Справа № 1625/5081/12
"11" липня 2013 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі :
головуючого - судді Гальченко О.О.,
при секретарі Вітренко С.С.,
з участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ковалівської сільради Полтавського району та області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними рішення сесії Ковалівської сільради, державних актів на право власності на земельну ділянку, -
Позивач 27.12.2012 року після усунення недоліків позову звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання незаконними рішення сесії Ковалівської сільради, державних актів на право власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що в серпні 2000 року він купив у гр. ОСОБА_5 приватизовану земельну ділянку площею 0,19 га. для обслуговування житлового будинку господарських будівель та жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 про що свідчить копія договору купівлі-продажу від 07.08.2000 року.
Вказана земельна ділянка площею 0,19 га. була передана у приватну власність ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Ковалівської сільської ради народних депутатів від 26.12.1996 року № 108 та на неї було видано державний акт на право приватної власності на землю ІУ-ПЛ № 059524. Договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку був нотаріально посвідчений, але з причин матеріального характеру, він у той момент не зареєстрував право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку, а на житловий будинок зробив це лише у 2009 році, про що свідчить копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) будинок.
У 2009 році раніше не знайомий йому гр. ОСОБА_6 зненацька відгородив бетонними блоками земельну ділянку площею 0,08 га., які згідно Державного акту на право приватної власності на землю ІУ-ПЛ № 059524, входять до земельної ділянки площею 0,19 га. належної йому на підставі договору купівлі-продажу приватизованої земельної ділянки від 07.08.2000 року. На його здивування він пред»явив йому державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 183105, виданий 27.03.2009 року на ім»я його батька - ОСОБА_4, в якому зазначається, що вказаний державний акт був виданий на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.11.2005 року. В даний час право власності на вказану земельну ділянку належить ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_4 її йому подарував, про що свідчить засвідчувальний нотаріальний напис на акті.
З метою з»ясування підстав виникнення права власності на частину належної йому земельної ділянки площею 0,08 га. у гр. ОСОБА_4 (та ОСОБА_6.) він звернувся до землевпорядника Ковалівської сільської ради - Кравченко А.В., яка повідомила йому усно, що у 2001 році на підставі рішення сесії Ковалівської сільської ради № 44 від 25.05.2001 року спірна земельна ділянка з незрозумілих причин була виділена гр. ОСОБА_3, на ім»я
якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 644345. Цю інформацію землевпорядник повідомила на підставі даних, внесених у земельно-кадастрову та
2
погосподарську книги, однак, копії відповідних документів вона йому не пред»явила.
З метою захисту своїх прав у квітні 2011 року він звернувся до Полтавського районного суду із позовною заявою до ОСОБА_6, Ковалівської сільради, Полтавської райдержнотконтори та відділу Держкомземресурсів у Полтавському районі про визнання недійсними рішення Ковалевської сільради, державних актів, договору купівлі-продажу та договору дарування земельної ділянки, відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні. В результаті судового розгляду суд залишив позовну заяву без розгляду. При цьому, неофіційно порадив йому спочатку виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та спробувати зареєструвати право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку, тобто отримати державний акт.
На виконання укладеного ще в листопаді 2010 року договору № зм-0002003 на розробку технічної документації із землеустрою, державним підприємством «Полтавський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» протягом липня-жовтня 2011 року була виготовлена технічна документація із землеустрою, встановлено в натурі та погоджено межі земельної ділянки. Площа земельної ділянки у визначених межах становить 0,19 га., з них: ріллі - 0,0938 га., багаторічних насаджень - 0,0092 га., під будівлями та дворами - 0.0870 га.
При цьому, належній йому земельній ділянці було присвоєно відповідний кадастровий номер. Однак, під час погодження актів про встановлення і погодження в натурі меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання, вони були підписані із застереженням землевпорядника Ковалівської сільської ради Кравченко А.В., що «на частину земельної ділянки є державний акт ЯЗ № 183105 на ім»я ОСОБА_4.».
Після цього, за результатами проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файла, проведеної управлінням Держкомзему у Полтавському районі, виявлено, що існує перетин з раніше зареєстрованою земельною ділянкою (про що свідчить відповідний протокол із фотовикопіюванням із кадастрового плану. Тобто, це перетин належної йому за договором купівлі-продажу земельної ділянки із спірною земельною ділянкою площею 0,08 га., яка на даний час належить ОСОБА_6 До суду його змусив звернутись той факт, що без визнання недійсним рішення сесії Ковалівської сільської ради № 44 від 25.05.2001 року та скасування державних актів серії ЯЗ № 183105 та серії РЗ № 644345, він не може у встановленому законом порядку зареєструвати в органі Держкомзему своє право власності на належну йому земельну ділянку на підставі виготовленої технічної документації із землеустрою, оскільки його земельна ділянка фактично поділена на дві ділянки, що мають різні кадастрові номери, які накладаються одна на одну. Суд, у свою чергу, в червні 2011 року фактично відмовив йому в задоволенні позовних вимог у зв»язку з відсутністю державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Таким чином, виходить «замкнутий круг», який неможливо розірвати без скасування рішення сесії Ковалівської сільської ради № 44 від 25.05.2001 року та державних актів на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 644345 та ЯЗ № 183105. Враховуючи викладене, він змушений звернутися до суду за захистом своїх законних прав. У відповідності до п. а) ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
У відповідності до ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Згідно п. а) ч. 2 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. Ним на законних підставах була набута земельна ділянка, оскільки договір купівлі-продажу був укладений в порядку, встановленому законом, тобто укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований.
Згідно ч. 9 ст. 126 ЗК України, державний акт на право власності та право постійного користування земельною ділянкою видається на одну земельну ділянку.
Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для
3
попереднього землевласника.
Відповідно до ч. 2, ч. З ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом :
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку прушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
г) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом способів.
Крім того, дана норма доповнюється постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у відповідності до п. 7 якої «власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою».
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.
Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений ст. 140, 141 ЗК України перелік підстав для цього є вичерпним.
Згідно положень ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 393 ЦК України, згідно якої правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати відшкодування завданих збитків.
Згвдно ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Позивачем не порушено строк позовної давності, оскільки у відповідності до п. 4) ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Прохав визнати незаконним та скасувати рішення сесії Ковалівської сільської ради № 44 від 25.05.2001 року про передачу земельної ділянки розміром 0,08 га., що знаходиться в АДРЕСА_1, у власність гр. ОСОБА_3. Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну
4
ділянку серії РЗ № 644345, виданий на ім»я ОСОБА_3. Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 183105, виданий на ім»№я ОСОБА_4. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а сааме : судовий збір у розмірі 107,30 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
В судовому засіданні позивач та його адвокат ( а. с. 40 - 41 ) позов підтримали із вказаних в ньому підстав. На уточнення суду вказали, що неможливо ідентифікувати розташування його земельної, наполягавши неодноразово на правомірності придбання ним земельної ділянки, що ніким із сторін не оспорювалось. А судові витрати необхідно стягувати із Ковалівської сільради внаслідок їх неправомірних дій - незаконного виділення земельної ділянки ОСОБА_4 та неуважності сільради, оскільки вони мали ситуативні плани та акти погодження меж, а можливо помилкового або спеціального незаконного виділення землі. Дали аналіз наданим ними доказам у справі, посилаючись виключно на свою думку, не будучи спеціалістами в галузі землеустрою. Щодо існування факту накладення земельних ділянок або їх перетину, то послалися як на доказ лише на технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на його ім»я, яка мається і в інших сторін без зазначення такого факту та має рівноцінну силу із ним. Крім цього, позивач вказував, що коли придбав земельну ділянку, то знав, що поряд хтось є, бо бачив фундамент забудови, з ким межує на даний час йому не відомо та затруднявся сформулювати підстави щодо своїх позовних вимог згідно діючого законодавства. А також, йому не відомо, хто забрав у нього спірні 0,08 га. та наполягав, що у фактичному користуванні він логічно має 0,11 га. замість 0,19 га., про що доказів не має, тому не надав.
Представники відповідача - Ковалівської сільради Полтавського району та області - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ( а. с. 76, 137 ) позов не визнали із підстав того, що дії сільради щодо виділення землі були правомірними, а ОСОБА_6 крім цього є і добросовісним набувачем земельної ділянки у попереднього власника - його батька згідно договору дарування, а батько в свою чергу придбав цю землю у ОСОБА_3 Ці данні містяться в погосподарських книгах, про що надала докази. Що стосується рішення сільради № 44 від 25.05.2001 року, то з часу його винесення вже змінилося два власника земельних ділянок і в них не виникало ніяких спорів, тому рішення є законним. Висловила думку, що можливо при виготовленні технічної документації на землю якась землевпорядна організація допустила помилку, але це була не сільрада, тому з неї не можливо проводити якісь стягнення.
Відповідач ОСОБА_10 позов не визнав, пояснивши, що земельну ділянку йому було наділено сільрадою в 1995 року, яку він в подальшому приватизував, а потім продав ОСОБА_4 та передав йому всю технічну документацію по землі. Тому, будь - яких спорів щодо землі не було.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_6 позов не визнав, пояснивши, що його батько - ОСОБА_6 придбав землю і спорів не було і тим паче підозр про якісь накладення. Ця земельна ділянка знаходилася паралельно до землі, яка на даний час є землею позивача, який пахав цю землю до 2010 року і на межі між ними був розташований паркан. Факт перетину ділянок не визнає, бо позивач повинен був належним чином своєчасно оформити всі документи при купівлі - продажу. Крім того, поряд з позивачем є вільна земля близько 0,10 га., але він чомусь її займати не хоче, а лізе на його частину ділянки. В разі якщо задовольнити його позов, то він буде позбавлений виїзду на вулицю і буде знаходитися серед городів. Тому, вважає, що це питання можливо вирішити мирним шляхом, звернувшись у сільраду. До того ж він є інвалідом 2 групи і йому буде важко виконувати земельні роботи на такій ділянці.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - Головного Управління Держкомзему у Полтавській області ( а. с. 96 ) - Чорна М.В. ( а. с. 90 ) при вирішенні спору послалась на розсуд суду, оскільки розпорядником спірної земельної ділянки в даному випадку є сільрада.
Відповідач - ОСОБА_4 в засідання не з»явився, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності, згідно якої позов не визнав ( а. с. 135 ). Тому, суд за згоди решти
сторін, вважає за можливе розгляд справи по суті у відсутності нез»явившогося, належно повідомленого відповідача по наявним матеріалам справи та за наявності від нього
5
відповідної заяви.
Судом встановлено, що сторони по справі : ОСОБА_2, ОСОБА_6 правомірно отримали у власність кожний свою земельну ділянку, про на даний час мають державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, до яких мається відповідна технічна документація із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( а. с. 6 - 28, 150 - 187 ). Згідно технічної документації на земельну ділянку на ім»я ОСОБА_2, яка не має переваги над іншими технічними документаціями, то по результатам проведення перевірки існує перетин з раніше зареєстрованою земельною ділянкою без визначення конкретних параметрів ( а. с. 17 - 28 ).
Суд, заслухавши сторін, адвоката, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов не підлягає задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 Цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Випадків, а саме підстав звільнення від доказування згідно ст. 61 ЦПК України судом не встановлено.
Виходячи із вказаних норм закону, позивач не надав суду належних та допустимих доказів стосовно заявлених позовних вимог, так як його вимоги ґрунтуються на його припущеннях, оскільки висновок щодо перетину його земельної ділянки з іншою ділянкою ґрунтується лише на зазначеному в його технічній документації, яка має таку ж юридичну силу, як і технічна документація на іншу земельну ділянку іншої сторони у справі, де такого перетину не зазначено. Тому, не може судом братися до уваги як беззаперечний доказ вказаного факту і як наслідок вини відповідача - сільради. Враховуючи, що суд не має технічних познань, в тому числі і в галузі землеустрою, то не може самостійно надати перевагу одного доказу над іншим, а саме однієї технічної документації над іншою, на підставі аналізу та оцінки наданих сторонами доказів судом. Тим паче, без встановлення чітких параметрів в разі наявності такого перетину. Одночасно суд беззаперечно погоджується із правовим обгрунтуванням позовних вимог, але без вирішення питання шляхом проведення судово - земельно - технічної експертизи, про яку ні позивач ні його адвокат клопотань не заявляли, не оплачували відповідним чином згідно ст. 133 ч. 2 ЦПК України, на підставі наданих суду доказів об»єктивно вирішити не може. На підставі чого суд не може, як наслідок, визнавати незаконним рішення сільради та недійсними державні акти і вказувати при цьому на будь - яку вину сільради.
Керуючись ст. 27, 31, 57 - 61, 79, 88, 143, 207, 208, 212, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, ст. 81, 126, 152, 153, 158 ЗК України, ст. 268, 377, 386, 398 ЦК України, ст. 4, 7, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року ( із наступними доповненнями та змінами ), суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Ковалівської сільради Полтавського району та області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними рішення сесії Ковалівської сільради, державних актів на право власності на земельну ділянку - відмовити за необґрунтованістю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.
Суддя: О. О. Гальченко