04 березня 2009 р.
№ 16/272
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів
Барицької Т.Л.
Подоляк О.А.
розглянувши касаційну скаргу
Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування "Київтранссервіс"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008
та
на рішення
господарського суду міста Києва від 14.08.2008
у справі
№ 16/272
за позовом
Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування "Київтранссервіс"
до
Міжрегіональної академії управління персоналом (у формі АТЗТ)
про
про розірвання договору та стягнення 18 160,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Руденко І.В. (дов. №06-1/25 від 12.01.2009);
Подолянко Т.В. (дов. №06-1/06 від 02.01.2009);
- відповідача Зозуля О.В. (дов. №186/08 від 31.12.2008);
Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.02.2009 розгляд справи №16/272 було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2008 у справі №16/272 (суддя Ярмак О.М.) Комунальному підприємству "Київпастранс" в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування "Київтранссервіс" (надалі позивач/ скаржник) відмовлено в задоволенні позову до Міжрегіональної академії управління персоналом (у формі АТЗТ) (надалі відповідач) про розірвання укладеного між ними інвестиційного договору №86 від 08.08.2003, про зобов'язання відповідача здійснити демонтаж зупинкових комплексів, стягнення з відповідача заборгованості за технічне обслуговування за січень-травень 2008 року у сумі 18 160,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 (судді: Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позивач, не погоджуючись із судовими рішеннями, прийнятими у даній справі, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами норм матеріального права -ст.ст. 525, 611, 627, 651 ЦК України та ст. 193 ГК України, а також норм процесуального права -ст. 84 ГПК України.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 1112 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При розгляді даної справи судами попередніх судових інстанцій встановлені наступні обставини:
- 08.08.2003 між позивачем та відповідачем укладений Інвестиційний договір №86 фінансування, спорудження та утримання малих архітектурних форм (зупинкових комплексів) та павільйонів очікування на зупинках громадського транспорту, згідно з п. 1.1. якого сторони зобов'язалися забезпечити переобладнання зупинок міського громадського транспорту зупинковими комплексами згідно з додатком №1;
- зупинковим комплексом, відповідно до умов даного договору є об'єкт, що складається з павільйону очікування та торгового павільйону для продажу товарі народного споживання з вмонтованою секцією для продажу проїзних квитків міського громадського транспорту і розміщується на зупинці громадського транспорту;
- пунктом 2.1.1. договору визначено, що відповідач зобов'язався за свій рахунок і на свій ризик забезпечити фінансування: розробку та узгодження необхідної дозвільної документації; проектування, виготовлення, установки і наступне технічне утримання зупинкових комплексів;
- господарський суд першої інстанції встановив, що звертаючись із даним позовом, позивач посилається на п. 8.2. договору, яким передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов'язань по даному договору, останній може бути достроково розірваний з ініціативи другої сторони; в обґрунтування порушення відповідачем договору позивач посилається на порушення ним п. 4.2. договору, яким передбачений обов'язок відповідача перерахувати кошти за виконання проекту, підготовку та узгодження дозвільної документації;
- пунктом 2.2.1 договору передбачений обов'язок позивача виготовити, узгодити та забезпечити відповідача повним комплектом дозвільної документації (додаток №2) необхідної для встановлення та експлуатації зупинкового комплексу, що підтверджується актом приймання-передачі документів;
- доказів виконання взятих на себе зобов'язань позивач не надав, крім того, додатками до договору №86, якими сторони узгоджували обладнання зупинок, строки оплати відповідачем не встановлені;
- посилання позивача на те, що відповідач утримує зупинкові комплекси в неналежному технічному та санітарному стані, господарським судом до уваги не прийняті у зв'язку з ненаданням позивачем відповідних доказів, а також спростовуються запереченнями відповідача;
- стосовно посилань позивача на порушення відповідачем п. 2.1.4 договору, яким передбачений обов'язок відповідача щомісячно виділяти додаткові кошти на технічне утримання та прибирання інших павільйонів очікування, передбачених договором, господарський суд прийшов до висновку, що дане твердження не відповідає дійсності, оскільки позивач в якості доказу надав рахунок №1122 від 31.07.2008, а позов датований 24.06.2008;
- щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості за технічне утримання та прибирання за січень-травень 2008 року на загальну суму 18 160,00 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначена сума вже сплачена відповідачем, з якої: 10 000,00 грн. -до звернення з позовом, 8 160,00 грн. -після звернення, а тому провадження у цій частині вимог підлягає припиненню, а в решті вимог слід відмовити;
- крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення позивачем порядку, передбаченого ст. 188 ГК України, яким врегульований порядок розірвання господарських договорів.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із наведеними висновками суду першої інстанції, проте зазначив, що суд першої інстанції припустився помилки, пославшись в мотивувальній частині рішення на ст. 188 ГК України, оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; проте, така помилка не призвела до прийняття неправильного по суті судового рішення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають, враховуючи таке.
Приписами ст. 47 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.
Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони, відповідно до статті 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до п. 8.2. договору в разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов'язань по даному договору, останній може бути достроково розірваний з ініціативи другої сторони.
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи, зокрема, розірвати укладений між ним та відповідачем інвестиційний договір №86, посилається на порушення відповідачем таких пунктів договору: 2.1.1., 2.1.3, 2.1.4., 3.2., 3.3, 4.2., 4.3., 9.2.
Проте, суд касаційної інстанції, дослідивши оскаржувані судові рішення, прийшов до висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи вибірково досліджено виконання відповідачем умов договору, про порушення виконання яких стверджує позивач, а висновки по дослідженим судами пунктам договору №86, про порушення яких стверджує позивач, є передчасними.
Так, суди попередніх інстанцій, досліджуючи виконання відповідачем п.п. 1.3., 2.1.4, 4.2. договору №86, прийшли до передчасного висновку про те, що додатковими угодами до договору №86, укладеними між позивачем та відповідачем, не передбачені строки сплати коштів на обладнання зупинок. Такий висновок судів не ґрунтується на матеріалах справи, та зроблений без належного дослідження додаткових угод до договору №86, якими передбачений розмір, порядок та строки оплати за встановлення, облаштування та утримання інших павільйонів.
Крім того, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх судових інстанцій про те, що твердження позивача про порушення відповідачем п. 2.1.3. договору №86 (утримання зупинкових комплексів та прилеглих територій в належному стані) є недоведеними та спростовується поясненнями відповідача, оскільки судами попередніх судових інстанцій не досліджені Приписи, подані позивачем на підтвердження таких доводів.
До того ж, є передчасними висновки судів і припинення провадження у частині вимог позивача про стягнення з відповідача 18 610,00 грн., оскільки такий висновок судів зроблений без належного дослідження матеріалів справи, без урахування періоду, за який позивач просить стягнути вказану заборгованість, а також без врахування пояснень позивача стосовно наявності у відповідача заборгованості саме у такому розмірі; крім того, суди не зазначили, на підставі яких розрахункових (банківських) документів вони зробили висновок про сплату відповідачем вказаної суми заборгованості.
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач в обґрунтування своїх вимог про розірвання договору у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору №86 посилався, в тому числі, на порушення ним п. 9.2. договору, згідно з яким жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором іншим сторонам без письмової згоди другої сторони.
Проте, суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні позову, взагалі не досліджував посилання позивача на порушення відповідачем такої умови договору.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в апеляційному порядку правомірність рішення суду першої інстанції, в частині посилання позивача на порушення відповідачем п. 9.2. договору, зазначив, що укладені відповідачем з іншими юридичними особами договори на встановлення (придбання, виготовлення) зупинкових комплексів не визнані в установленому законом порядку недійсними. Проте, в даному випадку, не має принципового значення визнання чи не визнання укладених між відповідачем та іншими суб'єктами господарювання недійсними вказаних договорів, а встановлення дотримання чи порушення відповідачем п. 9.2. договору, яким передбачена обов'язкова письмова згода іншої сторони на передачу своїх прав за цим договором третій стороні; отже, залишилися недослідженими подані позивачем копії договорів, укладених відповідачем з різними юридичними особами, за умовами яких відповідач у даній справі здійснював закупівлю, або сприяв виготовленню та встановленню зупинкових комплексів на зупинках громадського транспорту.
В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України визнає, що спір розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд, під час якого господарським судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування "Київтранссервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 та на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2008 у справі №16/272 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 та рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2008 у справі №16/272 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
О.А. ПОДОЛЯК