Справа № 817/2156/13-а
15 липня 2013 року 10год. 40хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Войтюк Ю.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Воробюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
до Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області
про скасування постанови
Позивач звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області з адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови про притягнення до відповідальності за вчинене правопорушення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що експлуатації за призначенням магазину автозапчастин, приміщення для обслуговування автомобілів, допоміжної будівлі, авто мийки та складських приміщень в с. Лісопіль по вул. Хутірській Костопільського району не відбувалось, що може підтвердитись поясненнями свідків та доказами наданими в матеріалах справи, а тому, позивач вважає притягнення його до відповідальності незаконним і просить суд постанову скасувати.
Ухвалою від 18.10.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №1710/2-а-169/12.
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 24.05.2013 року справу передано на розгляд Рівненському окружному адміністративному суду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки інспектором було здійснено фотозйомку приміщень позивача, з яких вбачається, що останній використовує приміщення у господарській діяльності без введення в експлуатацію, що є порушенням норм чинного законодавства, а тому постанова про накладення штрафу є обґрунтованою і правомірною. Просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представників сторін, свідків, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов належить до задоволення з наступних підстав.
Позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 27.04.2006 року Костопільською районною державною адміністрацією Рівненської області. Згідно свідоцтва платника єдиного податку, має право здійснювати роздрібну торгівлю, зокрема, автомобільними деталями та приладдям, технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
Держаним актом на право власності на земельну ділянку серії від 02.02.2010 року підтверджується, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,3148га., яка розташована в с. Лісопіль по вул. Хутірська, Костопільського району Рівненської області.
В серпні 2012 року інспектором інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил приватного підприємця ОСОБА_3, м. Костопіль, вул. Пилипа Орлика 81/1, назва та місцезнаходження об'єкта будівництва - магазин автозапчастин з приміщенням для обслуговування автомобілів на вул. Хутірській в с. Лісопіль Костопільського району.
За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 7 ст.36, п.8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», про що складений відповідний акт від 21.08.2012р.
21.08.2012р. відповідачем винесений припис № 364 на усунення порушень та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
23.08.2012 року постановою №790-п про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 4 пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у суму 99180грн.
В судовому засіданні позивач та його представник, зазначили, що експлуатації об'єкту за призначенням не відбувалось, в приміщення завозились автозапчастини, автомобільні масла та інші речі, які планувалось реалізовувати в подальшому. Жодного покупця до магазину не заходило, факту реалізації не встановлено і самим інспектором. Тобто, з усіх фактів під час перевірки вбачалось те, що приміщення тільки було на стадії підготовки до введення в експлуатацію, але не експлуатувалось. Як зазначив позивач та підтверджено свідоцтвом від 02.04.2013 року, право власності на нерухоме майно він отримав 02.04.2013 року, і з цього часу здійснюється експлуатація приміщення. Крім того позивач вказав, що оскільки одне з приміщень є магазином, то для здійснення господарської діяльності він повинен бути обладнаний касовим апаратом. Натомість при проведенні перевірки, касовий апарат ще був відсутній, оскільки приміщення не введені в експлуатацію, продаж товарів та послуг не здійснювався, найманих працівників у позивача в той час не було. Також пояснив суду, що на момент проведення перевірки відповідачем, на території ще здійснювалось будівництво, також влаштовувався благоустрій території і машини заїжджали лише із будівельними матеріалами. Позивач вказав, що має свої власні машини, як легкові, так і вантажні. При проведенні перевірки власна машина позивача стояла у приміщенні для обслуговування автомобілів. Разом з тим відповідачем вказаний факт з'ясований не був.
Для повного та всебічного розгляду справи в судовому засіданні були опитані свідки від позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_6, свідок ОСОБА_7 в судове засіданні не з'явилась в зв'язку з хворобою, однак надала суду письмові пояснення.
Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона 21.08.2012р. безпосередньо за участі ОСОБА_7 здійснювала перевірку магазину автозапчастин з приміщенням для обслуговування автомобілів у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 Під час здійснення перевірки було встановлено, що позивач використовує приміщення в господарській діяльності, при цьому зазначені приміщення не введені в експлуатацію згідно чинного законодавства, що є порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Магазин був обладнаний камерами відео спостереження, які були в робочому стані, в офісі сидів працівник та працював за комп'ютером. В приміщення для обслуговування автомобілів стояли машини, біля яких ходили працівники. Кілька людей заходили в приміщення та хотіли щось запитати, однак їм було сказано про проведення перевірки та запропоновано вийти. На мийці стояла машина і працівники здійснювали роботи щодо її миття, однак, коли побачили інспектора, то зупинили всі роботи, мотивуючи тим, щоб не облити його водою. В складських приміщеннях на полицях лежали якісь коробки, деталі, як нові так і бувші у використанні. Крім того автомагазин обладнаний торговими прилавками, на яких лежав товар із цінниками.
Також зазначений свідок суду пояснив, що дійсно при проведенні перевірки, касового апарату в магазині не було. У працівників, які знаходились на території, не з'ясовувались обставини щодо їх роботи, фактів продажу будь-яких товарів не виявлено. Докази на підтвердження надання послуг щодо миття машини в авто мийці не з'ясовувались та не збирались. Будь-яких пояснень ні у позивача, ні у працівників не відбирались, лише було здійснено фото фіксацію приміщень. На території ще здійснювалось будівництво.
Свідок ОСОБА_7 згідно письмових пояснень надала суду покази, аналогічні показам свідка ОСОБА_6
Свідок ОСОБА_5 надав суду покази та пояснив, що на час проведення перевірки він знаходився на території, де розміщені приміщення автомагазину та інших приміщень. В цей час на території знаходився вантажний автомобіль, який привіз будівельні матеріали і він здійснював нагляд за їх розвантаженням. Також на території знаходились працівники, які виконували будівельні роботи. В самі приміщення він не заходив, а також не бачив, щоб здійснювалась будь-яка продаж товарів з магазину. При цьому зазначив, що сам магазин не працює. Також вказав, що не бачив машин, які б обслуговувались у будь-яких приміщеннях на вказаній території. Інспектор до нього не підходив та нічого не питав.
Свідок ОСОБА_4 пояснив, що він є працівником приватного підприємства «ЕКО». Дане підприємство є проектувальником та генпідрядником будівництва, замовником якого є позивач. Під час проведення перевірки він знаходився на території позивача та чекав свого директора. Будь-яких дій щодо обслуговування машин чи функціонування магазину автозапчастин він не бачив. Також зазначив, що магазин ще не відкритий для клієнтів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначаються законами України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (набув чинності з 12.03.2011), від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування», а відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб'єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності визначається Законом України від 14.10.1994 № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та відповідними положеннями Господарського кодексу України щодо адміністративно-господарської відповідальності.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування», містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
В силу статті 5 вказаного Закону, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.
12 березня 2011 року набув чинності Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до статті 39 якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Статтею 41 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль, як сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю розглядають відповідно до закону справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Частиною четвертою статті 41 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону, а також видавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.
В силу статті 1 Закону України від 14.10.1994 № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 6 частини другої статті 2 Закону України від 14.10.1994 № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, - несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірі дев'яноста мінімальних заробітних плат (щодо об'єктів IIІ категорії складності).
В силу статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вже зазначалось, в даній справі позивач оскаржив до суду постанову відповідача, згідно з якою до нього застосовано стягнення у виді штрафу за експлуатацію об'єктів, не прийнятих в експлуатацію.
При цьому, судом встановлено, що об'єкт нерухомого майна, відносно якого здійснювалась перевірка, зареєстрований Реєстраційною службою Костопільського районного управління юстиції Рівненської області в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно тільки 02.04.2013 року.
Таким чином, факт державної реєстрації об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно свідчить про те, що такий об'єкт є прийнятим в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
Статтею 14 Господарського Кодексу України визначено, що господарська діяльність це - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії доручення та агентськими договорами.
Ні в поясненнях свідків, ні в матеріалах справи не міститься жодного доказу щодо реалізації товарів, надання послуг, спрямованих на отримання доходу позивачем.
В той же час, суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_6, при цьому зазначає, що свідок ОСОБА_6, безпосередньо проводила перевірку у позивача та складала акт перевірки.
Крім того, при проведенні перевірки відповідачем проводилася фото фіксація вказаного вище об'єкта. Однак, із даних фотокарток не вбачається, що магазин автозапчастин з приміщенням для обслуговування автомобілів, експлуатуються за призначенням. Так, на автомагазині відсутня вивіска щодо графіку роботи, натомість сфотографована вивіска «паспорт об'єкта». Із даної вивіски вбачається, що будівництво закінчується у липні 2013 року.
Щодо фотокартки, де зображений каркас машини, то як пояснив позивач, вказаний каркас є макетом і він поставлений для того, щоб облаштувати приміщення для обслуговування машин під певні розміри та параметри, що жодним чином не може слугувати підставою для висновків про експлуатацію вказаного приміщення за призначенням.
Щодо фотокартки, де зображена машина у приміщенні, то вказана машина належить позивачу на праві власності і була лише поставлена у приміщення. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано суду копії свідоцтв про державну реєстрацію транспортного засобу. Крім того, судом встановлено, що на фотокартці зображений свідок ОСОБА_4, який не є працівником позивача, а працює на іншому підприємстві.
Щодо встановлення позивачем у приміщеннях технічних засобів відео спостереження, то такі камери можуть встановлюватись не лише в приміщеннях, а й на території, а тому їх наявність може слугувати доказом експлуатації приміщень лише за умови, якщо є відповідний запис яким будуть зафіксовані дії щодо здійснення в даному випадку господарської діяльності, тобто експлуатація приміщень за призначенням.
Натомість відповідачем жодного запису зазначених камер суду не надано, із фотокарток лише вбачається, що камери спостереження працюють і їх зображення виведено на монітор. Із зазначених зображень не вбачається роботи магазину автозапчастин. Як пояснив представник позивача, дані камери лише налаштовувались людиною, яка в цей час була зафіксована на фотокартці.
Жодних фотокарток з працівниками, які б здійснювали обслуговування автомобілів, суду не надано.
Свідчення свідка ОСОБА_6 щодо встановлених на прилавку товарів із цінниками не підтверджуються жодним доказом, на фотокартках також вказаний факт відсутній. Також суду не надано фотокарток із машиною на авто мийці, яка б підтвердила пояснення інспектора ОСОБА_6, в той же час на фотокартці зображена сама ОСОБА_6 із газетою в руках.
Крім того судом встановлено та підтверджено фотокартками, що на території позивача, де розміщені приміщення, проводяться будівельні роботи.
Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, жодних пояснень у осіб, які знаходились на території під час здійснення перевірки не відбирались. Разом з тим представник відповідача вказав, що будь-яких трудових чи цивільно-правових угод найманих працівників з позивачем не укладалось.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідач, виявивши правопорушення у сфері повноважень, наданим чинним законодавством та зафіксувавши таке порушення в акті перевірки, має належним чином підтвердити вчинення такого порушення відповідними доказами, і самих лише фотокарток недостатньо, до того ж фотокартки, наявні в матеріалах справи неналежної якості та не підтверджують висновки відповідача, викладені в акті перевірки.
Відповідач не позбавлений права відбирати пояснення з приводу порушень у сфері містобудівної діяльності у відповідних суб'єктів, у яких проводиться перевірка. Крім того, посадові особи інспекції ДАБК мають право на отримання інформації з інших державних органів, підприємств і т.д. у відповідності до ст.41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якою передбачено, що посадові особи інспекцій під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право, зокрема, отримувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. В той же час при проведенні перевірки у позивача відповідач не скористався в повному обсязі правами, наданими йому зазначеним Законом.
Враховуючи вищенаведене, суд не погоджується з висновками відповідача щодо експлуатації приміщень позивачем без введення їх в експлуатацію, оскільки з долучених до матеріалів адміністративної справи фотокарток вказаної будівлі не можливо встановити ознак експлуатації будівлі як завершеного будівництва.
В даній справі відповідачем не надано суду вагомих доказів, які б довели правомірність застосування до позивача правопорушення, передбаченого абзацом 4 пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», таким чином, постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності належить до скасування.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №790-П від 23 серпня 2012 року визнати протиправною та скасувати в повному обсязі.
Присудити на користь позивача - ОСОБА_3 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 991,80 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комшелюк Т.О.