Справа № 213/2449/12
іменем України
"30" січня 2013 р. м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Кривенка Д. Т.
за участю секретаря Марчук Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 господарства "Україна" про визнання договору оренди землі недійсним, -
ОСОБА_1 звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 господарства "Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстратор Липовецького районного виробничого відділу структурного підрозділу Вінницької регіональної філії Центру ДЗК ОСОБА_3, про визнання договору оренди землі недійсним.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав у позовній заяві на те, що 17 березня 2009 року між ОСОБА_2 господарством «Україна» та ним було укладено договір про оренду земельної ділянки за №4, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, розміром 3.1253 га. 21 грудня 2009 року вищевказаний договір був зареєстрований в Липовецькому відділі Вінницької філії ДЗК за №040904400070. 08 жовтня 2012 року він звернувся до відповідача із заявою про повернення земельної ділянки. За наслідками розгляду його заяви отримав лист - відповідь, відповідно до якого відповідач висловив бажання поновити договір оренди земельної ділянки. Вважає, що договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, розміром 3.1253 га, укладений між ним та відповідачем із порушенням істотних умов, що в свою чергу є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону, оскільки в договорі оренди вищевказаної земельної ділянки в розділі «Об'єкт оренди» не вказано кадастровий номер земельної ділянки, місце розташування земельної ділянки; в розділі «Строк дії договору» вказано розмір орендної плати, в якому має місце виправлення із 1,5 % на 3% без відповідного застереження; не укладено додаткової угоди відповідно до ст.654 ЦК України щодо внесення змін розміру орендної плати до даного договору; відсутні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Крім того, невід'ємною частиною договору оренди землі має бути: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди (ст.15 ч.4 Закону України "Про оренду землі", однак цього не було додержано відповідачем при укладанні договору. На думку позивача, відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є законною підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», тому просив суд визнати недійсним вищевказаний договір оренди земельної ділянки та стягнути із відповідача ОСОБА_2 господарства «Україна» судові витрати.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діяли на підставі довіреності від 08.01.2013 року, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, зіславшись на обставини викладені в позовній заяві. Суду додатково пояснили, що підстав для застосування строків позовної давності, на яких наполягав представник відповідача не має, так як договір оренди земельної ділянки був зареєстрований в Липовецькому відділі Вінницької філії ДЗК лише 21 грудня 2009 року, саме з цього часу у сторін виникли права та обов'язки. Позов був пред'явлений позивачем до суду - 19.12.2012 року, а отже строки позовної давності на день подачі позову ще не спливли, тому порушене право позивача підлягає захисту.
Представник відповідача ОСОБА_6, який представляв інтереси ФГ "Україна" відповідно до довіреності виданої 15.01.2013 року, позовні вимоги не визнав. В письмовому запереченні свою позицію аргументував тим, що позовні вимоги по даній справі не обґрунтовані позивачем, а в окремих частинах навіть надумані. Заява позивача про те, що в договорі не вказаний кадастровий номер, місце розташування, строк дії договору та інше не відповідає дійсності. Недостовірність цієї заяви підтверджується наявністю кадастрового плану земельної ділянки за № 145, плану розташування земельної ділянки, актом визначення меж, актом прийому-передачі земельної ділянки, витягу з технічної документації, з нормативно-грошової оцінки вказаної земельної ділянки. Крім того, договір оренди землі було укладено 17.03.2009 року у формі, що затверджена постановою Кабінету Міністрів № 220 від 03 березня 2004 року, при цьому сторони договору досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, які існували на той час. Відповідачем будь-яких дій, які б примушували позивача заключати договір оренди, погроз чи тиску на нього не було і для цього не було підстав. Це було усвідомлене волевиявлення орендодавця та орендаря, що є безперечною умовою дійсності правочину. Вказаний договір був спрямований на досягнення правових наслідків та настання обов'язків. В продовж усього часу дії договору орендар використовує землю за цільовим призначенням, а орендодавець отримує орендну плату згідно умов договору на протязі чотирьох років. Розміри орендної плати, орендарем визначались Указами Президента України № 92 від 02.02.2002р .- 1.5%, та № 725/2008 від 19 серпня 2008 року - 3% від нормативно - грошової оцінки землі. Витяг з неї знаходиться при договорі і умови, і розмір орендної плати не порушувалися, а орендодавець був згоден з такими умовами оплати і отримував її щорічно без заперечень та нарікань. Кабінет Міністрів України постановою № 1185 від 31.10.2011 року вніс зміни до Методики нормативно-грошової оцінки земель із застосуванням коефіцієнта 1.756. Орендар виконав і такі вказівки законодавця, зробивши перерахунок згідно затвердженої Кабінетом Міністрів методики і збільшив суму виплати орендної плати. В результаті цього орендна плата збільшилась з 1 454 грн. в 2011 році до 3 176 грн. в 2012 році. За період дії договору оренди землі будь - яких претензій з боку сторін не було, що вказує на дотримання сторонами взятих на себе зобов'язань та відсутність підстав для дострокового розірвання договору, на які посилається позивач в позовній заяві. Всі необхідні документи складають невід'ємну частину договору оренди, вони знаходяться у сторін, зокрема й в примірнику позивача, та у державного реєстратора, який є третьою особою в даній справі. Даний договір оренди 21.12.2009 року був зареєстрований державним реєстратором, при цьому підстав для відмови в державній реєстрації посадовою особою, яка проводила таку реєстрацію на той час не було встановлено. Разом з цим, в запереченні вказано, що договір оренди, який позивач просить суд визнати недійсним, був укладений 17.03.2009 року, тобто більше трьох років потому. Про зміст оскаржуваного договору оренди йому було відомо в момент його укладення тобто з 17.03.2009 року, коли між сторонами узгоджувались всі його істотні умови, при цьому позивач не заперечував проти його умов, як в момент укладення, так і в момент його державної реєстрації і на протязі дії даного договору оренди землі. Протокол розбіжностей до договору позивач не надавав. Відповідач належним чином виконував свої зобов'язання по обробітку землі, а позивач щорічно, у встановлений договором строк отримував орендну плату. Нормами ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність встановлена законом становить тривалістю у три роки. Враховуючи наведені обставини, позивач з моменту укладення договору оренди землі, 17.03.2009 року, міг звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права чи інтересу, оскільки був ознайомлений із змістом договору та мав його примірник, однак на протязі перебігу строку позовної давності до 17.03.2012 року жодних дій не вчинив. А тому, з урахуванням того, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору оренди землі недійсним після спливу терміну позовної давності, просили суд в задоволенні позову відмовити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - реєстратор Липовецького районного виробничого відділу структурного підрозділу Вінницької регіональної філії Центру ДЗК ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового розгляду був оповіщений в установленому законом порядку за місцезнаходженням юридичної особи, проте, як слідує із довідки працівника зв'язку, судова повістка повернулась по закінченню терміну зберігання.
Враховуючи те, що у відповідності до положень визначених ч.5 ст.74 ЦПК України, вважається, що така особа повідомлена належним чином, тому суд вважає, що не має перешкод щодо розгляду справи в даному судовому засіданні на підставі доказів, що містяться у справі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до Державного акта на право власності на землю серія ВН №217590, який виданий 12.06.2003 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №282 (а.с.9), ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 3.1253 га у межах згідно з планом, яка розташована на території с. Нарцизівка, Лукашівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нормативна грошова оцінка становить 45618,54 грн., на підставі розпорядження №110 Липовецької держадміністрації від 23.05.2003 року. Належність вказаної земельної ділянки позивачеві підтверджується також витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що виданий Відділом Держкомзему у Липовецькому районі від 03.06.2009 року за №1825.
17 березня 2009 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 господарством "Україна" в особі голови господарства ОСОБА_7 з іншої сторони, було укладено договір оренди землі №4 (а.с.6-7). Предметом вказаного договору зазначено земельну ділянку розміром 3,1253 га, що належить ОСОБА_1 згідно Державного акта серія ВН №217590. Сторонами договору узгоджено строк дії договору, орендну плату та інші умови, про що вони зазначили у договорі. Вказаний договір оренди землі був зареєстрований у Липовецькому відділі Вінницької філії ДЗК про що у Державному реєстрі земель, про що було вчинено запис 21.12.2009 року за №040904400070 та як слідує із акта приймання - передачі об'єкта оренди, що скріплений підписами сторін, ОСОБА_1 передав ФГ "Україна" належну йому на праві власності земельну ділянку в оренду. В 2010 році ОСОБА_1 було нараховано та видано за оренду земельного та майнового паю - 2463,81 грн.; у 2011 році - 2463,81 грн.; у 2012 році - 2700 грн., що підтверджується довідками виданими ФГ "Україна".
Відносини, що виникли між сторонами пов'язані з орендою землі, а тому регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та спеціальними нормативно - правовими актами, зокрема: Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998, № 161-XIV.
Статтею 93 ч.8 Земельного кодексу України, передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" (далі Закону), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно ст.4 Закону, орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
В силу ст.5 Закону, орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно ст.13 Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Форма договору оренди землі, передбачена ст.14 Закону, де зазначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Як слідує зі змісту ст.ст.17, 20 Закону, передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону в редакції від 14.10.2008 року, яка діяла на момент укладення договору оренди землі між сторонами спору, було передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Частиною 2 ст.15 Закону, було передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Із здобутих у справі доказів судом було встановлено, що 17 березня 2009 року між сторонами було укладено договір оренди землі належної позивачеві на праві приватної власності, тобто особами (орендарем та орендодавцем) було вчинено дію, яка була спрямована на реальне набуття, зміну їх цивільних прав та обов'язків. Сторонами правочину було обрано Типову форму договору оренди, яка була затверджена Кабінетом Міністрів України, при цьому ними не було виявлено бажання щодо його нотаріального посвідчення, проте дотримано загальних вимог щодо вчинення правочину, що перераховані у ст.203 ЦК України, відповідно до якої у випадку дотримання цих умов правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.15 Закону в редакції від 14.10.2008 року, яка діяла на момент укладення договору оренди землі між сторонами спору, такої істотної умови договору як кадастровий номер земельної ділянки не було передбачено, оскільки законодавцем такі зміни до Закону було внесено Законом України від 07.07.2011 р. N 3613-VI, а отже доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Статтею 651 ЦК України, передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.
Що ж стосується не застереженого виправлення в договорі оренди землі розміру орендної плати із 1,5% на 3%, то такі твердження позивача спростовуються тим, що істотною умовою договору є зазначення саме орендної плати та її розміру, які були вказані у договорі.
Крім цього, як було доведено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, позивач в продовж усього часу отримував орендну плату в зміненому розмірі, на що вказують довідки надані відповідачем за 2010 -2012 роки та долучені до матеріалів справи.
Тобто при вирішенні питання щодо правомірності зміненої відповідачем орендної плати на підставі Указів Президента України та Методики нормативно грошової оцінки земель, сторони діяли погоджено, оскільки позивач пристав на пропозицію відповідача про зміну орендної плати та протягом усього часу дії договору оренди землі, який оскаржується, отримував її без застережень та нарікань, жодних претензій з даного приводу не висловлював, а отже був згоден з такими умовами зміни та оплати, що відповідає вимогам ст.ст.641, 642 ЦК України.
В ході судового розгляду справи сторонами було надано суду для огляду та долучення до матеріалів справи документи, які є невід'ємною частиною договору оренди, який позивач просить визнати недійсним та, які передбачені ч.4 ст.15 Закону, зокрема: план розташування земельної ділянки та її місце розташування; кадастровий план земельної ділянки; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання - передачі об'єкта оренди.
Отже, дані обставини спростовують доводи позивача наведені ним у позовній заяві в частині відсутності документів, які є невід'ємною його частиною та місце розташування земельної ділянки, які є підставами для визнання договору оренди землі недійсним.
21.12.2009 року вказаний договір оренди було зареєстровано органами державної реєстрації, а саме Липовецьким відділенням Вінницької філії ДЗС за №040904400070, відтак підстав для відмови в державній реєстрації оскаржуваного договору оренди посадовими особами Держкомзему не було встановлено.
Проте, як вбачається із змісту договору №4 від 17.03.2007 року, у ньому дійсно відсутня така істотна умова договору оренди, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч.2 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В судовому засіданні представником відповідача подано заяву про застосування до даних правовідносин строків позовної давності, посилаючись на те, що з моменту підписання спірного договору оренди вже пройшло більше трьох років.
Статтею 256, 257 ЦК України, визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Такий строк встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У п.28 постанови №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України висловив наступну правову позицію: перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Зважаючи на вищевикладене, судом встановлено, що договір оренди землі №4 між сторонами спору був підписаний 17 березня 2009 року, відповідно до якого позивач ОСОБА_1 передав ФГ "Україна" належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, що доведено належними та допустимими доказами, тобто про зміст оскаржуваного правочину позивачеві було відомо в момент його підписання, а саме 17.03.2009 року.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 подав позовну заяву до суду із пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Представники позивача в судовому засіданні не вказали на поважність причин пропуску строку позовної давності на звернення до суду.
Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в зв'язку зі спливом строку позовної давності, оскільки про її застосування заявив відповідач, а підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності представниками позивачів не наведено.
Вирішуючи питання судових витрат, суд керуючись положеннями ст.88 ЦПК України, вважає, що у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати слід віднести на рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 15, 16, Закону України «Про оренду землі», ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.ст.93 ч.1,124 ч.4, 152 ч.З ЗК України, ст.ст.3, 6, 10, 11, 15,109 ч.2,118-120 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 господарства "Україна" про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: ОСОБА_8