16.07.2013 Справа № 901/2101/13
за позовом Комунального підприємства «Севтеплокомуненерго» Севастопольської міської ради, м.Севастополь, АР Крим
до відповідача Управління державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, м.Сімферополь, АР Крим
про визнання договорів укладеними
Суддя В.І. Мокрушин
Представники сторін не з'явились.
Суть спору: позивач - Комунальне підприємство «Севтеплокомуненерго» Севастопольської міської ради звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача Управління державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання укладеними договору купівлі-продажу теплової енергії за наявністю вузлу обліку №2110/у від 06.12.2012, а також договору купівлі-продажу теплової енергії №2110 від 06.12.2012 у редакції Комунального підприємства «Севтеплокомуненерго» Севастопольської міської ради, а також просить стягнути судовий збір.
15.07.2013 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неприбуття суд не сповістив. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 р. по справі № 5023/4165/11.
Розглянувши матеріали справи, суд -
Комунальне підприємство «Севтеплокомуненерго» Севастопольської міської ради здійснює постачання теплової енергії житлових та нежитлових приміщень у м.Севастополі.
30.10.2007 та 10.10.2006 між Комунальним підприємством «Севтеплокомуненерго» Севастопольської міської ради та Відділом кримінально-виконавчої інспекції управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м.Севастополі були укладені договори купівлі-продажу теплової енергії за наявністю вузлу обліку №1781/у та 1781 відповідно.
Наказом Президента України №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний департамент України з питань виконання покарань реорганізовано в Державну пенітенціарну службу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1062 «Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби України» було утворено Управління Державної пенітенціарної служби в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
Так, листом від 06.08.2012 №15/5040 Управління Державної пенітенціарної служби в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулось до позивача із проханням розірвати договір №1781/у від 30.10.2007 та укласти новий договір на поставку теплової енергії, у якому зазначити Покупця - Управління Державної пенітенціарної служби в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
У відповідь на вказаний лист позивач листом від 06.06.2012 направив відповідачу для підписання договір купівлі-продажу теплової енергії за наявністю вузлу обліку №2110/у, а також договір купівлі-продажу теплової енергії №2110 з проханням підписати один екземпляр та повернути його на адресу позивача на протязі 20 днів.
Проте, відповіді на вказаний лист від відповідача не надійшло, підписаних екземплярів договорів, а також будь-яких зауважень щодо даних договорів відповідач не представив, що й стало підставою для звернення до суду із позовною заявою про визнання даних договорів укладеними.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно приписів ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення.
Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
Приписами статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 даної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Так, з даних спірних правовідносин судом вбачається наявність лише однієї з умов укладання договору - оферти - пропозиції позивача укласти зазначені договори та відсутність акцепту, тобто згоди з такою пропозицією відповідача.
Згідно приписів ст. 20 Господарського кодексу України Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Згідно ч.2. ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, сторони не дійшли згоди на підписання даного договору як в цілому, так і по окремим пунктам договору.
Аналізуючи норми ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 1, 21 ГПК України можна зробити висновок, що завданням господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємства, тобто за результатом розгляду господарської справи, суд повинен поновити порушене чи оспорюване право і охоронювані законом інтереси позивача.
Однак обраний позивачем спосіб захисту не дає суду можливості поновити або захистити права, які на думку позивача порушені відповідачем, оскільки визнання договору укладеним не захищає та не поновлює право позивача, а лише констатує такий факт.
При цьому вимога позивача про визнання договору укладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, а тому в задоволенні позову має бути відмовлено.
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідач не погодився на жодний з пунктів договору, що б дало можливість суду спонуати сторону прийняти ті чи інші умови договору та вважати договір укладеним у певній редакції.
У даному випадку сторони не погодили між собою жодної з істотних умов договору, що виключає необхідність звернення до суду з відповідними вимогами та можливістю судом прийняти відповідне рішення.
Тобто існує певна різниця між вимогами вважати укладеним договір у певній редакції (за наявності спору стосовно відповідних умов договору і готовнісю укласти такий договір на частині певних умов) і зверненням до суду у зв'язку з неприйняттям всього тексту договору чи відмовою від його підписання.
Враховуючи викладене, факт відсутності згоди відповідача на підписання даних договорів, а також невідповідність вимоги позивача передбаченим законом способам захисту цивільних прав, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню та відмовляє у задоволенні позову.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого нормами закону щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання охоронюваного законом інтересу і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позивачем не виконані вимоги пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому суд враховує, що обов'язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону, в даному випадку позивача.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повне рішення складено 19.07.2013 року.
Керуючись ст.ст.33-34, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
· У задоволенні позову відмовити.
Суддя В.І. Мокрушин