04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" липня 2013 р. Справа№ 911/1049/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників сторін:
від позивача - Сурменко Р.Ф., представник за довіреністю № 41 від 06.03.2013;
від відповідача - Ткаченко М.В., представник за довіреністю № 1118 від 12.10.2012; Головачова Г.А., представник за довіреністю № 972/18 від 10.09.2012,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2013 у справі № 911/1049/13 (суддя Подоляк Ю.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробне підприємство "Мітекс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" про стягнення 133 409 грн. 69 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробне підприємство "Мітекс" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" про стягнення 133 409 грн. 69 коп.
Рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2013 по справі № 911/1049/13 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 133 409 грн. 69 коп. заборгованості.
При ухваленні рішення суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 23.04.2013 по справі № 911/1049/13 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається на те, що видаткові накладні від 06.11.2011р. № 2988 та від 16.11.2011р. № 3088, на підставі яких заявлено позов, не можуть бути доказом отримання відповідачем товару, у зв'язку з неналежністю їх оформлення.
Крім цього, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто господарським судом за відсутності відповідача.
В судовому засіданні 15.07.2013 року представники апелянта - відповідача у справі, підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробне підприємство "Мітекс" поставило товариству з обмеженою відповідальністю "Поліс" продукцію на загальну суму 133 409 грн. 69 коп., що підтверджується видатковими накладними від 06.11.2011р. № 2988 на суму 20 704 грн. 82 коп. та від 16.11.2011р. № 3088 на суму 112 943 грн. 87 коп. (а.с. 10-12).
Відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару виконано не було.
Враховуючи нездійснення оплати заборгованості за поставлений позивачем товар останнім було направлено на адресу відповідача претензію від 03.12.2012 № 170 з вимогою про погашення існуючої заборгованості за поставлений товар.
Отримання даної претензії відповідачем 17.12.2012 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 34).
Дана претензія залишена відповідачем без задоволення.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" заборгованості в сумі 133 409 грн. 69 коп.
Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Так, між сторонами укладено письмові правочини, зміст яких зафіксований у видаткових накладних.
Крім цього, дії сторін, зокрема, передача ТОВ "М'ясопереробне підприємство "Мітекс" товару відповідачу за видатковими накладними та прийняття товару останнім, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.
Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Таким чином, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України.
За таких обставин, факт отримання товару відповідачем та видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
Враховуючи положення ч. 1 статті 692 ЦК України відповідач повинен був розрахуватись за отриманий від позивача товар після його прийняття.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в Оглядовому листі "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 та постанові від 20.09.2012 по справі № 12/5026/556/2012.
Зобов'язання з оплати вартості поставленого товару відповідачем виконано не було.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Факт поставки товару відповідачу та наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, оформленими належним чином видатковими накладними.
Доводи апелянта про те, що видаткові накладні від 06.11.2011р. № 2988 та від 16.11.2011р. № 3088 не можуть бути доказом отримання відповідачем товару, оскільки в графах цих накладних "отримав" та "відпустив" містяться лише підписи осіб без зазначення їх посад, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Так, видаткові накладні від 06.11.2011р. № 2988 та від 16.11.2011р. № 3088 підписані з боку вантажоодержувача та скріплені печаткою відповідача.
Зважаючи на те, що відбиток печатки особи, яка її поставила, є способом підтвердження підпису особи на документі, а відповідно до положень ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачем не доведено того, що печатка вибула з його володіння і відтиск її нанесений на документ у протиправний спосіб.
Отже, вищезазначені накладні є належними доказами отримання відповідачем товару.
Посилання апелянта на те, що печатка, якою було скріплено вищезазначені накладні призначена лише для посвідчення податкових накладних, є необґрунтованими, оскільки, як вже було зазначено вище, відповідачем не доведено того, що дана печатка вибула з його володіння і її відтиск нанесений на документ у протиправний спосіб.
Так, відповідач тільки при здійсненні апеляційного провадження по даній справі звернувся до правоохоронних органів з заявою про кримінальне правопорушення (виготовлення та використання підроблених документів).
В судовому засіданні 15.07.2013 представник апелянта зазначив про те, що печатка відповідача, виготовлена для посвідчення податкових накладних та яка міститься на видаткових накладних від 06.11.2011р. № 2988 та від 16.11.2011р. № 3088 була викрадена ще у 2011 році.
Проте, з відповідними заявами апелянт до правоохоронних органів вчасно не звертався, і тільки після прийняття оскаржуваного рішення таку заяву було подано до Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області.
Отже, як станом на день ухвалення оскаржуваного рішення, так і на даний час, матеріали кримінального провадження (кримінальна справа) щодо викрадення печатки до суду не передано та відповідно вирок не винесено.
Апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішень та/або ухвал суду першої інстанції за обставинами чинними на момент їх прийняття.
Таким чином, апелянтом належними засобами доказування не доведено, що товар за видатковими накладними від 06.11.2011р. № 2988 та від 16.11.2011р. № 3088 останнім одержано не було.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" заборгованості за поставлений товар в сумі 133 409 грн. 69 коп.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто господарським судом за відсутності відповідача, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Згідно ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
В п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
За змістом ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Так, ухвала господарського суду Київської області від 01.04.2013 про порушення провадження у даній справі та про призначення її до розгляду на 23.04.2013 отримана відповідачем 06.04.2013, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.3).
Таким чином, відповідач був завчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання та відповідно мав змогу у строк до 23.04.2013 надати свої обґрунтовані заперечення по суті заявлених позовних вимог, а також направити свого представника для участі в судовому засіданні, призначеному на 23.04.2013.
Крім цього, будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні 23.04.2013 з наданням доказів поважності причин від відповідача до суду першої інстанції не надійшло.
За таких обставин, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 23.04.2013 у справі № 911/1049/13 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Матеріали справи № 911/1049/13 повернути до господарського суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.
Судді Дідиченко М.А.
Руденко М.А.