22 січня 2009 р.
№ 15/375
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу та
касаційне подання
Виконавчого комітету Краматорської міської ради
Заступника прокурора Донецької області
на постанову
від 21.10.2008
Донецького апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Донецької області № 15/375
за позовом
ТОВ "Енергохолдинг"
до
3-тя особа
при участі
Виконавчого комітету Краматорської міської ради
Національна комісія регулювання електроенергетики України
Генерального прокурора України
Прокурора Донецької області
про
стягнення збитків в розмірі 8129399 грн.
за участю представників:
- позивача
Білозерова І.М.
- відповідача
- прокуратури
Білоуса І.Г.
Рудак О.В.
Рішенням господарського суду Донецької області від 08.08.2008 у справі № 15/375 (суддя Мальцев М.Ю.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергохолдинг" (далі -позивач), уточнених ним в процесі розгляду справи, до Виконавчого комітету Краматорської міської ради (далі -відповідач) про стягнення збитків, пов'язаних з невідшкодуванням різниці між розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво теплової енергії та розміром встановлених відповідачем тарифів, за період з жовтня 2005 року по червень 2006 року в сумі 8129399 грн. відмовлено.
Рішення мотивовано необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивач, в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України, не довів належними і допустимими доказами дотримання ним умов для отримання різниці між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на послуги теплопостачання, в т.ч. факт встановлення саме для нього відповідним органом після 01.01.2005 і до початку опалювального сезону 2005/2006р.р. тарифу на теплову енергію, який нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, визначення цим органом механізму компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством, та, відповідно, порушення ним такого механізму.
Донецький апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 21.10.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Алєєвої І.В., суддів Величко Н.Л., М'ясищева А.М.) рішення у справі скасував, задовольнивши позовні вимоги частково в розмірі 8071628 грн., в решті позовні вимоги залишені без задоволення.
Постанова мотивована тим, що позивачем доведені підстави стягнення збитків з відповідача, а саме: протиправність бездіяльності відповідача, шкідливі наслідки для позивача, причино-наслідковий зв'язок між протиправною бездіяльністю відповідача та шкідливими наслідками для позивача, вину саме відповідача у заподіянні збитків, оскільки, відповідач в порушення приписів Господарського кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про теплопостачання", які набрали чинності і діяли в період виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі (2005-2006р.р.) і якими передбачений обов'язок відповідача надати дотації або відшкодувати різницю між розміром тарифів та реальними витратами виробника та постачальника теплоенергії, не вчинив дій, направлених на регулювання відповідних тарифів та на відшкодування реальних витрат позивача.
Не погоджуючись з постановою у справі, Виконавчий комітет Краматорської міської ради в касаційній скарзі та Заступник прокурора Донецької області в касаційному поданні просять її скасувати, рішення у справі залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 01.10.2003 № 439 погоджені тарифи на послуги з опалення та гарячого водопостачання, які надаються Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" та Краматорською філією ЗАТ "Торговий Дім "Мегаресурс", а рішенням від 05.10.2005 № 428 до вищезазначеного рішення, зокрема, до додатку 2, внесені зміни, шляхом заміни в колонці "Найменування підприємств постачальників послуг" слів "Краматорська філія ЗАТ "Торговий Дім "Мегаресурс" на слова “Краматорська філія ТОВ "Енергохолдинг". Прийняття зазначених змін пов'язане з анулюванням ліцензії на виробництво та постачання електричної енергії по нерегульованому тарифу, виданої ЗАТ "Торговий Дім "Мегаресурс", та видачею ліцензії на ці послуги ТОВ "Енергохолдинг".
Крім того, рішенням виконавчого комітету Краматорської міської ради від 05.10.2005 за № 430 "Про початок опалювального періоду 2005/2006 року" позивачеві рекомендовано почати опалювальний період з 15.10.2005.
В опалювальний період 2005/2006 року позивачем здійснювалося виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам м. Краматорська за тарифами, погодженими рішенням виконкому № 439 від 01.10.2003.
Позивач, вважаючи, що відповідач саме для нього і саме рішенням від 05.10.2005 встановив тариф у розмірі, нижчому ніж економічно-обґрунтовані витрати на виробництво теплової енергії, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді різниці між затвердженим відповідачем розміром цін/тарифів та фактичними витратами на виробництво, транспортування і постачання послуг теплоенергії за період з жовтня 2005 року по червень 2006 року в сумі 8129399 грн., обґрунтовуючи такі вимоги приписами ст. ст. 11, 22, 509, 526 Цивільного кодексу України, ст. 191, 224 Господарського кодексу України, ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування".
Згідно з висновком № 2485 від 23.05.2007 призначеної судом першої інстанції судово-економічної експертизи, складеним Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз, діючі тарифи у період з жовтня 2005 року по червень 2006 року у м. Краматорську щодо оплати послуг з опалення та гарячого водопостачання не відповідають дійсній собівартості вказаних послуг та є нижчими від цієї собівартості, діючий у вказаний період тариф на оплату не відшкодовує в повному обсязі понесені фактичні витрати позивача, згідно наданої експертам довідки відповідач частково відшкодував вищевказану різницю у розмірі 2100000 грн., отже, у спірний період позивач зазнав збитків у сумі 8129399 грн., однак, у зв'язку з виявленням експертом помилки позивача на суму 57771 грн., фактична сума збитків складає 8071628 грн. (8129399 грн. -57771 грн.).
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог, при цьому, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог і безпідставності стягнення збитків саме з відповідача у зв'язку з відсутністю як факту правопорушення з боку останнього, так і його вини у заподіянні збитків позивачеві, натомість суд апеляційної інстанції віднайшов у бездіяльності відповідача, яка виразилась у невиконанні ним встановленого нормами ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язку з надання дотації або відшкодування різниці між розміром тарифів та реальними витратами виробника і постачальника теплоенергії, склад цивільного правопорушення, задовольнивши позовні вимоги в частині відшкодування збитків на суму 8071628 грн., визначену експертом.
Втім, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що здійснені з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, а також погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Відповідно до п. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Згідно п. 5 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що норми пунктів 4 та 5 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відповідно до п. 1 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги" набрали чинності з 01.01.2005.
Разом з тим, колегія суддів вважає хибною позицію позивача, покладену судом апеляційної інстанції у висновки про підставність позовних вимог, що виконавчий орган міської ради своїм рішенням від 05.10.2005 №428, тобто, вже після 01.01.2005, затвердив для позивача тарифи на послуги теплопостачання на рівні, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, тому зобов'язаний відшкодувати різницю на підставі норм пунктів 4 та 5 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", оскільки, як правомірно встановлено судом першої інстанції, цим рішенням від 05.10.2005 виконком лише вніс зміни до власного рішення від 01.10.2003 № 439, зокрема, до додатку 2, яким були погоджені з 01.10.2003 тарифи на послуги з опалення та гарячого водопостачання, які надаються Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" та Краматорською філією ЗАТ "Торговий Дім "Мегаресурс", шляхом заміни в колонці "Найменування підприємств постачальників послуг" слів "Краматорська філія ЗАТ "Торговий Дім "Мегаресурс" на слова “Краматорська філія ТОВ "Енергохолдинг", отже, тарифи були погоджені, саме рішенням від 01.10.2003, тобто, поза межами дії в часі норм пунктів 4 та 5 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Таким чином, позивач не довів, що внаслідок погодження відповідачем тарифів, а не їх встановлення, до набрання чинності законодавством, на яке він посилається в обґрунтування позовних вимог, у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати з відповідного місцевого бюджету різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Крім того, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не звернув увагу, що таке відшкодування обумовлюється видатками місцевого бюджету, які починаючи з наступного бюджетного року мають передбачатись відповідною сільською, селищною, міською радою, втім, відповідач не є органом, що затверджує такі видатки і не може нести відповідальність за їх не затвердження та/або затвердження чи виплату у розмірі, який не покриває втрат на виробництво цих послуг, отже, задоволення позову відбулось поза межами обставин, які не є предметом розгляду і доказування у даній справі.
Відповідно до приписів ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 №2633-ІУ, який набрав чинності з 06.07.2005, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання; тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання; у разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Втім, як зазначено вище, оскільки позивач в процесі розгляду спору не довів, що саме відповідач і після 06.07.2005 встановлював і затверджував саме для позивача тариф на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, який нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, відсутні підстави вважати, що у відповідача виник обов'язок передбачити механізм компенсації різниці, при цьому, факт визначення цим органом механізму компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством, та, відповідно, порушення ним такого механізму позивачем також не доведено.
В силу статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодовувати кредиторові завдані цим збитки.
Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).
Однак, за умови, що позивач не довів, у яких саме зобов'язальних правовідносинах перебувають сторони за справою, яке саме зобов'язання мав виконати відповідач і у який саме строк це зобов'язання мало бути ним виконане, висновок суду апеляційної інстанції, що порушення відповідачем такого зобов'язання потягло виникнення збитків у майновій сфері позивача і наявність в діях (бездіяльності) відповідача повного складу цивільного правопорушення, колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на нормах діючого під час виникнення спірних правовідносин законодавства, суперечить матеріалам і обставинам справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків і задоволення позовних вимог відсутні.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції, прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, підлягає скасуванню, натомість, законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2008 у справі господарського суду Донецької області № 15/375 скасувати.
Рішення господарського суду Донецької області від 08.08.2008 у справі № 15/375 залишити в силі.
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Краматорської міської ради та касаційне подання Заступника прокурора Донецької області задовольнити.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос