Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16
тел. 230-31-77
Іменем України
"09" жовтня 2008 р. Справа № 32/18-05/6
Господарський суд Київської області у складі судді Маляренко А.В. при секретарі судового засідання Поліщук О.Д. розглянув адміністративну справу
за позовом
Відкритого акціонерного товариства “Броварський райагропостач»;
до
Броварської об'єднаної державної податкової інспекції;
про
визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення;
Представники:
від позивача
не з'явився;
від відповідача
Футорян С.М.. за довіреністю від 02.10.2008 р.
Відкрите акціонерне товариство “Броварський райагропостач» (надалі ВАТ “Броварський райагропостач», позивач) звернулось до суду з позовною заявою про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 16410/23-5 від 15.11.2004р. Броварської об'єднаної державної податкової інспекції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам та суперечать вимогам чинного законодавства. Позивач зазначає, що операції з відпуску палива споживачам за картками багаторазового використання та електронними пластиковими смарт-картками не є розрахунковими та не мають відношення до торгівлі; ці картки багаторазового використання та електронні смарт-картки не приймаються позивачем як платіжний засіб чи засіб розрахунку, оскільки по цих картках фактично відбувається не продаж, а відпуск нафтопродуктів, які знаходяться у позивача на зберіганні, власниками цих нафтопродуктів; встановлення відповідальності згідно ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення позивачем п.1, 2 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є неправомірним, оскільки позивач стверджує, що він не припускався порушень норм вказаного Закону, а тому відсутні підстави для застосування до нього фінансових санкцій за вказане порушення. Крім цього, позивач вважає, що визначення відповідачем оспорюваним податковим повідомленням рішенням податкового зобов'язання за порушення норм Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є також неправомірним.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що перевіркою встановлено, що позивачем на АЗС було реалізоване пальне без застосування реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 4 789,41 грн.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено перевірку господарської одиниці -АЗС-магазин, яка належить ВАТ “Броварський райагропостач» щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено Акт перевірки № 001370 від 25.10.2004р.
На підставі акту перевірки Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією було винесено податкове повідомлення-рішення № 16410/23-5 від 15.11.2004р., згідно якого встановлено порушення ВАТ “Броварський райагропостач» п.1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та у відповідності до п.1 ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 23 947,00грн.
Як вбачається з акту перевірки, ВАТ “Броварський райагропостач» в порушення п.1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на АЗС реалізовано пальне за картками багаторазового використання та за електронними пластиковими смарт-картками без застосування реєстратора розрахункових операцій.
Розглядаючи спір по суті, суд відзначає наступне.
Як свідчать обставини справи, між позивачем та ЗАТ “Трансмост», ТОВ “Рубікон-Технологія» господарські відносини здійснювались у відповідності до умов договору купівлі-продажу № 5882т від 21.10.2004р. та договору купівлі-продажу нафтопродуктів і їх відпуску по старт-картам № 484-ЕК від 20.04.2004р. відповідно, згідно умов яких паливо, вже придбане за вищевказаними договорами, відпускається/видається позивачем третім особам зі зберігання при пред'явленні останніми на АЗС карток, старт-карток (копії договорів в матеріалах справи).
В акті перевірки відповідач робить висновок, що пальне, яке знаходилось на відповідальному зберіганні відпускалось з АЗС за безготівковою формою оплати. Тобто, відповідач вважає, що картки багаторазового використання та електронні пластикові смарт-картки є платіжним засобом.
Такий висновок є помилковим та не ґрунтується на нормах права, виходячи з наступного.
Законом України “Про платіжні системи та перекази грошей в Україні» визначено, що спеціальний платіжний засіб (платіжна картка тощо) - платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів (п.1.14 ст. 1 вказаного Закону).
Представник позивача наполягав в судовому засіданні, що ним через АЗС відпускалися нафтопродукти за картками багаторазового використання та електронними пластиковими смарт-картками, і такі нафтопродукти не були об'єктом торгівлі, чи продажу, чи реалізації, чи розрахунків, а були саме поверненням зі зберігання, а повернення із зберігання не може бути безготівковою формою оплати.
Таким чином, позивач здійснює лише зберігання нафтопродуктів, які належать ЗАТ “Трансмост», ТОВ “Рубікон-Технологія», та видачу цих нафтопродуктів пред'явникам карток багаторазового використання та електронних пластикових смарт-карток.
Вказані картки містять інформацію про вид та кількість (у літрах) нафтопродуктів та видаються зазначеними підприємствами третім особам для отримання ними по мірі необхідності вже оплаченого у безготівковій формі палива на АЗС, де воно зберігається. А тому власники карток багаторазового використання та електронних пластикових смарт-карток не можуть здійснити за їх допомогою будь-який розрахунок, а можуть тільки отримати певну кількість належного їм пального.
Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вказані картки містять будь-яку інформацію про грошові кошти та банківські рахунки, або, що за їх допомогою можна здійснити переказ грошей з відповідного рахунку платника або банку.
Отже, на підставі матеріалів справи судом встановлено, що позивач згідно карток багаторазового використання та електронних пластикових смарт-карток ЗАТ “Трансмост», ТОВ “Рубікон-Технологія» здійснює не продаж пального, а відпуск нафтопродуктів, що знаходяться у нього на зберіганні. При цьому дані картки не використовуються як платіжний засіб чи засіб розрахунку, а тому у позивача не було підстав для складання первинних документів по операції продажу нафтопродуктів по карткам багаторазового використання та електронним пластиковим смарт-карткам ЗАТ “Трансмост», ТОВ “Рубікон-Технологія», у т.ч. застосування реєстратора розрахункових операцій.
Зазначений безпідставний висновок відповідача потягнув за собою неправомірне встановлення порушення позивачем п.1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Так, згідно з преамбулою Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» даний закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Зокрема, відповідно до п.1, 2 ст. 3 вказаного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; а також видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
З преамбули даного Закону, а також з аналізу наведеної статті вбачається, що даний Закон, як і положення зазначеної статті може застосовуватись лише до тих осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють продаж товарів (в нашому випадку нафтопродуктів) за допомогою реєстратора розрахункових операцій.
Як вже встановлено судом, позивач не проводив розрахунки за пальне, яке знаходилось на відповідальному зберіганні ні в безготівковій, ні в готівковій, ні в будь-яких інших формах розрахунків, не повинен був застосовувати РРО, а за таких обставин не міг порушити п.1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Відповідно, застосування штрафних санкцій на підставі п.1 ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача є безпідставним.
Відповідно до ч.1., ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, суд вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним в цілому, оскільки відповідач не мав права визначати фінансові санкції за порушення позивачем Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» як податкове зобов'язання позивача із застосування порядку, передбаченого Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Так, в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні відповідачем вказано про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем “фінансові санкції» на підставі п.1 ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Крім того, в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні відповідачем вказано, що вказані суми підлягають сплаті в строк, визначений відповідно до ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Також відповідачем зазначено, що у разі несплати в установлений термін визначеного податкового зобов'язання дане податкове зобов'язання буде визнане податковим боргом.
Зі змісту та форми оспорюваного податкового повідомлення-рішення вбачається, що при його прийнятті відповідач діяв у спосіб та в межах процедури, визначеної Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
У відповідності до п.1.5 ст. 1 вказаного Закону, штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Згідно з преамбулою Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», даний закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Отже, даний Закон не є законом який встановлює правила оподаткування.
В преамбулі Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вказано, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Отже, названий Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
У відповідності до п.1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до п.1.9 ст. 1 вказаного Закону, податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. Таким чином, ця форма акту ненормативного характеру може застосовуватись лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вичерпний перелік податків, зборів (обов'язкових платежів) визначено у статтях 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування».
У цих статтях штраф, накладений відповідачем на позивача, не визначений як податок або збір (обов'язковий платіж). Тому обов'язки суб'єкта підприємницької діяльності по сплаті штрафу за порушенням ним норм Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не відносяться до категорії податкового зобов'язання або податкового боргу.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.
Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що фінансові санкції застосовуються на підставі рішення відповідного органу, тобто, визначена форма реагування державного органу та назва акта, який він приймає в межах своєї компетенції -рішення.
Прийняття податкового повідомлення-рішення Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не передбачено.
Підпунктом 4.2.2 пунктом 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачений вичерпний перелік випадків, коли органи державної податкової служби, як контролюючий орган, можуть визначити податкове зобов'язання платнику податків. Відповідачем не застосований жодний з підпунктів 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 даного Закону.
Таким чином, оскільки визначена в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні сума не є податковим зобов'язанням, то це податкове повідомлення-рішення видане відповідачем неправомірно та підлягає визнанню недійсним в цілому.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94 , 97, 158-163, 227 КАС України, господарський суд Київської області, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції № 16410/23-5 від 15.11.2004р.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського адміністративного суду через господарський суд Київської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня складення у повному обсязі та наступної подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана без подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду, якщо скарга подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги у встановлений строк постанова суду набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а постанови суду - без змін.
Суддя Маляренко А.В.