Справа N 22ц 7 - 2009 року. Головуючий 1 інстанції Яворська Ж.М.
Категорія 20. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
іменем України.
12 січня 2009 року. м. Миколаїв.
Колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Кутової Т.З. та Базовкіної Т.М. ,
із секретарем судового засідання Бобуйок І.Ф.,
з участю:
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4,
представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 переглянула рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2008 року та його додаткове рішення від 22 вересня 2008 року, ухвалених у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про переведення прав та обов'язків покупця квартири спільного заселення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у судове засідання, перевіривши в межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -
установила:
04 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пред'явили зазначений
позов.
Виписані у позовній заяві вимоги обґрунтовували тим, що разом з ОСОБА_7 є учасниками спільної часткової власності, об'єктом якої є квартири спільного заселення за № № 32, 45 і 47 та належні до них приміщення спільного користування, розташовані в АДРЕСА_1.
При цьому, вона та ОСОБА_3 за актом приватизації отримали свідоцтво, що посвідчує їх право спільної часткової власності на кв. № 45, а ОСОБА_7 - такий же документ - про його право приватної власності на кв. № 32.
Квартира спільного заселення за № 47 є її приватною власністю, оскільки придбана нею за договором купівлі-продажу у матері та сина Ульянових.
Кухня, коридор, ванна кімната, комірчина та туалет нікому з названих осіб у приватну власність не передавалися, а були залишені у їх спільному користуванні.
21 листопада 2006 року ОСОБА_7 продав належну йому частку у спільному майні ОСОБА_5, не попередивши їх про такий свій намір.
Посилаючись на те, що цим він порушив їх право привілеєвої купівлі частки в спільному майні, просили позов задовольнити.
Крім того, просили покласти на приватного нотаріуса та комунальне підприємство Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації обов'язок вчинити відповідні нотаріальні та реєстраційні дії.
2
ОСОБА_5 позов не визнав, вважає, що позивачі та ОСОБА_7 ніколи не були учасниками спільної власності, а тому і не повинен був попереджати їх про майбутній продаж належного йому житла.
Рішенням місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2008 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Додатковим рішенням того ж суду від 22 вересня 2008 року на комунальне підприємство Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації покладено обов'язок провести державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачами.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду Миколаївської області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду 1 інстанції скасувати й ухвалити нове - про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме, ігнорування судом цивільно-правового інституту, що регулює право спільної власності, а також доказів тому, що позивачі та ОСОБА_7 не є учасниками спільної часткової власності.
Апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, оскаржене рішення суду 1 інстанції та його ж додаткове рішення скасувати, і не направляючи справи на новий розгляд, постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, місцевий суд виходив, що позивачі та ОСОБА_7 є учасниками спільної часткової власності, а тому при продажу спірної квартира останній повинен був письмово попередити тих про намір продати свою частку, а оскільки він цього не зробив, то є законні підстави перевести на них права та обов'язки покупця.
Однак із таким у повній мірі погодитися не можна.
Дійсно, ст. 362 ЦК України передбачено переважне перед іншими особами право співвласників на купівлю частки у праві спільної часткової власності за ціною, оголошеною для продажу.
Відповідно до ст. 356 ЦК України, учасниками спільної часткової власності (співвласниками) визнаються двоє або більше осіб, які мають у власності один або декілька об'єктів із визначенням в ньому (них) часток кожного.
У матеріалах справи відсутні будь які докази тому, що спірна квартира є об'єктом права спільної часткової власності сторін, а, відповідно, і тому - що ст. 362 ЦК України може бути застосована до спірних правовідносин.
З ксерокопії свідоцтва про право власності на квартиру № 45 від 24 червня 1998 року (а.с. - 7); договорів купівлі-продажу квартир № 47 та № 32 (а.с. - 12); технічних паспортів до них (а.с. - 8, 10) вбачається, що всі названі квартири є окремими об'єктами права власності. Перша з них, за актом приватизації перебуває у спільній власності позивачів; друга - належить тільки ОСОБА_1 за договором купівлі продажу, а спірна квартира, з такої ж правової підстави, - відповідачеві ОСОБА_5 При цьому, продавець квартири № 32 ОСОБА_7 отримав її в особисту приватну власність за актом приватизації, після чого продав ОСОБА_5
За таких обставин, вважати спірну квартиру об'єктом права спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 підстав немає, а тому суд 1 інстанції не міг перевести права та обов'язки покупця названої квартири із ОСОБА_5 на позивачів.
Оскільки суд був іншої думки і перевів таки на тих права та обов'язки покупця, то відмову у позові слід провести рішенням апеляційної інстанції, попередньо скасувавши оскаржене рішенням місцевого суду.
3
Посилання позивачів, а за ним і суду, на те, що знаходження підсобних приміщень (кухні, коридору, ванної кімнати, комірчини та туалету) у спільному користуванні власників названих вище квартир, робить останніх учасниками спільної часткової власності, щодо належного їм житла - є помилковими, оскільки ґрунтуються на невірному розумінні і тлумаченні чинного законодавства.
Не підлягає задоволенню і вимога позивачів про покладення на приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та комунальне підприємство Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації обов'язку вчинити відповідні нотаріальні та реєстраційні дії, оскільки вона по своїй суті не є позовною для даної категорії спорів, про що свідчить і визначений самими ж позивачами правовий статус нотаріуса та бюро.
Оскільки місцевий суд і в цій частині був іншої думки, то зазначеній вище висновок слід викласти в рішенні апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати , -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити повністю.
Рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2008 року та його ж додаткове рішення від 22 вересня 2008 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про переведення прав та обов'язків покупця квартири спільного заселення № 32 в АДРЕСА_1 за безпідставністю вимоги.
Відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вимозі про покладення на приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та комунальне підприємство Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації обов'язку вчинити відповідні нотаріальні та реєстраційні дії.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.