18 березня 2009 р.
№ 16/227
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М.-головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі)
Малетича М.М.
розглянувши
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс", м. Київ
на постанову
та рішення
від 12.01.2009 р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 30.10.2008 р. господарського суду Полтавської області
у справі
№ 16/227 господарського суду Полтавської області
за позовом
закритого акціонерного товариства "Кременчуцька нафтова компанія", м. Кременчук Полтавської області
до
1. відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі міського відділення № 62 у м. Криминчуці, м. Кременчук Полтавської області
2. товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс", м. Київ
про
визнання неправомірними дій, повернення безпідставно отриманих коштів та відновлення становища, яке існувало до порушення
в судовому засіданні взяв участь представник:
товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс"
Герасимчук М.О., довір.,
Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.10.2008 року, що прийняте у справі № 16/227 (головуючий суддя -О.М. Тимощенко, судді: В.П. Босий, С.М. Білоусов), позов закритого акціонерного товариства "Кременчуцька нафтова компанія" (далі -Позивач, Компанія) до відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі міського відділення № 62 у м. Криминчуці (далі -Відповідач 1, Банк) та до товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" (далі -Відповідач 2, Товариство) про визнання неправомірними дій, повернення безпідставно отриманих коштів та відновлення становища, яке існувало до порушення був задоволений частково: з Товариства на користь Компанії стягнено 1 714 854 грн. 28 коп. та витрати зі сплати державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" звернулось до Київського міжобласного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2008 року та постановити нове рішення, яким в позові відмовити.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.01.2009 року (головуючий суддя - Т.В. Ільєнок, судді: В.Ю. Шевченко, К.В. Тарасенко) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2008 року -без змін.
Не погоджуючись із прийнятою постановою судом апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.01.2009 року і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В судовому засіданні 18.03.2009 року заявник уточнив касаційні вимоги та просить також скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2008 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 11, 25, 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна суми коштів була перерахована Позивачем Відповідачу 2 після порушення провадження у справі про банкрутство Компанії під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що є порушенням вимог ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, який був підтриманий судом апеляційної інстанції, про стягнення з Товариства на користь Компанії коштів в розмірі заявлених позовних вимог; в іншій частині позову було відмовлено.
Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява містить три вимоги: про визнання неправомірними дій Банку щодо прийняття до виконання платіжного доручення, за яким Компанією було здійснено перерахування на користь Товариства спірної суми вимог; про стягнення з Товариства на користь Компанії спірної суми вимог; відновлення становища, яке існувало до порушення законних прав та інтересів Компанії шляхом зобов'язання Банку солідарно з Товариством повернути Компанії спірну суму коштів.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.
Отже, висновок, зроблений в резолютивній частині по кожній з заявлених вимог, має бути обґрунтований в мотивувальній частині судового рішення.
Як вбачається, суд першої інстанції в резолютивній частині судового рішення дійшов висновку про стягнення з Відповідача спірної суми вимог, який був обґрунтований в мотивувальній частині рішення. Також, згідно мотивувальної частини рішення суд дійшов висновку про незадоволення позовних вимог, пред'явлених до Відповідача 1.
Враховуючи, що Компанією, згідно поданої позовної заяви, до Товариства окрім вимог про стягнення суми коштів також були пред'явлені вимоги про відновлення становища, що існувало до порушення законних прав та інтересів Компанії шляхом зобов'язання, зокрема, Товариство повернути Позивачу спірну суму коштів, колегія суддів зазначає, що по цій позовній вимозі місцевим господарським судом не був зазначений висновок в резолютивній частині рішення. Апеляційна ж інстанція, залишаючи рішення першої інстанції без змін, увагу на це звернула та не дала з цього приводу належної правової оцінки.
Поряд з цим, слід додати наступне.
Однією із правових підстав для пред'явлення позовних вимог у даній справі, як визначив Позивач у позові, та їх задоволення господарським судом є положення ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Так, нормами частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
При цьому, положеннями ст. 1213 ЦК України передбачений спосіб, у який здійснюється повернення безпідставно набутого майна: набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до глави 13 розділу ІІІ книги 1 ЦК України гроші (грошові кошти) відносяться до майна, у зв'язку чим вимоги ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна відносяться також до грошей (грошових коштів).
Як вбачається, викладені положення ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України не містять вимог щодо стягнення безпідставно набутого майна, а лише повернення або відшкодування вартості безпідставно набутого майна. Ця вимога, "про повернення" майна, носить самостійний характер, оскільки загальні положення про зобов'язання не містять норм, які передбачають необхідність повернення виконаного. Стягнення ж, на думку колегії, може бути наслідком невиконання, а не способом виконання, визначених у положеннях ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
У зв'язку із вищевикладеним суд касаційної інстанції зазначає, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів (пред'явлення яких у такий спосіб було обґрунтовано вимогами ст. 1212 ЦК України), суди неналежним чином застосували до заявлених Компанією вимог положення ст. 1212 ЦК України. А тому, судами була надана невірна правова оцінка позовним вимогам щодо стягнення з Відповідача 2 грошових коштів.
Крім цього, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях встановлено, що спірна сума коштів перерахована Компанією на користь Товариства згідно платіжного доручення № 29 від 30.01.2006 року. Також суди зазначили про лист № 20/01 від 26.01.2006 року, який був підставою для перерахування коштів згідно даного доручення. Однак, цей лист не був досліджений судами попередніх інстанцій та взагалі відсутній у матеріалах справи. Тобто судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень не були досліджені всі обставини, за яких відбулось перерахування Позивачем на користь Відповідача 2 спірної суми коштів.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що суд касаційної інстанції, відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України, обмежений в повноваженнях, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, чи відхилені ним, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів дійшла висновку про необхідність нового розгляду справи.
За таких обставин справи, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства та прийняті з неповним з'ясуванням обставин справи, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Дійшовши вказаного висновку, суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційні вимоги в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно звернути увагу на визначені вище вказівки суду касаційної інстанції, які є обов'язковими під час нового розгляду справи відповідно до ст. 11112 ГПК України.
З урахуванням наведеного та керуючись нормами ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" задовольнити частково.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.01.2009 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2008 р. у справі № 16/227 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
М.М. Малетич