Справа № -22-212-2009р.. Головуючий у 1-й інстанції Льон С.М.
Категорія 21 Доповідач Черненко В.В.
11 лютого 2009 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючого судді: Черненко В.В.
Суддів: Потапенко В.І.
Спірідонової Л.С.
При секретарі : Сегал О.П.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 доОСОБА_1про визнання договору дарування недійсним.
ОСОБА_2. звернулась до суду з позовом доОСОБА_1. про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позовних вимог вказала , що 08 грудня 2005 року вона подарувала , своєму онукові ОСОБА_1. квартиру , яка належала їй на праві приватної власності. Квартира знаходилась за аАДРЕСА_1.
З моменту дарування і до 05.08.2007 року вона проживала разом з онуком. Відносини з усіма у неї були добрими. В липні 2007 року до неї в гості приїхала рідна донька з родиною, яка проживала в США, але відповідач по справі відмовив своїй тітці в проживанні у квартирі , яка була йому подарована, а тому вона разом з дочкою вимушена була проживати у найманій квартирі. З серпня місяця 2007 року вона не проживає у квартирі разом з онуком. Вказує, що вона ставить питання про визнання договору недійсним оскільки даний договір було укладено під впливом обману з боку онука , а також вказує , що вона помилилась коли дарувала свою квартиру онукові. Просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним на підставі ст.. 229 ч.1, 230 ЦК України.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда позовні вимоги було задоволено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким в задоволені позовних вимог - відмовити з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач дарувала спірну квартиру за умови, що вона буде проживати у ній, тобто при укладені договору дарування вимагала від відповідача вчинення дій зустрічного немайнового характеру направлених на забезпечення її проживання в подарованій квартирі, то суд приймаючи до уваги наявність вимог позивача щодо укладення договору та враховуючи похилий вік позивача, відсутність у власності іншого нерухомого майна, крім спірної квартири, суд прийшов до висновку, що позивач вчинила правочин під впливом помилки, яка викривила її уяву про зміст правочину, його правову природу при цьому суд послався на ст..299, та ч.3 ст. 203 ЦК України.
Колегія суддів вважає , що судом першої інстанції при розгляді справи було допущено порушення норм процесуального права , оскільки судом було неповно з'ясуванні обставин по справі , що призвело до помилкового висновку суду.
Крім того судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст.. ст.. 10 , 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів. Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст..213 ЦПК України обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст..215 ЦПК України в рішенні суду повинно бути вказано на підставі яких доказів та з яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення .
Постановляючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку ,що позивач вчинила правочин під впливом помилки, яка викривила її уяву про зміст правочину, його правову природу питання.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду має загальний характер і не ґрунтується на доказах , які сторонами були надані по справі відповідно до ст.. 60 ЦПК України . Посилання суду першої інстанції на те , що позивач має похилий вік, а також що у позивача немає іншого нерухомого майна , не можна визнати істотною причиною для визнання правочину недійсним .
З матеріалів справи вбачається , що пояснення позивача відносно причин визнання договору дарування недійсним , носять не послідовний характер. І не ґрунтуються на доказах. Так в позовній заяві позивач вказує , що вказаний договір дарування був вчинений під впливом обману з боку відповідача по справі, але доказів які б підтвердили такий обман позивачем по справі не надано. Також позивач вказує , що вказаний договір дарування було вчинено під впливом помилки, так як позивач вважала , що вона буде проживати в квартирі яку вона подарувала онукові.
У відповідності до ст..ст. 229-233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною можуть бути визнані судом недійсним при доведеності фактів обману, помилки.
Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, яка повинна мати істотне значення.
Обставини, щодо яких помилялась сторона правочину, мають існувати або, навпаки , бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Позивач по справі на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку, що до істотних обставин правочину.
Помилка , щодо мотивів не має істотного значення .
Правочин може бути визнаний вчинений під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони а оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини, невигідні для неї.
Правочин , здійснений під впливом обману, на підставі ст..230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач, як сторона, що діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу зі сторони відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману і сам факт обману. Варто врахувати , що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи на здійснення правочину, не має істотного значення.
Приймаючи до уваги встановлені обставини , колегія суддів вважає , що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено ні факту здійснення правочину під впливом обману ні факту здійснення правочину в наслідок помилки.
З матеріалів справи вбачається , що позивач добровільно подарувала спірну квартиру своєму онукові , що не заперечує і сама позивач. З моменту дарування і до липня 2007 року
у позивача не було ніяких претензій до відповідача по справі і тільки після того як відповідач по справі не дозволив своїй тітці, яка приїхала з США, проживати у подарованій квартири, виникли сварки між позивачем і відповідачем з цього питання , після чого позивач звернулась до суду з позовними вимогами про визнання договору недійсним .
Також з матеріалів справи вбачається , що питання відносно проживання позивача по справ під час укладення договору дарування не обговорювалось сторонами, оскільки сам факт проживання рідної бабусі в подарованій квартирі не ставився під сумнів, як і не ставиться це питання на день розгляду справи в суді. Відповідач по справі не заперечує проти того , що його бабуся проживала у спірній квартирі. Крім того, з матеріалів справи вбачається , що позивач довгий час також проживала в квартирі своєї дочки, матері відповідача по справі, з власної ініціативи і проти цього ніхто не заперечував.
Таким чином колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на доказах , а доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження , а тому рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2008 року підлягає скасуванню , а в задоволені позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 303,304,307,309 313,314,316 ЦПК України колегія суддів :
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2008 скасувати.
Постановити нове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_2 доОСОБА_1 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 08 грудня 2005 року та посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу , ОСОБА_3- відмовити.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Головуючий
Судді
.