Справа № 1506/5337/2012
Провадження № 2/496/195/13
07.02.2013 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Горяєва І.М.,
за участю секретаря - Горюхіної А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,-
12.11.2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом (а.с.2-3), який потім уточнив (а.с.40-41) та просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу від 16.10.2007 року дійсним та визнати за позивачем право власності на ? частину житлового будинку, земельної ділянки площею 0,1250 га та господарську будівлю, які розташовані в АДРЕСА_1. Крім того, стягнути з відповідачки на його користь судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивував тим, що 19.01.2007 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу ? частини житлового будинку АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га, яка складає ? частину земельної ділянки площею 0,2500 га, а також господарської будівлі, що розташована на частині зазначеної земельної ділянки. Вказана угода укладена на суму 326 000 дол. США, що на дату укладення, згідно курсу НБУ, складає 1 646 300 грн. та відповідачка отримала вказані кошти від позивача у три етапи, про що є відповідні розписки, а саме: 19.12.2006 року - 50 000 дол. США, 19.01.2007 року - 250 000 дол. США та 04.02.2007 року - 26 000 дол. США. Таким чином позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі. За домовленістю між сторонами відповідачка повинна була оформити всі необхідні документи та передати обговорені частки нерухомого майна у власність позивача до 01.09.2007 року, однак через сімейні обставини ОСОБА_2 переносила строки. Після реєстрації будинку БТІ та РОН, ОСОБА_2 знову не передала частину будинку, але намір щодо продажу частини будинку підтвердила новим договором купівлі-продажу від 16.10.2007 р., потім відповідачка знову відкладала строки передачі будинку та земельної ділянки, аж поки на весні 2012 року повідомила позивача про те, що всі документи готові, однак у неї виникли розбіжності з приводу продажу будинку та земельної ділянки з її чоловіком ОСОБА_3 та рекомендувала спочатку звернутись до нього, що і зробив позивач. Однак, коли ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3, той, зазначив, що про договір купівлі-продажу йому взагалі нічого не відомо, відмовився надавити документи на будинок. На підставі викладеного ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду з вказаним позовом.
У судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позивні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позові (а.с.2-3, 40-41).
Тертя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, у якій просив справу слухати у його відсутність, вирішення вказаної справи залишав на розсуд суду (а.с.56).
Представник відповідачки та третьої особи ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги позивача визнав та не заперечував проти їх задоволення.
Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено у судовому засіданні, власником нерухомого майна, яке розташоване в АДРЕСА_1, а також земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої також за вказаною вище адресою, є ОСОБА_3 на підставі - свідоцтва про право власності на житловий будинок від 14 вересня 2007 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 08.08.2007 р.(а.с.44-45).
Згідно інформаційної довідки №608 від 05.12.2012 р., свідоцтво про право власності на житловий будинок від 14 вересня 2007 року ОСОБА_3 зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.09.2007 р.(а.с.30).
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута угода про купівлю-продаж ? частини житлового будинку з надвірною спорудою, розташованого на земельній ділянці площею 0,2500 га та ? частину від цієї земельної ділянки площею 0,1250 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 та 19.01.2007 року був укладений письмовий договір купівлі-продажу, який не був нотаріально посвідчений (а.с.7-8).
ОСОБА_2 отримала кошти від позивача у три етапи, а саме: 19.12.2006 року - 50 000 дол. США, 19.01.2007 року - 250 000 дол. США та 04.02.2007 року - 26 000 дол. США, що підтверджується відповідними розписками (а.с.9-11). Після чого, 16.10.2007 р. позивач та відповідачка склали ще один письмовий договір купівлі-продажу (змінений та доповнений), який також не був нотаріально посвідчений (а.с.42).
Як стверджує позивач, ОСОБА_2 просила відкласти строки передачі ? частини житлового будинку з надвірною спорудою і ? частини земельної ділянки площею 0,1250 га, разом з тим на весні 2012 року відповідачка повідомила позивача про те, що всі документи готові, однак у неї виникли розбіжності з приводу продажу будинку та земельної ділянки з її чоловіком ОСОБА_3 та рекомендувала всі питання вирішити з її чоловіком, останній повідомив позивача, що про договір купівлі-продажу йому взагалі нічого не відомо та відмовився надавити документи на будинок.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, які передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 655 ЦК України по договору купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і заплатити за нього визначену грошову суму.
Ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Згідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, і здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Ч.3 ст. 640 ЦК України (станом на 2007 р.) передбачено, що договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
На підставі ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Оцінюючи надані докази, суд вважає, що договір купівлі-продажу від 16.10.2007 р. ? частини житлового будинку, земельної ділянки площею 0,1250 га та господарської будівлі, які розташовані в АДРЕСА_1, укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 не може бути визнаний дійсним в судовому порядку, так як в судовому засіданні не найшов підтвердження факт укладення спірного договору між сторонами, тому даний договір не є укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін, оскільки договір купівлі-продажу відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Суду не було надано доказів того, що відповідачці ОСОБА_2 було виділено ? частину житлового будинку, земельну ділянку площею 0,1250 га та господарську будівлю в натурі та вона є власником зазначеного нерухомого майна, відповідно до діючого законодавства, що розташоване в АДРЕСА_1.
Крім того, судом встановлено, що відповідачка на час укладення первісної угоди з позивачем, тобто 19.01.2007 року, не була власником спірного нерухомого майна, оскільки судом встановлено, що власником нерухомого майна, яке розташоване в АДРЕСА_1, а також земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої також за вказаної вище адресою, є ОСОБА_3 на підставі - свідоцтва про право власності на житловий будинок від 14 вересня 2007 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 08.08.2007 р.(а.с.44-45), яке було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно лише 27.09.2007 р. (а.с.30), також відповідачка на час укладення зміненої та уточненої угоди з позивачем, тобто 16.10.2007 р., не була власником спірного нерухомого майна, оскільки, як вже було зазначено вище, суду не було надано жодного доказу виділення ОСОБА_2 ? частини нерухомого майна в натурі, тобто відповідачка особисто не мала права здійснювати будь-які дії зі спірним майном.
Крім того, доказів того, що хто-небудь зі сторін ухилявся від нотаріального посвідчення договору-купівлі продажу спірного нерухомого майна, суду надано не було, зазначену обставину підтвердив сам позивач, посилаючись на те, що ОСОБА_2 на весні 2012 року повідомила ОСОБА_1 про те, що всі документи готові, однак у неї виникли розбіжності з приводу продажу будинку та земельної ділянки з її чоловіком ОСОБА_3, а останній повідомив позивача, що про договір купівлі-продажу йому взагалі нічого не відомо та відмовився надавити документи на будинок.
Приймаючи до уваги те, що представник відповідачки ОСОБА_2, а також її чоловіка ОСОБА_3, у судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю та не заперечував проти їх задоволення, вказане свідчить про те, що обставини, які б утруднювали чи робили неможливим укладення і посвідчення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна нотаріально, у встановленому законом порядку, - відсутні, суд не повинен заміняти, в даному випадку, нотаріальний орган.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що дані обставини дають суду підстави для відмови позивачу у задоволенні позову.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 210, 328, 334, 640, 655, 657 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до Біляївського районного суду Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Біляївського районного суду
Одеської області Горяєв І.М.