Справа №:103/2070/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Янін І.А.
№ провадження:22-ц/190/4415/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"17" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Пономаренко А.В.
суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С.
при секретарі:Щегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» про визнання незаконним наказу про звільнення , поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 01 вересня 2008 року сторони перебували у трудових відносинах і позивач працював на посаді старшого наукового співробітника Відділу фондів та художньої реставрації Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» (далі - КРУ «БІКЗ»).
19 березня 2013 року ОСОБА_6 був ознайомлений з наказом генерального директора КРУ «БІКЗ» № 30-л від 19 березня 2013 року про його звільнення з роботи на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу Законів про працю України ( далі-КЗпП України),при цьому всупереч вимог трудового законодавства з позивачем у день звільнення не було проведено остаточного розрахунку .
Вважаючи своє звільнення незаконним, а його причини надуманими, позивач просив визнати наказ генерального директора КРУ «БІКЗ» № 30-л від 19 березня 2013 року незаконним, поновити його на роботі на посаді старшого наукового співробітника відділу фондів Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» , стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19 по 28 березня 2013 року у розмірі 1615,05 грн., середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 березня 2013 року по день поновлення на роботі в сумі 179,45 грн. за кожен робочий день у місяці.
Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 29 травня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з КРУ «БІКЗ» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 по 28 березня 2013 року в розмірі 1256,15 грн. (без утримання податків та інших обов'язкових платежів). В решти частині позову відмовлено, судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить вказане рішення суду в частині задоволення позовних вимог залишити без змін, а в інший частині скасувати та ухвалити нове рішення про визнання наказу № 30-л від 19 березня 2013 року незаконним, поновлення позивача на роботі на посаді старшого наукового співробітника відділу фондів Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» , стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19 по 28 березня 2013 року у розмірі 1615,05 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не дав належної правової оцінки наданим позивачем доказам та не з'ясував повною мірою усі істотні обставини справи, що мають суттєве значення для її правильного вирішення, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про безпідставність позову ОСОБА_6 в частині визнання незаконним наказу про звільнення і похідних позовних вимог .
В суді апеляційної інстанції представник позивача уточнив , що рішення суду оскаржується лише в частині відмови у позові ОСОБА_6, з судовим рішенням за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні позивач та його представник згодні .
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 в частині визнання незаконним наказу про звільнення , поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , суд першої інстанції виходив з безпідставності цих позовних вимог і недоведеності викладених у позовній заяві обставин порушення трудових прав позивача у зв'язку із його звільненням відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства .
Проте, такий висновок суду не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
В іншій частині рішення суду не оскаржується і не переглядається і апеляційному порядку .
За приписами статей 147 і 149 КЗпП України роботодавцеві надано право обирати від стягнення до порушника трудової дисципліни , але встановлено обов'язок при обранні виду стягнення враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини вчинення проступку та попередню роботу працівника, а також до застосування дисциплінарного стягнення зажадати від порушника письмові пояснення.
Статтею 40 КЗпП України визначені підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема, відповідно до частини 1 пункту 3 даної норми закону трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 18 і 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року із подальшими змінами, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника відповідно з наказом і перевіряти їх відповідність законові.У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Таким чином, працівник може бути звільнений з роботи на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, якщо після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудових договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку , яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (ст. 151 КЗпП України), він знову вчинив такий проступок на роботі .
З урахуванням положень статті 147 КЗпП України звільнення за передбаченими пункту 3 статті 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни.
Статтями 139 і 142 КЗпП України встановлено обов'язок працівників додержуватися трудової дисципліни , яка визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку , затвердженими трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації на основі типових правил.
Таким чином поняття трудової дисципліни охоплює трудові обов'язки працівника : виконувати обумовлену трудовим договором роботу , додержуватися встановленого режиму роботи , правил охорони праці, техніки безпеки тощо, дбайливо ставитися до майна власника , утримуватися від дій , які заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов'язки , при цьому обов'язкам морального змісту працівників дається більш визначений юридичний зміст лише в окремих випадках ( Закон України «Про державну службу ») .
Статтею 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.Право власника або уповноваженого ним органу на звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації обумовлено необґрунтованою відмовою цього органу в наданні згоди на розірвання трудового договору.
Положеннями статей 10 і 60 ЦПК України на сторони покладений обов'язок довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім встановлених цим Кодексом випадків . Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях .
Таким чином, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Разом з тим на порушення наведених норм закону відповідачем не доведено , що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням порядку, встановленого трудовим законодавством.
Крім того КРУ «БІКЗ» не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладені на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку .
Як вбачається з матеріалів справи наказом генерального директора КРУ «БІКЗ» № 33 від 15 лютого 2013 року ОСОБА_6 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання трудових обов'язків і Правил внутрішнього трудового розпорядку, а наказом № 30-л від 19 березня 2013 року позивача звільнено з роботи на посаді старшого наукового співробітника відділу фондів і художньої реставрації на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України (а.с.6-7, 10)
Підставою для звільнення з'явилися матеріали службової перевірки за фактом навмисних протиправних дій ОСОБА_6 у робочий час 20 лютого 2013 року біля 9 годин , який посягнув на честь, гідність і недоторканість начальника відділу юридичної і кадрової роботи ОСОБА_8 та створив конфліктну ситуацію в результаті грубої некоректної поведінки відносно колеги і перешкоджанням іншим працівникам виконувати свої обов'язки, а також застосування до позивача раніше дисциплінарного стягнення -догани наказом КРУ «БІКЗ» № 33 від 15 лютого 2013 року, за змістом якого ОСОБА_6 здійснив безчесний і недобросовісний поступок - вніс завідомо неправдиві відомості у табель обліку робочого часу відносно іншого працівника .
Матеріали справи також свідчать, що первинна профспілкова організація КРУ «БІКЗ» відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_6 ( протокол № 5 від 05 березня 2013 року) у зв'язку з встановленими обставинами (виключно позитивна характеристика позивача, неодноразова провокація конфліктних ситуацій , грубість і некоректна поведінка ОСОБА_8, відсутність безпосередніх свідків конфлікту між ОСОБА_8 і ОСОБА_6, оскарження наказу № 33 від 15 лютого 2013 року, який містить фрази оціночного характеру , правомірність звернення позивача до ОСОБА_8 за роз'ясненнями по суті і формі наказу, відсутності у даному випадку систематичного характеру порушень позивачем трудової дисципліни ) і відмовою адміністрації КРУ «БІКЗ» надати профспілковому комітету матеріали за фактом дисциплінарного стягнення (а.с.12-15).
Отже усупереч вимог частини 1 статті 43 КЗпП України звільнення позивача із займаної посади відбулося без згоди первинної профспілкової організації , хоча на думку судової колегії, відмова у наданні такої згоди за своїм змістом є обґрунтованою і мотивованою.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 вищезгаданої постанови від 6 листопада 1992 року № 9 , відмова профспілкового органу в наданні згоди на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
Однак суд першої інстанції, відмовляючи у позові ОСОБА_6 про визнання незаконним наказу про звільнення і поновлення на роботі , не звернув на це достатньої уваги і дійшов помилкового висновку про те, що звільнення позивача без згоди первинної профспілкової організації КРУ «БІКЗ» проведено з дотриманням вимог закону , оскільки відмова у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_6 не відповідає положенням статті 43 КЗпП України щодо її обґрунтованості .
Крім того , аналізуючи зміст спірного наказу № 30-л від 19 березня 2013 року , судова колегія враховує, що формулювання підстав для звільнення ОСОБА_6 має узагальнений характер, відповідач пов'язував систематичне невиконання позивачем обов'язків, покладених на нього Правилами внутрішнього трудового розпорядку, з некоректною і образливою поведінкою ОСОБА_6 відносно начальника юридичної і кадрової роботи , що на думку колегії суддів не відноситься до трудових обов'язків позивача, а є критичною оцінкою його моральних якостей, оскільки наказ містіть різки формулювання оціночного характеру (….навмисні противоправні дії, посягнув на честь і гідність , недоторканість ОСОБА_8, допустив створення конфліктної ситуації , груба некоректна поведінка відносно колеги….).
При цьому у матеріалах справи відсутня посадова інструкція ОСОБА_6, а Правила внутрішнього трудового розпорядку КРУ «БІКЗ» (а.с.16-19),якими передбачено обов'язок працівників заповідника ввічливо відноситься до колег по роботі , сприяти утворенню нормального психологічного мікроклімату в колективі (пункт 1 розділ 3), не відповідають вимогам статті 142 КЗпП України .
Разом з тим за місцем роботи позивач характеризується виключно позитивно як доброзичлива і коректна особа , яка користується повагою колег і дотримається субординації у відношеннях ( а.с. 20).
Таким чином позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено за невиконання трудових обов'язків, які на нього у встановленому законом порядку не покладалися, факт систематичного порушення позивачем трудової дисципліни не встановлений , а спірний наказ про розірвання з позивачем трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України не можна визнати таким, що відповідає нормам трудового законодавства.
З огляду на наведене , судова колегія дійшла висновку про незаконність наказу № 30-л від 19 березня 2013 року про звільнення ОСОБА_6 із займаної посади і наявність правових підстав для поновлення його на роботі із застосуванням передбачених частиною 2 статті 235 КЗпП України наслідків таких дій - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» становить 6110,30 грн. ((3996,57 +3360,78) : 2= 3678,67 грн. - середньомісячна заробітна плата позивача за два останніх повних місяця роботи (січень-лютий 2013 року); 3678,67 грн. : 29,5(середньомісячне число робочих днів в січні-лютому 2013 року / 31+28/ : 2 )=124,7 грн.(середньоденна заробітна плата) ; 124,7 грн. х 49 робочих дня з 29 березня по 29 травня 2013 року = 6110,30 грн. ).
Проте , ухвалюючи рішення у справі за позовними вимогами ОСОБА_6 в частині визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , суд першої інстанції не звернув на наведене достатньої уваги , всупереч вимог статей 213-214 ЦПК України не перевірив у достатній мірі доводи кожної із сторін , не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам , в порушення вищезазначених положень Постанови Пленуму Верховного Суду України не встановив, які саме порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку або визначених функціональних обов'язків з боку позивача мали місце, чи були поважні причини їх невиконання та інші обставини , що мають істотне значення для правильного вирішення спору , що відповідно до пунктів 1 і 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення .
При цьому суд помилково керувався тим, що позивач не оскаржив первісний наказ № 33 від 15 лютого 2013 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та не заявляв вимог про скасування спірного наказу про звільнення, що на думку судової колегії не може бути підставою для відмови у судовому захисту порушених трудових прав позивача унаслідок незаконного звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України.
За таких обставин рішення суду в оскаржуваній частині не можна визнати законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу .
Враховуючи викладене , рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 29 травня 2013 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання незаконним наказу про звільнення , поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням в цій частині нове рішення про задоволення позову шляхом визнання незаконним наказу генерального директора КРУ «БІКЗ» № 30-л від 19 березня 2013 року про звільнення позивача незаконним, поновлення його на посаді старшого наукового співробітника Відділу фондів і художньої реставрації КРУ «БІКЗ» з 19 березня 2013 року зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 6110,30 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
На підставі наведеного та керуючись статтями 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1 і 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити .
Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» про визнання незаконним наказу про звільнення , поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Визнати наказ генерального директора Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» № 30-л від 19 березня 2013 року про звільнення ОСОБА_6 незаконним.
Поновити ОСОБА_6 на посаді старшого наукового співробітника Відділу фондів і художньої реставрації Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» з 19 березня 2013 року .
Стягнути з Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6110,30 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_6 на посаді старшого наукового співробітника Відділу фондів і художньої реставрації Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» допустити до негайного виконання .
В іншій частині рішення суду залишити без змін .
Рішення набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Судді
Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.