іменем України
18 грудня 2007 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Боднар О.В., Куцина М. М. , Чужі Ю.Г. (головуючого), при секретарі Довбака Т.О., з участю апелянта ОСОБА_3, представника апелянта Батрин В.В., прокурора Постельняк Ю.В., відповідача за первинним позовом ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського районного суду від 4 липня 2007 року, -
встановила:
У березні 2006 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, Ужгородської районної державної нотаріальної контори (третя особа: районне державне підприємство технічної інвентаризації) про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання угоди недійсною та визнання права власності на будинок та земельну ділянку.
Вимоги мотивувала тим, що починаючи з весни 1993 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4. За час цих відносин вона разом з ним, за спільні кошти, на земельній ділянці виділеній йому для особистого підсобного господарства, побудувала житловий будинок, який в 1997 році був зданий в експлуатацію. Всі документи на будинок та земельну ділянку були оформлені на її співмешканця, хоча в дійсності будинок належав їм обом на праві спільної сумісної власності.
26 лютого 2000 року між ними був укладений шлюб, а 23 липня 2001 року ОСОБА_4 уклав договір дарування згідно якого будинок і земельна ділянка перейшли у власність його дочки - відповідачки по справі ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, залишивши заповіт в її
(позивачки) користь.
Договір дарування вважає недійсним, оскільки такий суперечить нормам сімейного та цивільного законодавства.
Посилаючись на вищенаведені обставини, а також на ст. 60, 65, 74 СК України, ст. 12 Закону України «Про -власність» статті 203, 328 ЦК України просила визнати право спільної сумісної власності на будинок за нею та
Справа №: 22ц-1838/07 Номер рядка статистичного звіту: 13
Головуючий у першій інстанції: Семерак І.О.
Доповідач: Чужа Ю.Г.
покійним ОСОБА_4 , визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, визнати незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку, визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки як частку в спільному сумісному майні подружжя, визнати на нею право власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки в порядку спадкування та визнати за нею право власності на житловий будинок та земельну ділянку в цілому.
В той же час в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в реалізації права власності на майно, права користування житлом та зняття з реєстрації.
У позові зазначала, що її батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, подарував їй будинок та земельну ділянку. Після оформлення договору дарування батько продовжував користуватися будинком, а відповідачка, як дружина батька, періодично проживала з ним в даному будинку. Після смерті батька відповідачка користується будинком, зберігає в ньому своє майно та речі, чим позбавляє законного власника права власності та користування будинок.
Посилаючись на вищенаведене просила зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у реалізації права власності на будинок, припинити незаконне користування будинком, звільнити будинок від майна та зняти ОСОБА_3 з реєстрації.
Позови об'єднані в одне провадження.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 4 липня 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Ужгородської районної державної нотаріальної контори (третя особа: районне державне підприємство технічної інвентаризації) про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання угоди недійсною та визнання права власності на будинок та земельну ділянку відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у реалізації права власності ОСОБА_1, припинити користування будинковолодінням та звільнити будинок розташований в АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позову та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
Зокрема, у скарзі ОСОБА_3 наголошує, що до правовідносин, які виникли між нею та покійним ОСОБА_4 при будівництві будинку слід застосовувати норми нині діючого Сімейного кодексу України та Закону України «Про власість».
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
ОСОБА_4 , в період першого шлюбу з ОСОБА_5 ( 5 жовтня 1968 року до 24 квітня 1996 року) відповідно до рішення Струмківської сільської ради від 19.03.1990 року отримав земельну ділянку для будівництва житлового будинку. У серпі 1997 року будинок був прийнятий в експлуатацію і за ОСОБА_4 , згідно рішення сільської ради від 20 серпня 1997 року, було визнано право власності на будинок в цілому. Рішенням сільської ради від 30 березня 1999 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку. Після цього, а саме 26 лютого 2000 року ОСОБА_4 уклав шлюб з позивачкою ОСОБА_3, а 23 липня 2001 року подарував будинок та земельну ділянку своїй дочці. У січні 2006 року ОСОБА_4 помер залишивши заповіт не ім'я своєї дружини ОСОБА_3 ( а.с. 16-20, 32-25).
Показаннями ряду свідків та поясненнями сторін також встановлено, що ОСОБА_3 у 90-х роках перебувала з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах і брала участь у добудові та благоустрої спірного будинку.
На час будівництва будинку питання права власності, в тому числі і права спільної сумісної власності, регулювалися діючим на той час Законом України «Про власність», ЦК України 1963 року та КпШС України 1969 року.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Дане положення підтверджене і рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та нормативно-правових актів).
Зі змісту ст. 14 Закону України «Про власність» випливає, що участь інших осіб (крім забудовника) у будівництві не створює для них права власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом або договором.
Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність», таке право, зокрема, виникало, коли будівництво велось «подружжям в період шлюбу. Жилий будинок у зв'язку з цим ставав їх спільною сумісною власністю. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної сумісної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.
Позивачка ОСОБА_3 не перебувала в період будівництва будинку з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі і не довела суду ту обставину, що між нею та забудовником існувала угода, яка відповідала діючому на той час законодавству, про створення спільної сумісної власності.
На час дарування будинку ОСОБА_4 був його єдиним власником і мав право ним розпорядитися на свій розсуд. Договор дарування будинку за своєю форма та зміст відповідає вимогам закону.
Тому суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про недоведеність позову ОСОБА_3
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкоди в користуванні майном, то вона крунтується на закон і доведена матеріалами справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вірно вирішив спір між сторонами.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ужгородського районного суду від 4 липня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.