Справа: № 826/951/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.
Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
10 липня 2013 року м. Київ
КолегіясуддівКиївськогоапеляційногоадміністративного суду у складі:
головуючогосудді: Саприкіної І.В.,
суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Адреналін Бразерс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «Адреналін Бразерс»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16.10.2012 року № 0010402208 та № 0010392208.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням,ТОВ «Адреналін Бразерс» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірних рішень податкової інспекції, а тому відмовив в їх скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Адреналін Бразерс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» за період з 01.10.2008 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від. 28.09.2012 року № 771/22-8/31406413.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 120 403,67 грн.; п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 150 505,00 грн.
Наведені вище обставини послужили підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Між ТОВ «Адреналін Бразерс» та ТОВ «Укрехномас-Сервіс» було укладено договори 20.09.2010 року № 2010/09/01, від 02.12.2010 року № 2010/12/01 та від 15.10.2010 року № 2010/10/01, відповідно до яких виконавець зобов'язувався виконати для замовника зйомку відеороликів та попередній монтаж відзнятого матеріалу.
Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Виходячи з положень п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
З пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону).
У відповідності до пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також, у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".
За п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснювана як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які прибавляються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Окружний адміністративний суд м. Києва в оскаржуваній постанові прийшов до помилкового висновку, що оскільки діючий на той час директор ТОВ «Укртехномас-Сервіс» ОСОБА_1. не складав та не підписував жодних документів від імені товариства та нікого на це не уповноважував, ніяких розрахунків від ТОВ «Укртехномас-Сервіс» з іншими суб'єктами господарювання України не здійснював, то укладений між ТОВ «Укртехномас-Сервіс» та ТОВ «Адреналін Бразерс» правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину (ч. 3 ст.203 ЦК України та відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом. За основу даного висновку судом першої інстанції взято постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012 року від 19.03.2012 року № 1-167/12, відповідно до якої директора та засновника ТОВ «ОСОБА_1. звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст.205 КК України, провадження по справі закрито.
Колегія суддів не може погодитися з такими доводами суду першої інстанції, оскільки матеріалами справи повністю підтверджується реальність вчинення господарських операцій із ТОВ «Укртехномас-Сервіс» за період, визначений в акті перевірки (жовтень, грудень 2010 року), що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами № 2010/09/01 від 20 вересня 2010 року, № 2010/10/01 від 15 жовтня 2010 року, № 2010/12/01 від 02 грудня 2010 року та актами прийому-передач до них відповідно від 11 жовтня 2010 року, 21 жовтня 2010 року, від 14 грудня 2010 року.
За ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду.
Крім того, в тексті згаданого вище рішення Печерського районного суду м. Києва відсутні будь-які посилання та/або зазначення щодо угод (договорів) та/або їх недійсності, що були укладені між ТОВ «Адреналін Бразерс» та ТОВ «Укртехномас-Сервіс», а дане судове рішення стосується виключно та безпосередньо особи ОСОБА_1.. Іншого судового рішення, яке б набрало законної сили у порядку, встановленому чинним законодавством України, та яке б, у свою чергу, визначало чи могло б визначати та/або підтверджувати недійсність угод (договорів), укладених між ТОВ «Адреналін Бразерс» та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» матеріали справи не містять.
Судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених вище норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що перевіряючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій та перерахування коштів за надані послуги, які стали підставою для нарахування ТОВ «Адреналін Бразерс» податкового кредиту.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду м. Києва від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.
Слід зауважити, що наявні також підтвердження правових наслідків такої господарської діяльності - це результати виконаних робіт: відеоролики «Відстані» (акт прийому-передачі від 11 жовтня 2010 року), «Зв'язок без зобов'язань» (акт прийому-передачі від 21 жовтня 2010 року), «Благодійність» (акт прийому-передачі від 14 грудня 2010 року), з кінцевим варіантом запису на носії DVD у форматі imреg. що, у свою чергу,свідчить про відсутність фіктивної діяльності між вказаними суб'єктами господарювання - адже були створені реальні об'єкти права інтелектуальної власності.
Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.
Суд першої інстанції не правомірно залишив поза увагою той факт, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже, мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.
Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.
Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене вище свідчить про те, що викладені в акті перевірки обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані судами недійсними, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.
Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.
За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Адреналін Бразерс» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби України від 16.10.2012 року № 0010402208 та № 0010392208.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Безименна Н.В.
Ісаєнко Ю.А.