Справа №:118/8516/12Головуючий суду першої інстанції:Докучаєва В.Ю.
№ провадження:22-ц/190/4280/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Адаменко О. Г.
"15" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Адаменко О.Г.,
суддів:Макарчук Л.В., Шестакової Н.В.,
при секретарі:Востріковій К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна спільної сумісною власністю подружжя і визнання права власності на 1/2 частку будинку та земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року
27 грудня 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому, уточнивши позовні вимоги, просить визнати будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Визнати за нею право власності на 1/2 частку цього будинку і 1/2 частку земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будинок і земельна ділянка були придбані на ім'я відповідача під час перебування у зареєстрованому шлюбі з нею. На даний час шлюб розірвано, але відповідач її право на половину подружнього майна не визнає.
Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_7 на 1/2 частку цього будинку. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_7 на 1/2 частку цієї земельної ділянки. Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір в сумі 587,73 грн. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1500 грн. на відшкодування витрат на проведення експертизи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить виключити з мотивувальної частини рішення посилання на висновок експерта № 31-0096 від 11.03.2013 року, відповідно до якого з технічної точки зору розділити домоволодіння у відповідності до часток співвласників неможливо. Скасувати рішення в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частку земельної ділянки і в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_6 судових витрат в сумі 1500 грн. Стягнути з ОСОБА_6 понесені ним судові витрати в сумі 1100 грн.
При цьому посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що експертиза була призначена судом для встановлення варіантів поділу будинку і земельної ділянки ще до пред'явлення позивачем відповідного позову. Пред'явлені в наступному вимоги позивача про поділ майна були залишені без розгляду на підставі її заяви. Позовних вимог, які були розглянуті судом з ухваленням рішення, висновок експертизи не стосувався, а тому суд не мав права стягувати з нього на користь позивача частину витрат, понесених на проведення експертизи, і посилатися на цей висновок в мотивувальній частині рішення.
Суд не врахував, що відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. У відповідності ж з вимогами ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України позивач як власник 1/2 частки будинку має право при поділі будинку отримати лише ту частину земельної ділянки, на якій розміщена належна їй частка будинку, та яка необхідна для її обслуговування.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про стягнення з позивача судових витрат в сумі 1100 грн., понесених ним у зв'язку з пред'явленням позивачем вимог про стягнення з нього витрат на утримання майна та його поліпшення, які були залишені без розгляду за заявою позивача.
У письмових запереченнях позивач ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача і представників сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя в визнання за нею права власності на 1/2 його частку, а також в частині стягнення з позивача в дохід держави судового збору рішення суду не оскаржується і апеляційним судом відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України не перевіряється.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_6 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, суд виходив з того, що це майно було набуте відповідачем під час шлюбу з позивачем.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що земельну ділянку площею 0,1734 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 отримав у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення 18-ої сесії 5 скликання Перовської сільської ради від 16.11.2007 року. 17.03.2008 року ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на землю. На цій земельній ділянці розташований житловий будинок, придбаний ОСОБА_7 05.12.2006 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.
За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України. Таким чином громадянин одержує у власність частку із земельного фонду, а тому земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю.
За таких обставин суд помилково задовольнив вимоги ОСОБА_6 про визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, а тому колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині рішення суду відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки, суд керувався ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України і виходив з того, що спірна земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку, 1/2 частка якого належить на праві власності позивачу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 1 ст. 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною 1 ст. 120 ЗК України також передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до частини 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з роз'ясненнями пункту 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» якщо на земельній ділянці, одержаній громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Оскільки на момент придбання житлового будинку ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, остання має право на 1/2 частку цього житлового будинку, а отже у відповідності з вимогами ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України і право власності у такій самій частці на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.
За таких обставин суд правомірно задовольнив вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки з посиланням на ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України.
Стягуючи з відповідача на користь позивача 1500 грн. на відшкодування судових витрат, суд виходив з того, що відповідач має відшкодувати позивачу половину витрат, понесених на оплату судової будівельно-технічної експертизи, оскільки на вирішення експерта ставились питання, запропоновані обома сторонами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 86 ЦК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 20.02.2013 року задоволено клопотання представника позивача і представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення вартості спірного будинку і можливих варіантів його поділу. Оплату за проведення експертизи ухвалою суду до вирішення справи покладено на позивача.
На момент призначення експертизи вимоги про поділ майна - будинку і земельної ділянки жодною із сторін заявлені не були.
Лише після проведення експертизи - 30 квітня 2013 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила визначити варіанти поділу спірного будинку.
Ухвалою суду від 23.05.2013 року позовна заява ОСОБА_6 в частині вимог про поділ майна була залишена без розгляд у відповідності із її заявою про уточнення позовних вимог.
За проведення експертизи позивач сплатила 3000 грн.
Оскільки експертиза була призначена за клопотанням обох сторін і до пред'явлення позивачем вимог про поділ майна, які ухвалою суду від 23.03.2013 року залишені без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 ст. 207 ЦПК України, суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивачу половину вартості експертизи в сумі 1500 грн.
Вимога відповідача про виключення посилання суду в рішенні на висновок судової експертизи є безпідставною, оскільки експертиза була призначена у справі до пред'явлення позивачем вимог про поділ майна, які пізніше залишені без розгляду, а встановлені експертизою обставини (вартість і можливість реального поділу будинку) є такими, що підлягають з'ясуванню при розгляді вимог позивача про визнання права власності на частку будинку і земельної ділянки.
З огляду на зазначене, відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, колегія суддів залишає рішення суду в частині посилання на висновок судової будівельно-технічної експертизи, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1500 грн. на відшкодування судових витрат без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача на його користь судових витрат в сумі 1100 грн., суд зазначив, що передбачених законом підстав для цього немає, оскільки рішення ухвалено на користь позивача.
Колегія суддів не може погодитися з цим висновокм в повному обсязі, оскільки він зроблений без урахування всіх обставин справи і з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Предметом розглянутих судом позовних вимог є право власності н 1/2 частку житлового будинку і земельної ділянки, призначеної для обслуговування цього будинку. Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на 1/2 частку жилого будинку і 1/2 частку земельної ділянки задоволено. Отже, суд правомірно вважав, що рішення суду постановлено на користь позивача.
Натомість суд не врахував, що ухвалою суду від 23.05.2013 року частина позовних вимог ОСОБА_6, а саме про поділ майна і стягнення суми були залишені без розгляду на підстави заяви позивача.
Згідно ж з частиною 3 ст. 89 ЦПК України у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, частина понесених відповідачем витрат на правову допомогу, має бути відшкодована йому позивачем пропорційно тій частині вимог, які залишені без розгляду.
Ця сума буде складати 1/3 частку понесених витрат, тобто 366,70 грн.
За таких обставин рішення суду в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача 1100 грн. на відшкодування судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення клопотання шляхом стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на відшкодування судових витрат 366,70 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя і в частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_6 1100 грн. на відшкодування судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя і про часткове задоволення клопотання ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_6 судових витрат. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на відшкодування судових витрат 366,70 грн.
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року в частині посилання на висновок судової будівельно-технічної експертизи, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки і в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1500 грн. на відшкодування судових витрат залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили
Судді
Адаменко О.Г. Шестакова Н..В. Макарчук Л.В.