 51, яке знаходиться на балансі Криворізької КЕЧ району в м. Кривий Ріг.
За умовами договору орендодавець передав, а орендар прийняв строком на 20 років у володіння і користування частину будівель і споруд промислової зони, військового містечка №51 в м. Кривий Ріг, які знаходяться на балансі Криворізької КЕЧ району в м. Кривий Ріг, вартістю 893165 грн. (на 18 грудня 1998 року). Земельна ділянка загальною площею 30856 кв.м., загальна площа споруд 5824,05 кв.м.
В якості плати за орендовані будівлі і споруди орендар передає орендодавцю 20 квартир у м. Кривому Розі, загальною площею 1191,35 кв.м. вартістю 899,65 грн. за 1 кв.м. на загальну суму 1071798 грн. з ПДВ, в тому числі 5 квартир трикімнатні, 14 квартир двокімнатні і одна квартира однокімнатна. Квартири належать орендарю на праві власності згідно договору №329 від 28.08.1996 року і контракту №15 від 05.09.97 року, укладених з ЖБК м. Кривого Рогу.
Орендна плата за орендовані будівлі і споруди на 20 років оренди складається з вартості 20 квартир, які передаються орендодавцю, тобто дорівнює 1071798 грн. з ПДВ. За місяць орендна плата дорівнює 4465,82 грн. з ПДВ. 1071798 грн. : 240 місяців = 4465,82 грн. Таким чином, вартість доля майна, яка належить орендарю в орендованому майні, кожного місяця збільшується на 4465,82 грн., аналогічно збільшується і доля вартості квартир, яка належить орендодавцю. Розмір орендної плати фіксований і не може бути переглянутий на вимогу однієї із сторін. Вартість орендованого майна може бути заплачена орендарем раніше 20 річного строку і передається на його баланс. Договір підписаний представниками сторін, посвідчений печатками і погоджений з відповідними службами Міністерства оборони України.
В додатковій угоді № 1/2002 від 01.09.2002 року сторони внесли деякі зміни до основного договору від 20.05.1999 року. Додаткова угода підписана представниками сторін та посвідчена печатками підприємств.
У зв'язку з невиконанням орендарем обов'язку по передачі орендодавцю трьох житлових квартир (однієї трикімнатної та двох двокімнатних загальною площею 239,85 кв.м.) позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати умови договору. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.509, 526, 611, 615, 651, 653 ЦК України.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що з часу отримання відповідачем від позивача вимоги про виконання обов'язку в натурі, у останнього виникло зобов'язання передати у власність орендаря реш ту квартир, а прокурором обрано передбачений ст.16 ЦК України спосіб захисту інтересів держави.
Суд першої інстанції вмотивував свою позицію щодо відмови в позові тим, що вимоги прокурора і позивача стосовно передачі в якості орендної плати решти квартир є передчасними і заявленими до настання строку для пред'явлення таких вимог.
Касаційний суд не погоджується з висновками судів з огляду на те, що судами обох інстанцій не дано оцінки тому, чи відповідає предмет позову в даній справі передбаченим законом способам захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, виходячи із змісту ст.16 ЦК України цей Кодекс не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як примушення до виконання зобов'язання, яке неможливо присудити виконати в натурі, і такий спосіб не встановлений ані договором, з приводу якого виник спір, ані будь-яким законом України.
Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Нормами спеціального закону, які регулюють дані правовідносини, а саме статтями 26, 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», визначена за невиконання сторонами умов договору оренди відповідальність у вигляді розірвання договору та повернення об'єкту оренди орендодавцю і не передбачена відповідальність у вигляді зобов'язання виконати зобов'язання умов договору.
Договором сторін за невиконання зобов'язань передбачена відповідальність у вигляді відшкодування збитків та сплати пені.
Касаційний суд звертає увагу на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
По суті, предмет позову у вигляді зобов'язання виконати зобов'язання за договором, яке і так має виконуватись в силу договору, що не є припиненим, носить декларативний характер, оскільки в разі винесення рішення про таке, останнє не буде виконане шляхом державно-примусової діяльності, яка (діяльність) не може відбутись шляхом зобов'язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі, в даному випадку по зобов'язанню передати позивачу належні відповідачу на праві власності квартири, що фактично лежить в площині його особистого волевиявлення.
В даній ситуації способом захисту могло б бути розірвання договору, відшкодування збитків, що безпосередньо передбачено законом, визнання права на конкретні квартири, а не зобов'язання передати віртуальні квартири, оскільки суд не з'ясовував наявності у відповідача конкретних квартир і, відповідно, можливості виконання ним зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що обраний ним спосіб захисту цивільного права не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене п.5 ч.1 ст.16 ЦК України, про що зазначалось вище у тексті постанови, оскільки виключає можливість присудження.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Інтерцентр» на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 року у справі № 15/62 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 року та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.06.2008 року у справі № 15/62 -скасувати.
Справу № 15/62 направити до Господарського суду Кіровоградської області на новий розгляд.
Головуючий-суддя
С.Бакуліна
Г.Мачульський
Л.Рогач