25.03.09 р. Справа № 7/8а
м. Донецьк, вул. Артема, 157, к. 223
Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.
при секретарі судового засідання Говор О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства «Сілур», м. Харцизьк
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Харцизьку
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2 про донарахування податкових зобов'язань із сплати податку на прибуток в частині на суму 4001790,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3199888,00 грн.
Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Сілур», звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції в м. Харцизьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2.
Ухвалою суду від 14.01.2005 року було порушено провадження у справі № 7/8а та призначено судове засідання.
Ухвалою суду від “28» січня 2009р. було вирішено здійснювати провадження по справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України та призначено по адміністративній справі № 7/8а судовий розгляд.
24.02.2009 року позивачем змінено позовні вимоги та остаточними вимогами позивача є скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2 про донарахування податкових зобов'язань із сплати податку на прибуток в частині на суму 4001790,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3199888,00 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки, викладені в акті перевірки про порушення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок заниження оподаткованого прибутку по кредиторській заборгованості за кредитною угодою № 16/15-44 є необґрунтованими з тих підстав, що постановою господарського суду Донецької області від 14.04.2006 року по справі № 28/323а було задоволено позовні вимоги ВАТ «Сілур» до ДПІ у м. Харцизьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000022342/2 від 26.05.2004 року. При цьому, під час розгляду справи, судом, щодо заниження позивачем оподаткованого прибутку по кредиторській заборгованості за кредитною угодою № 16/15-44 внаслідок порушення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що станом на 30.09.2003 року позивач не мав заборгованості перед ВАТ «Укрексімбанк» за наведеною угодою, сума отриманого кредиту є фінансовим кредитом, яка, відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9. ст. 7 цього ж закону не включається до валового доходу і не підлягає оподаткуванню; у зв'язку з тим, що господарські операції, проведені за угодою № 16/15-44 пов'язані з одержанням і поверненням фінансового кредиту, а сума кредиту не є зворотною фінансовою допомогою, то до даних операції не застосовуються положення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині віднесення до валових доходів підприємства сум поворотної фінансової допомоги, що залишились не повернутими на кінець звітного періоду.
Позивач не погоджується з висновками акту перевірки про порушення пп. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5, пп. 12.1.1. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат суми дебіторської заборгованості ВАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал» за векселем № 763311446484 від 23.03.1999 року, за якою сплинув строк позовної давності в розмірі 350254,98 грн., оскільки, з урахуванням приписів пп. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 70, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, датою віднесення зазначеної суми за векселем від 23.03.1999 року на валові витрати є звітний (податковий) період, наступний за випливом 4-го року від дати складання цього векселю.
Щодо донарахування відповідачем позивачу податку на прибуток за 4-й квартал 2003 року та 1 квартал 2004 року у зв'язку з невідкоригуванням валових витрат на суму кредиторської заборгованості у зв'язку з несплатою кредиторської заборгованості, по який минув строк позовної давності, позивач стверджує, що, оскільки на платника податків Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не покладено обов'язок зменшення валових витрат у разі сплину строку позовної давності за кредиторською заборгованістю, то висновки відповідача про завищення валових витрат ВАТ «Сілур» є необґрунтованими.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з тих підстав, що відповідачем не було в повному обсязі виконано зобов'язання за кредитною угодою № 16/15-44 від 30.11.1992 року, пунктом 4.3. якої передбачено погашення відсотків по кредиту одночасно з погашенням основного боргу, та станом на 01.12.2003 року прострочена кредиторська заборгованість позивача, по якій минув строк позовної давності, склала 12553150,91 грн., та, з урахуванням пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, пп. 1.22.1 п. 1.22. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за результатами перевірки зазначена сума коштів, як безповоротна фінансова допомога, була віднесена до складу валового доходу у 4-му кварталі 2003 року.
Щодо встановленого в акті перевірки порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо невідкоригування валових витрат на суму кредиторської заборгованості з минулим строком позовної давності у розмірі 414006,45 грн., відповідач вважає, що позивач не проводив здійснення компенсації вартості товарів, які отримав фактично безоплатно, а тому і не вправі був відносити їх вартість до валових витрат, бо їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведених у наведеній нормі закону.
Відповідач вважає, що позивачем було неправомірно віднесено до складу валових витрат суму дебіторської заборгованості по векселю від 23.03.1999 року, за якою минув строк позовної давності, у сумі 350254,98 грн., оскільки, як стверджує відповідач, придбання від покупця відповіді на претензію протягом строку, встановленим Господарським процесуальним кодексом України, в якій така претензія відхилена, не дає права платнику податку - продавцю на збільшення валових витрат; рішенням господарського суду Полтавської області № 16/08 від 05.08.2003 року за позовом ВАТ «Сілур» до ВАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал» встановлено, що простий вексель повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання, тобто не пізніше 23.03.2000 року; відповідно до ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кредиторів до боржника, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Ухвалою суду від 10.03.2005р. провадження у справі було зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 28/323а
Ухвалою від 19.01.2009 року провадження у справі поновлено.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Фахівцями Державної податкової інспекції у м. Харцизьку проведено планову комплексну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003 року по 31.03.2004 року.
За результатами перевірки відповідачем, зокрема, зроблені висновки про порушення позивачем п.п. 4.1.6. п. 4.1., ст. 4, п. 5.1., п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5, п.п. 12.1.1. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток.
Зазначені порушення та висновки відображені відповідачем у акті від 16.08.2004 року № 1459-23/1-00191046 (надалі - акт перевірки).
На підставі висновків акту перевірки та після оскарження в адміністративному порядку податкових повідомлень-рішень та їх часткового скасування, відповідачем було складено та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2 з податку на прибуток на загальну суму 7247062,00 грн.
Предметом спірного податкового повідомлення-рішення є визначення позивачу податкового зобов'язання з основного платежу в сумі 4027814,00 грн. та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3219248,00 грн.
Податкове повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2 оспорюється позивачем частково в частині основного платежу на суму 4001790,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3199888,00 грн.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято згідно з пп. «б» пп. 4.2.2. ст. 4, п. 17.1.3., п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з пп. 4.1.1., 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., пп. 5.2.8. п. 5.2., пп. 5.3.2., 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, пп. 12.1.1. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
З наданого відповідачем розрахунку сум донарахованих податкових зобов'язань по податковому повідомленню-рішенню від 21.12.2004 року № 0001612342/2 по акту перевірки від 16.08.2004 року № 1459-23/1-00191046 вбачається, що спірна сума основного платежу за наведеним податковим повідомленням рішенням (4001790,00 грн.) складається з наступних сум донарахувань податку на прибуток:
3765945,00 грн. - донарахування податку внаслідок встановлення податковим органом заниження валового доходу у розмірі 12553151 грн. в порушення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (валютний кредит);
121115,00 грн. - донарахування податку внаслідок встановлення податковим органом завищення валових витрат у розмірі 352260 грн. в порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (кредиторська заборгованість);
114730,00 грн. - донарахування податку внаслідок встановлення податковим органом завищення валових витрат у розмірі 382433 грн. в порушення п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (дебіторська заборгованість по векселю).
Стосовно донарахування податку на прибуток в сумі 3765945,00 грн. внаслідок заниження валового доходу у розмірі 12553151 грн. в порушення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Актом перевірки встановлено заниження скоригованого валового доходу за 4 квартал 2003 року в сумі 12553151 грн., чим порушено пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Розрахунком сум донарахованих податкових зобов'язань по спірному податковому повідомленню-рішенню підтверджується донарахування податку на прибуток внаслідок заниження валового доходу, в загальному розмірі 3765945,00 грн.
Актом перевірки, зокрема, встановлено, що позивач не відніс до складу валового доходу суму безповоротної фінансової допомоги у виді кредиторської заборгованості по кредиту, отриманому від Укрексімбанку, по якій минув строк позовної давності. Зроблено висновки про те, що позивач відповідно до кредитної угоди № 16/15-44 від 30.11.1992 року/ 25.01.2003 року отримав від Укрексімбанку кредит у розмірі 46976935 німецьких марок на закупівлю обладнання у Sket Hendel Gmbh, Berlin FRG. Вказаний кредит повинен бути погашений рівними послідовними платежами по закінченню 36 місяців після дати відвантаження, що підтверджена Сертифікатом, але не пізніше 01.12.1993 року (п. 5.1. угоди) Згідно п. 4.3. кредитної угоди погашення відсотків по кредиту здійснюється одночасно з погашенням основного боргу. Актом перевірки встановлено, що, як підтверджено Сертифікатом, датою відвантаження обладнання було 27.12.1993 року та, отже, сума кредиту з урахуванням відсотків повинна бути погашена 15 рівними послідовними частками не пізніше 01.12.1996 року, 01.06.1997 року, 01.12.1997 року, 01.06.1998 року, 01.12.1998 року, 01.06.1999 року, 01.12.1999 року, 01.06.2000 року, 01.12.2000 року, 01.06.2001 року, 01.12.2001 року, 01.06.2002 року, 01.12.2002 року, 01.06.2003 року, 01.12.2003 року. Проте, позивачем зобов'язання за угодою було виконано не в повному обсязі та станом на 01.12.2003 року прострочена кредиторська заборгованість позивача склала 1962901,70 євро, або 12553150,91 грн.
На підставі наведених висновків відповідачем зроблені висновки про заниження позивачем валового доходу перевіреного періоду, внаслідок чого донарахований податок на прибуток в сумі 3765945 грн.
Зазначені висновки податкового органу є необґрунтованими з огляду на наступне.
Постановою господарського суду Донецької області від 14.04.2006 року по справі № 28/323а (залишеною без змін Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.05.2008 року) задоволено позов Відкритого акціонерного товариства “Сілур» до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000022342/2 ДПІ у м. Харцизьку від 26.05.2004 року у частині на загальну 15184992, 40 грн., яка складається із 7991091 грн. податкового зобов'язання по сплаті податку на прибуток (заниження оподаткованого прибутку по кредиторській заборгованості відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та 7193901,40 грн. штрафних санкцій.
Як вбачається із зазначеної постанови, судом, при розгляді справи № 28/323а досліджувались ті ж самі обставини, що є предметом дослідження у справі № 7/8а.
Так, постановою господарського суду Донецької області від 14.04.2006 року по справі № 28/323а, щодо заниження позивачем оподаткованого прибутку по кредиторській заборгованості за кредитною угодою № 16/15-44 внаслідок порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що станом на 30.09.2003 року позивач не мав заборгованості перед ВАТ «Укрексімбанк» за кредитною угодою № 16/15-44; сума кредиту, отриманого позивачем за кредитною угодою № 16/15-44 є фінансовим кредитом; оскільки сума кредиту, отриманого позивачем за кредитною угодою № 16/15-44 від ВАТ «Укрексімбанк» є фінансовим кредитом, то відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вказана сума кредиту не включається до валового доходу і не підлягає оподаткуванню;
Судом, під час розгляду справи № 28/323а встановлено, що, у зв'язку з тим, що господарські операції, проведені між ВАТ «Сулур» та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» при виконанні кредитної угоди № 16/15-44 пов'язані з одержанням і поверненням фінансового кредиту, а сума кредиту не є зворотною фінансовою допомогою, то до даних операції не застосовуються положення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині віднесення до валових доходів підприємства сум поворотної фінансової допомоги, що залишились не повернутими на кінець звітного періоду.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи викладене, висновки відповідача про порушення позивачем пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок заниження оподаткованого прибутку по кредиторській заборгованості за кредитною угодою № 16/15-44 є необґрунтованими, а визначення відповідачем позивачу суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 3765945 грн., є безпідставними.
Стосовно донарахування податку на прибуток в сумі 114730,00 грн. внаслідок завищення валових витрат у розмірі 382433 грн. в порушення п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
Актом перевірки встановлено, що позивачем в 4 кварталі 2003 року на порушення п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5, п.п. 12.1.1. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», до складу валових витрат неправомірно віднесено суму дебіторської заборгованості ВАТ «Кременчугський завод залізобетонних шпал» по векселю № 763311446484 від 23.03.1999 року, за якою минув строк позовної давності, у сумі 350254,98 грн.
Розрахунком сум донарахованих податкових зобов'язань по спірному податковому повідомленню-рішенню підтверджується донарахування податку на прибуток внаслідок завищення валових витрат, в загальному розмірі 114730,00 грн.
В акті перевірки, зокрема, наведено, що придбання від покупця відповіді на претензію протягом строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, в якому така претензія відхилена, не дає права платника податку - продавцю на збільшення валових витрат.
Актом перевірки встановлено, що рішенням господарського суду Полтавської області № 16/08 від 05.08.2003 року за позовом ВАТ «Сілур» до ВАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал» про стягнення суми 382432,53 грн., встановлено, що відповідно до ст. 34,73 Уніфікованого Закону про переказні та прості векселі та Закону України «Про приєднання України Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований Закон про перехідні векселя та прості векселя», простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання, тобто не пізніше 23.03.2000 року; відповідно до ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кредиторів до боржника, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
При цьому, в ході перевірки відповідачем встановлено і у акті перевірки (стор. акту 23) зафіксовано, що заборгованість за векселем в сумі 350254,98 є такою, за якою минув строк позовної давності.
На підставі наведених висновків відповідачем зроблені висновки про завищення позивачем валових витрат, внаслідок чого донарахований податок на прибуток в сумі 114730,00 грн.
Такі висновки відповідача є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.
Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема:
заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;
прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Відповідно до статей 34, 77 Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі, переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Відповідно до приписів ст. 70,77 Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Таким чином, перебіг строку позовної давності зі строком оплати при його пред'явленні починається на наступний день по закінченні строку в один рік, який установлений для пред'явлення векселя до сплати.
Приймаючи до уваги, що вексель № 763311446484 був виданий 23.03.1999 року, то строк для його пред'явлення закінчується 23.03.2000 року, а строк позовної давності, який, згідно ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, складає три роки, закінчується 23.03.2003 року.
Таким чином, датою віднесення суми в розмірі 350254,98 грн. за векселем № 763311446484 від 23.03.1999 року на валові витрати є звітний (податковий період), наступний за закінченням 4-го року від дати складання цього векселю.
З огляду на викладене суд робить висновок про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суму в розмірі 350254,98 грн. за векселем № 763311446484 від 23.03.1999 року у зв'язку з перебігом строку позовної давності.
За яких підстав відповідач вважає порушеним позивачем п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при тому, що закінчення строку позовної давності по заборгованості за векселем встановлено самим відповідачем в ході перевірки суду не пояснено.
Стосовно донарахування податку на прибуток в сумі 121115,00 грн. внаслідок завищення валових витрат у розмірі 352260 грн. в порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Актом перевірки встановлено, що позивачем в 4 кварталі 2003 року, 1 кварталі 2004 року в порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відкориговані валові витрати на суму кредиторської заборгованості з минулим строком позовної давності у розмірі 414006,45 грн.
Розрахунком сум донарахованих податкових зобов'язань по спірному податковому повідомленню-рішенню підтверджується донарахування податку на прибуток внаслідок завищення валових витрат, в загальному розмірі 121115,00 грн.
Актом перевірки, зокрема, встановлено, що позивач не проводив здійснення компенсації вартості товарів, які отримані фактично безоплатно, а тому і не вправі був відносити їх вартість до валових витрат, бо їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведених в п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно акту перевірки сума збільшення валових витрат по цьому порушенню складає 414006,45 грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2003 року - 352260,11 грн., 1 квартал 2004 року - 61746,26 грн.
На підставі наведених висновків відповідачем зроблені висновки про завищення позивачем валових витрат перевіреного періоду, внаслідок чого донарахований податок на прибуток в сумі 121115,00 грн.
Зазначені висновки податкового органу не відповідають чинному податковому законодавству і є помилковими з огляду на наступне.
Згідно з п.3.1. ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3. ст..4 цього закону на суму валових витрат, визначених ст.5 даного закону та суму амортизаційних відрахувань, визначену згідно зі ст. 8, 9 закону.
Пунктом 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) такими платниками податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.1.1 п.5.1 ст.5 даного закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажам продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених п.5.3.-5.8. цієї статті.
Підпунктами 5.3-5.8 ст. 5 даного закону визначено вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових витрат.
Пунктом 5.10 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що визначені у даному законі, не дозволяється.
Сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 цього закону, до валового доходу включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями в порядку, визначеному п. 7.11 цього Закону, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає обов'язку платника податків зменшувати загальну суму валових витрат податкових періодів, у яких відбулося закінчення строків позовної давності на суму заборгованості по якій закінчився строк позовної давності. Закон визначає єдине правило - зобов'язання платника податку збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на таку суму. Проведення будь-яких коригувань валових витрат законом не передбачено.
Таким чином, не має жодних підстав для зменшення суми валових витрат періоду, у якому відбувається закінчення строку позовної давності, а тому безпідставні висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат перевіреного періоду та донарахування податку в цій частині.
З огляду на викладене суд вважає безпідставним та необґрунтованим визначення відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням суми податку на прибуток в розмірі 4001790,00 грн.
Щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, то встановлена судом безпідставність визначення сум податкових зобов'язань в розмірі 4001790,00 грн. обумовлює безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3199888,00 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2 про донарахування податкових зобов'язань із сплати податку на прибуток в частині на суму 4001790,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3199888,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 1, 3, 4, 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 1, 4, 5, 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 2, 17-20, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Сілур» до Державної податкової інспекції в м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2004 року № 0001612342/2 про донарахування податкових зобов'язань із сплати податку на прибуток в частині на суму 4001790,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3199888,00 грн. - задовольнити.
Скасувати частково податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Харцизьку від 21.12.2004 року № 0001612342/2 в частині донарахування податкових зобов'язань із сплати податку на прибуток в частині на суму 4001790,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3199888,00 грн.
Присудити Відкритому акціонерному товариству «Сілур» з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Гончаров С.А.