Справа № 2-а-6143/11/0215
Головуючий у 1-й інстанції: Цибульський О.Є.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
26 червня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про перерахунок пенсії, -
У червні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області постановою від 16.08.2012 року вказаний позов задовольнив частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне зясування обставин, що мають значення для справи.
Сторони в судове засідання не з'явились. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Згідно з частиною 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до фактичних обставин справи, 27.01.2012 року Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області видано виконавчий лист №2-а-6143/11, яким зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
29.02.2012 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
24.04.2012 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області постановлено закінчити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-а-6143/11.
За наведених підстав позивач звернулась до суду з вимогою про скасування постанови про закриття виконавчого провадження від 24.04.2012 року, мотивуючи свою позицію тим, що боржником не виконано в повній мірі рішення суду
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає позицію суду першої інстанції щодо задоволення адміністративного позову вірною, при цьому зауважує наступне.
Так, умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон) підставами для закінчення підготовчого провадження є: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов"язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разу ліквідації боржника - юридичної особи; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред"явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.
Як встановлено колегією суддів, виконавче провадження закінчено на підставі п.11 ч.1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" .
Водночас, частиною 3 статті 75 Закону передбачено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Тобто, Законом України «Про державну виконавчу службу»чітко передбачено прямий обов'язок органів Державної виконавчої служби на накладення штрафу на боржника у разі невиконання ним у добровільному порядку та у встановлений державним виконавцем строк рішення суду.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б слугували свідченням того, що державний виконавець застосував до боржника штраф або на вимогу ч.2 ст.89 Закону звернувся до правоохоронних органів з поданням або повідомленням про притягнення боржника до відповідальності.
Крім того, згідно з положеннями частини 1 статті 263 КАС України та статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.
Можливість державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження звернутися до органу, який видав виконавчий документ, за роз"ясненням рішення, із заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення передбачена також абзацом 9 частини 3 статті 5 Закону.
У разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання виконавче провадження може бути зупинено (пункт 1 статті 35 Закону).
З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що державний виконавець не здійснив усіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду та передчасно і без достатніх підстав закінчив виконавче провадження та повернув виконавчий документ до суду, який його видав.
Зазначеними діями порушено право стягувача, оскільки з огляду на положення статті 38 Закону завершене відповідно до пункту 11 частини першої статті 37 цього Закону, з підстав, визначених частиною третьою статті 76 цього Закону виконавче провадження не може бути розпочате знову.
Також суд апеляційної інстанції виходить із визначеного частиною першою та другою статті 8 КАС принципу верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Застосування судами при розгляді справ Конвенції прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду як джерела права передбачене статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Оскільки стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження, невиконання судового рішення є порушенням прав позивача, проголошених статтею 6 Конвенції прав людини та основоположних свобод.
У справі "Жовнер проти України" Європейський суд з прав людини рішенням від 29 червня 2004 року визнав, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 липня 2006 року у справі "Васильєв проти України" зазначив, що виконання рішення щодо боржника залишається обов"язком держави.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 серпня 2012 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П.
Сторчак В. Ю.