Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
11 липня 2013 року Справа № 811/1610/13-а
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравчук О.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)"
до відповідача - Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення)
про скасування податкових повідомлень-рішень.
До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" (далі - позивач, Підприємство) з адміністративним позовом ( з урахуванням роз'єднання позовних вимог) до Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення) (далі - відповідач), у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення: №0000021600 від 10 січня 2013 року на загальну суму 444 164,00 грн.; №0000051600 від 22 березня 2013 року на загальну суму 34739,00 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" податковим органом неправомірно, без належних на те підстав встановлено порушення позивачем приписів Закону України „Про податок на додану вартість", Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок", а також Податкового кодексу України та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
У судовому засіданні представниками позивача вимоги позову підтримано у повному обсязі.
Відповідачем до суду подано заперечення на позовну заяву, за якими позов ним не визнається у повному обсязі. Такі заперечення мотивовано тим, що перевіркою ДП "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" встановлено відсутність у позивача права на перебування у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку та суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, оскільки позивач у своїй діяльності використовує земельну ділянку, яка належить на праві постійного користування установі ІК 305/37. За таких умов відповідач вважає, що ним законно та обґрунтовано винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а.с.78-80).
Представники відповідача у судовому засіданні заявили аналогічну позицію та просили відмовити позивачеві у задоволенні позову у повному обсязі.
За клопотанням представника позивача, проти якого не заперечували представники відповідача, подальший розгляд та вирішення справи судом було здійснено у порядку письмового провадження (а.с.228).
Розглянувши у письмовому провадженні подані представниками позивача і відповідача документи і матеріали, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13 липня 2000 року Головою Устинівської районної державної адміністрації видано розпорядження про державну реєстрацію підприємства Устинівської виправної колонії №37 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Кіровоградській області, згідно якого Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)", засноване на державній власності і підпорядковане безпосередньо управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань в Кіровоградській області (а.с.100).
Так, Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 37)" зареєстроване як юридична особа Устинівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 13 липня 2000 року (а.с.48) та з того ж часу перебуває на обліку у податковому органі (а.с.51).
У період з 10 по 18 грудня 2012 року посадовими особами Державної податкової служби у Кіровоградській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.
За результатами перевірки податковим органом було складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки від 25 грудня 2012 року №119/16-0/08680264, згідно якого контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем, серед іншого, Закону України „Про податок на додану вартість", Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок", а також Податкового кодексу України (а.с.145-226).
На підставі висновків вказаного Акта перевірки податковим органом було винесено, зокрема, податкові повідомлення-рішення:
- від 10 січня 2013 року №0000021600, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 444164,00 грн. (із них за основним платежем - 355331,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88833,00 грн.);
- від 22 березня 2013 року №0000051600, за яким Державному підприємству "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 34739,00 грн. (із них за основним платежем - 26295,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8444,00 грн.) (а.с.39-40).
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення №0000021600 та №0000051600 грунтуються на висновках податкового органу про те, що з жовтня 2009 року (початок перевіреного періоду) до 30 вересня 2012 року позивач здійснював свою діяльність та отримував доходи від реалізації продукції тваринництва та рослинництва на земельних ділянках, які не належать Підприємству та належать установі ІК 305/37 на праві постійного користування. Відтак, вважає відповідач, ДП „Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 37)" не є сільськогосподарським підприємством (сільськогосподарським товаровиробником) у розумінні чинних на час виникнення спірних правовідносин Закону України „Про податок на додану вартість", Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок", а також Податкового кодексу України.
За таких умов відповідач вважає безпідставним перебування ДП „Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 37)" у правовому статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку та на спеціальному режимі оподаткування ПДВ у перевірений податковим органом період та наголошує, що з жовтня 2009 року позивач мав бути платником податку на прибуток та податку на додану вартість на загальних підставах.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
ДП „Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 37)" є юридичною особою, заснованою на державній власності, та входить до сфери управління Державного департаменту України з питань виконання покарань (а.с. 60).
Відповідно до Свідоцтва № 200059711 Підприємство є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (а.с. 50).
Крім того, у судовому засіданні встановлено, що в аналізований період Підприємство було платником фіксованого сільськогосподарського податку.
Так, згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області" є, зокрема, вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур (01.11), вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (01.13), розведення великої рогатої худоби молочних порід (01.41), допоміжна діяльність у рослинництві (01.61), оптова торгівля молочними продуктами, яйцями і харчовими оліями та жирами (46.33), оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (46.21) (а.с.48).
Матеріалами справи (а.с. 108-111, 128-131) та поясненнями представників позивача, наданими у судовому засіданні, підтверджується перебування землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6440,2 га у фактичному користуванні позивача.
Не спростовано цей факт у судовому засіданні і представниками відповідача.
При цьому, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії КР №00002, вказана земельна ділянка надана у постійне користування установі ІК 309/37 (а.с.132-137), правонаступником якої є Устинівський виправний центр управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 37).
З огляду на викладене суд вважає за необхідне вказати таке.
У розумінні частини другої статті 1 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок" особи можуть бути зареєстровані як платники вказаного податку, якщо вони є, зокрема, сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.
Згідно з частиною першою статті 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
При цьому, за змістом частини другої статті 1 зазначеного Закону фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне водокористування.
Аналогічні за своїм положення містять приписи Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
При цьому, відповідно до пункту 307.1 статті 307 Податкового кодексу України платники податку не є платниками таких податків і зборів:
а) податку на прибуток підприємств;
б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);
в) збору за спеціальне використання води;
г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).
Зі змісту вказаних законодавчих положень у їх системному зв'язку, вбачається, що при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника, повинна враховуватися умова щодо вироблення такої продукції на сільськогосподарських угіддях, що перебувають у власності або користуванні такої особи.
Стаття 116 Земельного кодексу України підставами набуття права на землю називає рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або ж надання її в користування. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Однак, суд вважає за необхідне наголосити, що податкове законодавство, яке є пріоритетним серед інших правових норм у регулюванні податкових правовідносин, не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також не висуває вимог до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
З викладеного вбачається, що недотримання норм земельного законодавства щодо права користування земельними ділянками не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Відтак, суд вважає будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
За таких умов відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право користування яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими не оформлені належним чином.
З огляду на підтверджений у судовому засіданні факт користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, суд вважає перебування позивача у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку правомірним за умови дотримання ним критерію щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановленого статтею 301 Податкового кодексу України (статтею 1 Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок" до 01 січня 2011 року).
В судовому засіданні представниками відповідача не надано доказів того, що частка сільськогосподарського товаровиробництва у позивача у перевірений період була нижчою за 75 відсотків.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок про протиправне перебування позивача у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку у перевірений період та про донарахування йому у зв'язку з цим податкового зобов'язання і штрафних санкцій з податку на прибуток підприємств.
При визначенні підстав для застосування позивачем спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського господарства у спірний період суд виходить з такого.
Чинним на час виникнення спірних правовідносин та до 01 січня 2011 року Законом України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР платникам цього податку була надана можливість обрати спеціальний режим оподаткування.
Сутність вказаного режиму полягає у тому, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (Пункт 81.2 статті 81 Закону)
Так, відповідно до пункту 81.1 статті 81 вказаного Закону резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
При цьому, сільськогосподарським за змістом вказаного Закону вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно (п.81.6 ст. 81 Закону).
Згідно з 81.13 статті 81 Закону сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування подає податкову декларацію у строки та в порядку, що встановлені для інших платників податку. Форма податкової декларації, яка надається сільськогосподарським підприємством - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, затверджується у порядку, встановленому підпунктом «ї» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення правовідносин).
Так, само приписами Податкового кодексу України, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин з 01 січня 2011 року, передбачено право резидента, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), обрати спеціальний режим оподаткування (пункт 209.1 статті 209 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень пункту 209.2. статті 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для застосування позивачем спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість суд дотримується раніше висловленої правової позиції про те, що недотримання платником податків вимог земельного законодавства в частині оформлення права користування (оренди) земельною ділянкою не може позначатися на його статусі суб'єкта спеціального режиму оподаткування.
Вважаючи доведеним те, що Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" здійснює фактичне користування земельною ділянкою та те, що частка сільськогосподарського товаровиробництва у позивача у перевірений період не була нижчою за 75 відсотків, суд дійшов висновку, що податковим органом необґрунтовано зазначено про відсутність у Підприємства права на застосування спеціального режиму оподаткування та протиправно донараховано Підприємству податкові зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні санкції.
За приписами частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, у дані справі відповідач не довів правомірності своїх рішень.
Викладене вище дає підстави вважати, що Державному підприємству "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" було протиправно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість за основними платежами і за штрафними санкціями, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та для скасування оскаржуваних повідомлень-рішень.
Згідно частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем документально підтверджена сплата судового збору в розмірі 2294,00 грн. (а.с.2), а тому зазначена сума підлягає поверненню з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 17, 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення) від 10 січня 2013 року №0000021600, яким Державному підприємству "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 444164,00 грн. (із них за основним платежем - 355331,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88833,00 грн).
Скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення) від 22 березня 2013 року №0000051600, за яким Державному підприємству "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 34739,00 грн (із них за основним платежем - 26295,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8444,00 грн).
Присудити Державному підприємству "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" судовий збір у розмірі 2294,00 грн, зобов'язавши Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області стягнути 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні, нуль копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Устинівське відділення).
Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд в десятиденний строк з дня отримання копії цієї постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.В. Кравчук